"Дуже дивувалися, чому хтось покинув Каліфорнію, аби стрибнути в окоп на Донбасі", - снайпер зі США про досвід служби в Україні

Ветеран війни в Іраку та Афганістані, морський піхотинець та професійний снайпер Метью Семпсон із Каліфорнії майже два роки провів на полі бою в Україні як доброволець. Він повернувся до США, щоб провідати хвору на рак маму, але спізнився і не встиг побачити її живою. Семпсон у США переконує американців підтримувати Київ, зокрема ветеран долучився до адвокаційної місії активістів у Конгресі США напередодні ухвалення пакету допомоги для Києва.

В інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Ірині Шинкаренко Метью Семпсон розповів, чому поїхав добровольцем в Україну та як російська пропаганда впливає на американців.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Ви носите на руках чорні браслети з викарбуваними іменами. Розкажіть, будь ласка, про їхнє значення.

Метью Семпсон, ветеран морської піхоти США, доброволець війни в Україні: Такі чорні браслети ми використовуємо в армії тут, в Америці, та деяких інших країнах НАТО, як нагадування про братів по зброї, яких ми втратили в боях. Ці двоє чоловіків були поранені одночасно в Бахмуті, вони були в моїй команді в Україні.

Один із чоловіків - Ґреґ, був канадійцем українського походження (Григорій Цехмістренко, громадянин Канади, загинув в Україні у січні 2023 р., - ред.) Він був одним із наших перекладачів, а також головним медиком у нашій команді. Він загинув миттєво від російського РПГ на околицях Бахмута.

Інший - Деніел Свіфт (колишній "морський котик" США, боєць військового підрозділу спеціального призначення (SEAL) загинув на Донбасі 19 січня 2023 року - ред.), приїхав в Україну набагато раніше, ніж я. Він був хорошою людиною, хорошим бійцем, якого нам дуже не вистачає. Він впав у кому на кілька днів, перш ніж померти.

Ми дуже сумуємо за ними, але вони показали нам, що означає бути воїном, братом по зброї та просто хорошою людиною.

І.Ш.: Ви привезли з собою також інші згадки з України?

М.С.: Я взяв із собою кілька уламків артилерійського снаряду. Це дуже великий снаряд, і коли він врізається у щось, то вибухає і розлітається на багато металевих частинок, вбиває і ранить людей. Цей шматок влучив у мене, коли я був на околицях Бахмута. На щастя, він спершу пройшов крізь кілька дерев, тож фактично влучив у частину мого спорядження та просто впав на землю, і мені не було боляче, за що я дуже вдячний... Але були поранені друзі, були вбиті, і так трапляється, коли нас обстрілюють із артилерії й танків.

І.Ш.: Ви вирушили воювати проти росіян у травні 2022 року, а повернулися до США в лютому 2024 року, тобто провели на війні чималий термін у майже два роки. Чому ви пішли на цей крок?

М.С.: Я родом із Каліфорнії. У той час (початок повномасштабної війни в Україні - ред.) я мешкав у штаті Нью-

Мексико. І коли сталося вторгнення, моя перша думка була, що ця війна дуже швидко закінчиться. Тож зараз я дуже розчарований. Я дійсно нічого не знав про Україну. Але я досить добре знаю Росію, я вивчав її майже 20 років як ворога Америки номер один. І я знаю, що коли вони вторгаються в країну, для них нормально ґвалтувати та вбивати мирних жителів, просто для розваги. Тож я знав, що це буде дуже жахливо для країни, куди вони вторгнуться. І це глибоко вразило моє серце. Тож я відразу зрозумів, що хочу чимось допомогти. Для мене це було досить легким рішенням - вирушити зупиняти зло, яке Росія, як відомо, робить щоразу, коли вторгається в країни.

І.Ш.: Як відреагували на це рішення ваші близькі?

М.С.: Я багато дізнавався протягом кількох місяців, перш ніж відправитися туди. Я спілкувався з кількома людьми, з якими раніше брав участь у бойових діях та які перебували в Україні, щоб краще зрозуміти реальність, яка була там. І лише за тиждень чи два до того, як я сів у літак до України, я розповів найближчим членам родини. Тоді всі вони підтримали мене як людину. Але вони не дуже раділи моєму вибору вирушити туди, бо хвилюються за мене. Моя сестра, яка мене дуже любить, підтримала мене в рішенні зробити те, до чого відчуваю пристрасть, але вона хвилювалася, що я постраждаю чи загину.

Українці дуже дивувалися, чому хтось покинув Каліфорнію, аби стрибнути в окоп на Донбасі

І.Ш.: Ви пам'ятаєте свої враження після того, як прибули в Україну?

М.С.: Я ніколи до цього не був в Україні. Тож це була моя перша поїздка, яка затягнулася майже на два роки. У перші кілька днів

після того, як я туди потрапив, я зрозумів, що війна триватиме довго, якщо вони не отримають великої допомоги від Заходу, особливо з Америки.

Українці дуже привітні та гостинні. І деякі з них були дуже збентежені, чому американець родом із Каліфорнії залишив таке місце, як Каліфорнія, щоб приїхати в таке місце, як Україна, щоб воювати з російською армією.

Вони просто дуже, дуже дивувалися, чому хтось поїхав із Каліфорнії, аби стрибнути в окоп на Донбасі під обстріли російської артилерії.

І.Ш.: Розкажіть, будь ласка, що саме ви робили в Україні, де воювали?

М.С.: Я поїхав в Україну і щойно туди потрапив, я зрозумів, що війна триватиме довго. Тож вирішив, що також буду продовжувати воювати разом із Міжнародним легіоном і з українцями (Міжнародний легіон Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який об’єднав добровольців з понад 50 країн світу - ред.). І я переконаний, що Україна завершить це перемогою. Я думаю, що це буде нескладно, поки вони зможуть отримувати необхідну підтримку від Заходу, маючи передусім зброю та боєприпаси, і вони раді продовжувати воювати, доки не витіснять усіх російських загарбників зі своєї території. Тож так,

Україна точно переможе, якщо буде продовжувати отримувати підтримку Заходу.

Я воював у кількох областях, зокрема в Запорізькій, Миколаївській, Харківській і Донецькій, майже весь 2023 рік провів у Бахмуті та на його околицях. Я виконував кілька різних ролей у своїй команді. Був одним із командирів взводу, виконував снайперські завдання, трохи працював медиком. Я був одним із найдосвідченіших ветеранів у команді завдяки своєму попередньому досвіду, а також я один з найстарших серед хлопців.

І.Ш.: Яким був ваш військовий досвід до війни в Україні? Скільки часу ви воювали в Іраку та Афганістані?

М.С.: Я перебував на службі в Корпусі морської піхоти США у 2005 - 2010 рр. і протягом цього часу брав участь у бойових діях в Іраку та Афганістані. В Іраку я був у 2008 році, в Афганістані - взимку 2009-2010 рр. Після цього я мав 15 відряджень до Іраку протягом дев’яти років як підрядник із безпеки для компанії, що допомагала захищати інтереси Державного департаменту США та посольства США в Багдаді та Басрі. У 2009 р. я також завершив Снайперську школу морської піхоти США.

І.Ш.: Наскільки сильно війна в Україні відрізнялася від вашого попереднього досвіду?

М.С.: Для мене війна в Україні виявилася надзвичайно відмінною. Коли я був в Іраку та Афганістані, ми мали повну підтримку влади США з усіма відповідними наслідками. Ворог, із яким ми воювали, - чи то повстанці, чи таліби - не мали артилерії, танків. На той час, коли я приїхав, в України не було ні безпілотників, ні підтримки з повітря. Російська армія має все це - артилерію, танки та повітряну підтримку. Українська ж влада просто не має фінансів, аби підтримувати свої війська так, як це можуть робити США.

І.Ш.: Чому ви повернулися до США?

М.С.: Головна причина мого повернення - подякувати американським платникам податків, тому що саме американські платники податків тримають мене та моїх хлопців живими. Нам дійсно потрібно набагато більше допомоги, але ми живі завдяки допомозі, яку вже отримали. А також я хотів поділитися своєю історією та інформацією з тими, хто хоче слухати. Так вони зможуть ухвалити обґрунтоване рішення щодо того, чи підтримувати Україну.

Втім, як тільки я повернувся до США через майже два роки, прибувши до моєї сестри в Канзас-Сіті, мені почали телефонувати з лікарні, де перебувала моя мама, оскільки вона боролася з раком четвертої стадії, що її ситуація була ще критичнішою.

Я поїхав туди... Я прямував до лікарні, проте вона померла за 40 хвилин до мого приїзду. Я збирався зробити їй сюрприз, мав квіти, був одягнений у той же камуфляж, в якому я зараз. Було б радісно привітатися вперше за пару років, але, на жаль, вона померла за 40 хвилин до того, як я дістався туди.

І.Ш.: Ви плануєте повертатися в Україну?

М.С.: Так, я планую повернутися. Можливо, через місяць чи два. На жаль, через те, що моя мама нещодано померла, мені потрібно провести деякий час у Каліфорнії, щоб вирішити її справи... і на це піде певний час. Тож це трохи відкладе моє повернення в Україну.

І.Ш.: Ви долучилися до Українського саміту дій, який відбувся 12-16 квітня у Вашингтоні, саме в той тиждень, коли Конгрес голосував за пакет допомоги Києву. Ви мали зустрічі з представниками офісів законодавців та з самими законодавцями у Конгресі США. Що ви розповідали їм?

М.С.: Я поспілкувався з деякими членами Конгресу і це був неймовірний досвід. Я вперше мав таку нагоду і за це я дуже вдячний політичній системі тут, в Америці. Я поділився з ними своїми знаннями з перших вуст про те, що відбувається на передовій, про системи озброєння, які нам потрібні, про те, наскільки хоробрі українські воїни, і що вони продовжуватимуть

боротьбу. Вони готові вести цю боротьбу за решту світу, доки зможуть отримувати необхідні зброю та боєприпаси.

Я дуже конкретно розповів про деякі приклади того, що українцям потрібно набагато більше мінометів 120 калібру. Я знаю від інших командирів, що їм потрібно більше боєприпасів для артилерії, більше боєприпасів для танків. І нам також потрібно більше боєприпасів для стрілецької зброї.

Я також розповів про дітей, яких росіяни викрали і яким промили мізки і сказали, що вони ніколи не були українцями. Їхні імена змінюють, їм кажуть, що якщо вони колись повернуться до України, вони повинні вбивати членів сім’ї, які насправді більше не є їхньою родиною.

Ми також розповідали про переслідування християн, і що є російські проповідники, які кажуть своїм паствам в окупованій Україні, що їхнє завдання - убити якомога більше українців.

Я поділився з ними кількома реаліями, я дав їм зрозуміти, що хоча поле бою може бути за тисячі кілометрів від США, проте Росія фактично торкається Америки. Від російської землі до американської - близько 4 кілометрів. Це в районі Аляски, де можна побачити територію Росії з території США і навпаки. Тому ми маємо спільний кордон із Росією, як і Україна. І те, що поле бою далеко, я вважаю, не має бути темою розмови. Ми маємо спільний кордон з Росією. Вже дуже тривалий час вони регулярно порушують наш повітряний простір за допомогою ядерних бомбардувальників. І вони весь час були нашими ворогами номер один.

"У мене багато людей запитують: як думаєш, Зеленський забрав багато із цих грошей собі?"

І.Ш.: Я бачила, як біля Конгресу до вас підходили звичайні люди, американці, щоб поспілкуватися. Чи помічаєте ви падіння пітримки України серед пересічних людей у США?

М.С.: Це одна з причин, чому я радий бути тут зараз, - мати можливість поговорити про реальність, якої, я думаю, пересічний громадянин просто не знає.

Крім того, ми також маємо справу з питанням пропаганди, Росія витрачає набагато більше грошей на пропаганду на Заході,

порівняно з тим, скільки витрачає Захід. Це колосальна різниця. Тож російська пропаганда є дуже ефективною, вона поширюється серед американців, і це велика проблема.

Російська пропаганда проникає в нашу країну із загрозливою швидкістю. Друзі, яких я знаю більше десяти років, які отримували ті ж знання, що і я, зокрема в армії, про те, що Росія є нашим ворогом номер один, - вони повторюють деякі з тих речей, які хоче від них чути Кремль. А саме, що це НАТО розпочало вторгнення, що НАТО щось зробило, і що в Росії не було іншого вибору, як вторгнутися в мирну країну.

Вплив дуже сильний. У мене багато людей запитують: "Як ти думаєш, Зеленський забрав багато із цих грошей собі?" І я пояснюю, що по перше, це майже ніколи не надається готівкою. І по-друге, існує величезний нагляд із боку Заходу, особливо США, які виділяють кошти.

Дивіться також:

Головний військовий США про нову допомогу: “Ми доправимо ці спроможності в Україну якомога швидше”