Безпекова угода між Україною та США, підписана президентами України та США Володимиром Зеленським та Джо Байденом на полях саміту Групи семи 13 червня, передбачає, що майбутнє України — в НАТО, а сам безпековий документ — не заміна членства в Альянсі, а доповнення на шляху до нього. Однак, на думку колишнього представника США у НАТО Курта Волкера, це не наближає Київ до членства в Альянсі, мовляв, потрібно наполягати саме на отриманні запрошення.
Про нову безпекову угоду, чому вона не передбачає конкретних сум допомоги, та як Україні "обійти" п’яту статтю договору НАТО, Голос Америки розпитав колишнього дипломата у США Курта Волкера.
Курт Волкер – колишній представник США у НАТО та колишній спеціальний представник Державного департаменту США з питань України. Почесний співробітник Центру аналізу європейської політики (СЕРА) та співголова Консультативної ради в організації BGR — групи лобістський та інвестиційних компаній.
Інтерв'ю редаговане для забезпечення ясності та плинності розмови.
Марія Ульяновська, Голос Америки: Сполучені Штати та Україна підписали безпекову угоду, яку посадовці обох країн називають історичною і потужною. Як ви оцінюєте цю угоду?
Курт Волкер: Це хороший крок і, мабуть, найвизначніша угода для безпеки України, яку Вашингтон та Київ уклали з часів незалежності України. Вона буде корисною для нарощування обороноздатності України.
Водночас вона є не такою потужною, як могла б бути. Вона не є юридично обов'язковою. Це не гарантія безпеки. У ній йдеться про перспективу членства в НАТО, але це не наближає Україну на етапі членства. Тож ще багато чого можна поліпшити. Але варто зазначити, що це краще, ніж те, що було раніше, і це лише початок — це частина процесу, над яким ми продовжуватимемо працювати.
М.У.: Як цей процес триватиме? На які подальші кроки ви очікуєте?
Близько 29 членів НАТО зараз підтримують запрошення України приєднатися до НАТО.
К.В.: Найважливішим буде отримати запрошення для України до НАТО та розпочати переговори про вступ, і щоби це відбулося протягом розумного періоду часу. Ось куди ми прагнемо, але ми поки ще не там. І я не думаю, що це станеться на саміті НАТО у Вашингтоні чи навіть протягом цього терміну правління адміністрації Байдена.
Але я думаю, що ми все ближче й ближче до цього. Близько 29 членів НАТО зараз підтримують запрошення України приєднатися до НАТО. Однак є Угорщина, це особливий випадок, і також США та Німеччина. Я думаю, що ми зможемо досягти цього, але потрібен час.
М.У.: Чи досягла ця угода певного прогресу щодо майбутнього членства України в НАТО, оскільки існувала думка, що безпекові угоди — це альтернатива членству. Утім ця угода прямо каже, що вона є доповненням на шляху до членства.
К.В.: Що ж, у цьому сенсі, можна так сказати. Угода настільки відрізняється від членства в НАТО, що навіть прописує окремо, наскільки членство в Альянсі залишається важливим.
М.У.: Все ж ви ще не задоволені тим, як в цій угоді йдеться про членство в НАТО. Хіба те, що там прямо вказано, що майбутнє України – в НАТО, чи це не декларація якогось бачення?
Ніхто не сприймає серйозно заяви, що це якось наближає Україну до НАТО.
К.В.: Ми про це говоримо вже 16 років, тому зараз ніхто насправді не сприймає серйозно заяви, що це якось наближає Україну до НАТО. Я думаю, що це лише демонструє, що насправді важливе саме членство в Альянсі.
Але боюся, що це найкраще, що ми можемо зараз отримати, і нам доведеться продовжувати наполягати саме на ідеї запрошення України до НАТО. Я розумію, що люди стурбовані тим, що запрошення зараз, поки триває війна, може бути витлумачено як таке, що країни НАТО повинні негайно розпочати війну з Росією.
Це питання, про яке ми повинні почати говорити — що означає стаття 5 у випадку України? [Стаття 5 засновницького договору Альянсу НАТО про колективну оборону полягає в тому, що напад на будь-яку з держав – членів Альянсу розглядається як напад на них усіх — ред.] Як її трактувати і застосовувати? Зараз про це не говорять, але думаю, що це можна вирішити.
М.У.: Яким чином?
К.В.: Наприклад, можна домовитись, що оборонні потреби України наразі не вимагають розгортання сухопутних військ НАТО. Натомість потрібно підтримувати протиповітряну оборону, забезпечити свободу судноплавства, продовжувати навчання та постачати спорядження — всі ці речі можна переглядати з часом.
Ми можемо домовитися, що стаття 5 поширюватиметься лише на територію, яку контролює Україна.
Якщо настане момент і буде мирова угода, чи навіть тимчасове припинення вогню з Росією, ми можемо домовитися, що стаття 5 поширюватиметься лише на територію, яку контролює Україна, і водночас не визнавати окупацію Росією решти України.
Є багато способів, як це можна вирішити. Пам’ятайте, що коли Німеччина приєдналася до НАТО, це була розділена країна. І був період часу, коли Радянський Союз окупував Східну Німеччину та країни Балтії. Ми не визнавали їх входження до Радянського Союзу, а пізніше, коли вони відновили свою незалежність, ми одразу визнали їхній суверенітет. Є творчі шляхи, і це питання можна почати вирішувати, якщо захотіти.
М.У.: Безпекова угода не має жодних конкретних сум допомоги. У документі прямо написано, що адміністрація президента США проситиме Конгрес виділяти кошти на фінансування допомоги Україні. Ми бачили затримки з фінансуванням, які були останні пів року. Які ризики ви бачите в цьому?
К.В.: США вже надали величезні суми фінансування Україні — більше, ніж будь-яка інша країна. Тож я не думаю, що це можна поставити під сумнів через те, що в угоді відсутня конкретна сума підтримки. Але я вважаю, що причина цього в тому, що такі питання вимагають підтримки Конгресу. Адміністрація не може пообіцяти ресурси, які не були виділені Конгресом. І щоб уникнути підписання угоди, яку потім законодавці відхилять і розкритикують, конкретні цифри не включили.
Щодо отримання цих грошей від Конгресу, я насправді оптимістично налаштований, що підтримка України триватиме ще довго. Минулого разу, коли ухвалювали додаткову допомогу, розбіжності стосувалися не допомоги Україні, а того, чи достатньо ми робимо для захисту південного кордону Сполучених Штатів, перш ніж допомагати захищати інші країни. Якщо наступного року після виборів республіканці візьмуть під контроль Сенат, а демократи — Палату представників, це полегшить передачу допомоги Україні.
М.У.: Але чи є шанс, що допомога Україні знову може стати заручницею якихось внутрішньополітичних справ?
К.В.: Політика є політика, а правила Конгресу є правила Конгресу. Ніколи нічого не можна повністю гарантувати. Але так, цілком можливо, що такі речі як південний кордон повернуться, і люди наполягатимуть на законодавстві із захисту Сполучених Штатів, перш ніж ми матимемо справу з підтримкою безпеки інших країн.
М.У.: Ця угода є декларацією намірів. Водночас є стаття, яка говорить, що будь-яка сторона може вийти з цієї угоди в будь-який момент, попередивши іншу за пів року. Які ви бачите в цьому політичні ризики? Чи можливо, що зі зміною політичного клімату чи політичного керівництва, США анулюють угоду?
К.В.: Саме так. Пам’ятайте, що відбулося, коли президент Байден вступив на посаду: наступного ж дня він просто скасував усі розпорядження президента Трампа про закриття чи суворе обмеження кордону між США та Мексикою. Щось схоже може бути і тут — президент Трамп, якщо його знову оберуть, може скасувати цю угоду. Тому так важливо, щоб це був договір, який зобов'язує, як договір НАТО, який усі розуміють і підтримують. Тож ми зрештою маємо досягти саме членства України в НАТО — це щось постійне і тривале.
