Викладач президентської риторики, релігії, політики, конституційного права та політичного системи США у Джорджтаунському університеті побував у більш, ніж 30-ти країнах світу. Його найголовніша тема – лідерство та глобальна освіта. Київський ресурсний центр для випускників, який адмініструється Американськими Радами з міжнародної освіти, допоміг зустрітися кореспонденту Голосу Америки із відомим професором, щоб поговорити про молодих лідерів та президентів, як комунікаторів.
ГА: Ви багато подорожуєте і вже декілька днів перебуваєте в Україні. Чи знайшли якісь відмінності від інших пострадянських країн, де ви бували?
СП: Одна річ, яку помітив, що студенти, з якими я зустрічався, були дуже допитливі, впевнені в тому, про що вони говорять, а також вони хотіли зі мною спілкуватися, а не тільки сидіти й слухати. Це те, що я люблю у подорожах. Бо я настільки ж люблю вчити, як і вчитися чомусь. І це одна з відмінностей від інших країн цього регіону, де я проводив лекції.
ГА: Наскільки відрізняються студенти з різних країн? Яка з аудиторій Вас вразила найбільше?
СП: Це важко, бо це теж саме, що питати батьків, хто в них найулюбленіша дитина. Кожна країна, де я бував, має свої окремі особливості, персональні риси. І я ціную усі з них. І тому найбільш дипломатичніше для мене буде не відповідати на це питання. Може, одного дня це буде українська аудиторія. Це дуже важко для мене судити, оцінювати по шкалі студентів, бо студенти, з якими я зазвичай зустрічаюся, вони найкращі. Наприклад, ці студенти прийшли сьогодні, у неділю, на зустріч, хоча вони не повинні були. Вони прийшли, бо їм було цікаво, вони дійсно хочуть стати кращими, знати більше. І з такими студентами я зустрічаюся у кожній країні, куди я приїжджаю. Є схожості між студентами різних країн, але студенти на моїх лекціях, зазвичай, кращі з найкращих.
ГА: Чи є якась схожість чи відмінність між студентами з пострадянських країн?
СП: Схожість, яку я помітив тут, пояснюється подібною системою освіти, яка залишилася з радянських часів. Є певна нерішучість на початку лекцій, щоб безпосередньо втручатися у процес, критикувати, проводити власний аналіз. Студенти більше готові отримувати інформацію. Але студенти, з якими я тут зустрічався, мали змогу навчатися в американських навчальних закладах, тому вони більш схожі на моїх студентів у Джорджтаунському університеті.
ГА: Ви декілька разів були в Росії, спілкувалися із російською молоддю про лідерство. В одному з інтерв’ю ви сказали, що Росія та її молодь мають великий потенціал. Як щодо української молоді, чи є в неї потенціал? За якими факторами це можна визначити?
СП: Власне, це і є причина того, що я роблю, чому я роблю лідерські програми. Я ставлю на майбутнє цих країн. Причина того, чому я приїхав в Україну – те, що я бачу, люди з якими я зустрічаюся. Тому ж і створюються такі програми в Росії, Македонії, Йорданії, США. Я хочу в результаті побачити, як студенти стають лідерами в своїх спільнотах, як в них розвивається критичне мислення, як студенти можуть спілкуватися із тими, з ким вони незгодні, як студенти можуть спілкуватися з різними типами людей не тільки з їх країни, але з цілого світу. Українці, яких я тут зустрів, можуть робити усі ці речі. І це показник гарного майбутнього цієї країни. Так як це люди, які посядуть лідерські позиції у найближчому майбутньому. І я буду дуже здивований, якщо ви не побачите адресні покращення не тільки в політиці, але й в економіці України у найближчі 10 років.
ГА: Один із ваших предметів в університеті – «Президентська риторика». Наш президент не такий успішний в цьому, як скажімо, Барак Обама. Чи важливо президенту вміти говорити?
СП: Так, звичайно. Це одна з основ лідерства – як лідер може спілкуватися. Це формула того, наскільки впевненим лідером може бути ця людина. Це дуже важливо. Спілкування, комунікативність дуже недооцінюють. Найбільш ефективні лідери, лідери, які здатні перемагати, - в основному, це ті, які є найкращими комунікаторами. Лідер перш за все повинен дістатися до людей, і тому він повинен бути гарним комунікатором.
ГА: Але нашого президента важко назвати гарним комунікатором. Що можна сказати про країну, яка має поганих комунікаторів при владі?
СП: Ми завжди хочемо мати такого президента, який вміє все. Але якщо ти поганий комунікатор, це не означає, що ти поганий президент. І те, що я роблю – це намагаюсь аргументувати, що ти повинен бути гарним комунікатором. Люди повинні прагнути вміти висловлюватися, ставати кращими комунікаторами. Але якщо людина не має природного таланту у публічних виступах, це необов’язково означає, що вона буде погано виконувати свої обов’язки у офісі. В історії багато прикладів, коли лідери не могли висловлюватися дуже зрозуміло, але робили дуже великі речі. Що ж стосується України, то я не знаю тутешньої політичної ситуації настільки, наскільки я б хотів знати. І я не можу судити вашого президента, його риторику, бо мені заважає мова. Навіть, якщо мені запропонують оцінити його виступи із англійським перекладом, я все одно повинен знати мову, щоб розуміти особливості комунікації.
ГА: Дебати в американських виборах відіграють визначну роль. В Україні ж такий жанр майже відсутній. Чи втрачають щось українські виборці, не маючи змоги подивитися, як їх кандидати дискутують публічно із своїми опонентами?
СП: Я завжди виступаю за можливість отримати якомога більше інформації, наскільки це можливо, щоб обрати правильного кандидата. Дебати – це своєрідне вікно, яке відкриває наскільки впевненим є кандидат, наскільки вільно він володіє темою, наскільки швидко він може реагувати, можна подивитися за їх поведінкою. Тож я думаю, що аудиторія багато чого отримує за допомогою дебатів. Також і кандидати в президенти багато чого отримують за допомогою кандидатів – це робить їх сильнішими, міцнішими. Коли ти намагаєшся висловлюватися у атмосфері протистояння, допиту, ти повинен мати сильніші докази, аргументи, щоб захищати їх перед публікою.
ГА: Чи плануєте повернутися в Україну, і для чого?
СП: Це найлегше запитання. Звичайно. Я вже планую повернутися до України, і сподіваюся, що приїду не один раз. Я не знаю чому я сюди приїхав тільки у тридцять років, я повинен був приїхати раніше. Мені сподобалися люди, з якими я тут зустрівся, вони мають велику позитивну енергію та оптимістичні погляди, навіть не знаючи про це. І погода тут просто прекрасна. Я люблю сніг під час Різдва, і місто просто чудове. Тут відчуваєш себе, як вдома. Тому я хочу повернутися сюди чим швидше, тим краще.
ГА: Ви багато подорожуєте і вже декілька днів перебуваєте в Україні. Чи знайшли якісь відмінності від інших пострадянських країн, де ви бували?
СП: Одна річ, яку помітив, що студенти, з якими я зустрічався, були дуже допитливі, впевнені в тому, про що вони говорять, а також вони хотіли зі мною спілкуватися, а не тільки сидіти й слухати. Це те, що я люблю у подорожах. Бо я настільки ж люблю вчити, як і вчитися чомусь. І це одна з відмінностей від інших країн цього регіону, де я проводив лекції.
ГА: Наскільки відрізняються студенти з різних країн? Яка з аудиторій Вас вразила найбільше?
СП: Це важко, бо це теж саме, що питати батьків, хто в них найулюбленіша дитина. Кожна країна, де я бував, має свої окремі особливості, персональні риси. І я ціную усі з них. І тому найбільш дипломатичніше для мене буде не відповідати на це питання. Може, одного дня це буде українська аудиторія. Це дуже важко для мене судити, оцінювати по шкалі студентів, бо студенти, з якими я зазвичай зустрічаюся, вони найкращі. Наприклад, ці студенти прийшли сьогодні, у неділю, на зустріч, хоча вони не повинні були. Вони прийшли, бо їм було цікаво, вони дійсно хочуть стати кращими, знати більше. І з такими студентами я зустрічаюся у кожній країні, куди я приїжджаю. Є схожості між студентами різних країн, але студенти на моїх лекціях, зазвичай, кращі з найкращих.
ГА: Чи є якась схожість чи відмінність між студентами з пострадянських країн?
СП: Схожість, яку я помітив тут, пояснюється подібною системою освіти, яка залишилася з радянських часів. Є певна нерішучість на початку лекцій, щоб безпосередньо втручатися у процес, критикувати, проводити власний аналіз. Студенти більше готові отримувати інформацію. Але студенти, з якими я тут зустрічався, мали змогу навчатися в американських навчальних закладах, тому вони більш схожі на моїх студентів у Джорджтаунському університеті.
ГА: Ви декілька разів були в Росії, спілкувалися із російською молоддю про лідерство. В одному з інтерв’ю ви сказали, що Росія та її молодь мають великий потенціал. Як щодо української молоді, чи є в неї потенціал? За якими факторами це можна визначити?
СП: Власне, це і є причина того, що я роблю, чому я роблю лідерські програми. Я ставлю на майбутнє цих країн. Причина того, чому я приїхав в Україну – те, що я бачу, люди з якими я зустрічаюся. Тому ж і створюються такі програми в Росії, Македонії, Йорданії, США. Я хочу в результаті побачити, як студенти стають лідерами в своїх спільнотах, як в них розвивається критичне мислення, як студенти можуть спілкуватися із тими, з ким вони незгодні, як студенти можуть спілкуватися з різними типами людей не тільки з їх країни, але з цілого світу. Українці, яких я тут зустрів, можуть робити усі ці речі. І це показник гарного майбутнього цієї країни. Так як це люди, які посядуть лідерські позиції у найближчому майбутньому. І я буду дуже здивований, якщо ви не побачите адресні покращення не тільки в політиці, але й в економіці України у найближчі 10 років.
ГА: Один із ваших предметів в університеті – «Президентська риторика». Наш президент не такий успішний в цьому, як скажімо, Барак Обама. Чи важливо президенту вміти говорити?
СП: Так, звичайно. Це одна з основ лідерства – як лідер може спілкуватися. Це формула того, наскільки впевненим лідером може бути ця людина. Це дуже важливо. Спілкування, комунікативність дуже недооцінюють. Найбільш ефективні лідери, лідери, які здатні перемагати, - в основному, це ті, які є найкращими комунікаторами. Лідер перш за все повинен дістатися до людей, і тому він повинен бути гарним комунікатором.
ГА: Але нашого президента важко назвати гарним комунікатором. Що можна сказати про країну, яка має поганих комунікаторів при владі?
СП: Ми завжди хочемо мати такого президента, який вміє все. Але якщо ти поганий комунікатор, це не означає, що ти поганий президент. І те, що я роблю – це намагаюсь аргументувати, що ти повинен бути гарним комунікатором. Люди повинні прагнути вміти висловлюватися, ставати кращими комунікаторами. Але якщо людина не має природного таланту у публічних виступах, це необов’язково означає, що вона буде погано виконувати свої обов’язки у офісі. В історії багато прикладів, коли лідери не могли висловлюватися дуже зрозуміло, але робили дуже великі речі. Що ж стосується України, то я не знаю тутешньої політичної ситуації настільки, наскільки я б хотів знати. І я не можу судити вашого президента, його риторику, бо мені заважає мова. Навіть, якщо мені запропонують оцінити його виступи із англійським перекладом, я все одно повинен знати мову, щоб розуміти особливості комунікації.
ГА: Дебати в американських виборах відіграють визначну роль. В Україні ж такий жанр майже відсутній. Чи втрачають щось українські виборці, не маючи змоги подивитися, як їх кандидати дискутують публічно із своїми опонентами?
СП: Я завжди виступаю за можливість отримати якомога більше інформації, наскільки це можливо, щоб обрати правильного кандидата. Дебати – це своєрідне вікно, яке відкриває наскільки впевненим є кандидат, наскільки вільно він володіє темою, наскільки швидко він може реагувати, можна подивитися за їх поведінкою. Тож я думаю, що аудиторія багато чого отримує за допомогою дебатів. Також і кандидати в президенти багато чого отримують за допомогою кандидатів – це робить їх сильнішими, міцнішими. Коли ти намагаєшся висловлюватися у атмосфері протистояння, допиту, ти повинен мати сильніші докази, аргументи, щоб захищати їх перед публікою.
ГА: Чи плануєте повернутися в Україну, і для чого?
СП: Це найлегше запитання. Звичайно. Я вже планую повернутися до України, і сподіваюся, що приїду не один раз. Я не знаю чому я сюди приїхав тільки у тридцять років, я повинен був приїхати раніше. Мені сподобалися люди, з якими я тут зустрівся, вони мають велику позитивну енергію та оптимістичні погляди, навіть не знаючи про це. І погода тут просто прекрасна. Я люблю сніг під час Різдва, і місто просто чудове. Тут відчуваєш себе, як вдома. Тому я хочу повернутися сюди чим швидше, тим краще.
