Відповідно до Конституції США, Cенат затверджує кандидатури міністрів, суддів Верховного суду та інших очільників уряду. Частина процесу затвердження призначень – слухання у профільних комітетах.
Протягом останніх років процедура затвердження рідко коли проходить без проблем – каже історик Алан Ліктман.
"Традиційно Сенат без перепон затверджував запропоновані президентом кандидатури. Втім з 80-х років минулого сторіччя процедура супроводжується гострими дебатами та суперечками. Процес став дуже заполітизованим", - розповідає історик.
Цей тренд розпочався у 1987-му з гострої полеміки навколо Роберта Бока, якого Рональд Рейган висунув на посаду судді Верховного Суду. Демократи успішно «завалили» цю кандидатуру. За два роки потому Сенат «не пустив» на посаду міністра Оборони Джона Тауера. У 1991-му році Кларенса Томаса затвердили на посаді судді Верховного Суду лише після запеклих дебатів.
Аналітик Джон Фортьє каже, що сенатори не вважають, що зобов’язані беззаперечно ухвалювати кандидатів від президента.
"Раніше вважалось, що призначення президента пройдуть Сенат, якщо звісно не йдеться про дуже суперечливі призначення. Тепер опозиція у Сенаті вороже сприймає більшість кандидатів від Білого Дому", - тлумачить Фортьє.
Історик Алан Ліктман каже, що така політична поляризація стала традиційною для Вашингтона.
"Америка живе у стані безперервної виборчої кампанії. Це стосується і ставлення до президента, і до його призначень. Якщо запропонована кандидатура є хорошою мішенню для критики, то чому не скористатись нагодою?", - говорить експерт.
Наступна сенатська баталія може розгорнутись, коли у Верховному Суді США відкриється вакансія.
"Отут вже буде справжня битва. Надто, якщо на зміну консервативному судді запропонують суддю-ліберала. У такому випадку розгляд кандидатури у Сенаті стане головною політичною темою", - прогнозує Фортьє.
Обама успішно «протягнув» через Конгрес кандидатури двох суддів Верховного суду – Соні Сотомайор та Єлени Каган. Найближчий час покаже, що чи чекає аналогічний успіх на його кандидатів на посади міністрів оборони та фінансів.
Протягом останніх років процедура затвердження рідко коли проходить без проблем – каже історик Алан Ліктман.
"Традиційно Сенат без перепон затверджував запропоновані президентом кандидатури. Втім з 80-х років минулого сторіччя процедура супроводжується гострими дебатами та суперечками. Процес став дуже заполітизованим", - розповідає історик.
Політична поляризація стала традиційною для Вашингтона
Аналітик Джон Фортьє каже, що сенатори не вважають, що зобов’язані беззаперечно ухвалювати кандидатів від президента.
"Раніше вважалось, що призначення президента пройдуть Сенат, якщо звісно не йдеться про дуже суперечливі призначення. Тепер опозиція у Сенаті вороже сприймає більшість кандидатів від Білого Дому", - тлумачить Фортьє.
Історик Алан Ліктман каже, що така політична поляризація стала традиційною для Вашингтона.
"Америка живе у стані безперервної виборчої кампанії. Це стосується і ставлення до президента, і до його призначень. Якщо запропонована кандидатура є хорошою мішенню для критики, то чому не скористатись нагодою?", - говорить експерт.
Наступна сенатська баталія може розгорнутись, коли у Верховному Суді США відкриється вакансія.
"Отут вже буде справжня битва. Надто, якщо на зміну консервативному судді запропонують суддю-ліберала. У такому випадку розгляд кандидатури у Сенаті стане головною політичною темою", - прогнозує Фортьє.
Обама успішно «протягнув» через Конгрес кандидатури двох суддів Верховного суду – Соні Сотомайор та Єлени Каган. Найближчий час покаже, що чи чекає аналогічний успіх на його кандидатів на посади міністрів оборони та фінансів.
