Дейвид Креймер - у минулому помічник державного секретаря в адміністрації президента Джорджа Буша. Він є одним з вашингтонського інсайдерів, що впливають на політику США стосовно України та Росії. Вже наступного місяця Креймер залишає керівництво в «Домі Свободи» та переходить на роботу в Інститут Маккейна глобального лідерства. Про те, від яких факторів залежить підтримка США України, з Дейвидом Креймером розмовляла Тетяна Ворожко.
Тетяна Ворожко: Нещодавно Верховна Рада проголосувала за антикорупційні закони. Президент підписав Закон про люстрацію. Наскільки боротьба з корупцією є визначальним фактором для адміністрації США у прийнятті рішень щодо її підтримки України?
Дейвид Креймер: Американський уряд приділяє дуже багато уваги необхідності боротися з корупцією. Я думаю, що візит помічника державного секретаря США Вікторії Нуланд в Україну, яка піднімала цю тему під час зустрічей, став демонстрацією цього. Адже саме корупція стала однією з основних причин протестів.
Спеціальний звіт «Дому Свободи» за 2011 та 2012-ті роки визначив корупцію як основну загрозу Україні, більшу, ніж будь-які зовнішні загрози. Ми зараз бачимо, що Росія становить величезну загрозу, але і це частково через те, корупція зробила Україну вразливою до російського тиску. Заснування антикорупційного бюро - позитивний крок, але ми повинні побачити, що справи відкриваються, розслідуються і люди відповідають по закону. Поки цього не станеться, буде залишатися стурбованість, що, можливо, нова влада України не так сильно відрізняються від попередніх влад.
"Тітушки" взялись за мітингувальників у Гонконгу. ФОТО
Т.В.: Але чи є специфічні умови у сфері боротьби з корупцією, які висуваються урядом США українському уряду?
Д.К.: Ні, такого немає. Але американський уряд хоче бути абсолютно впевненим, що будь-яка допомога або фінансування, яке вони надають, надходить до тих, хто його потребує, а не осідає в кишенях корумпованих чиновників чи бізнесменів.
Т.В.: Українське суспільство, незадоволене повільним очищенням влади, бере справу у свої руки, кидаючи депутатів, яких вони вбачають корумпованими та ворожими до суверенітету України, до смітників. Як не це дивляться у Вашингтоні?
Д.К.: Застосування насильства не допомагає українській справі за кордоном. Не можна кидати політиків у смітники чи бити їх на вулиці. Люди мусять мати змогу висловити свій відчай у політичний спосіб, наприклад, взяти участь у голосування чи заохочувати та контролювати антикорупційні розслідування. Дуже важливо, аби в Україні справи не почали вирішуватися насиллям, силою натовпу. Також ми не хочемо, аби люди в опозиції думали, що вони мають зробити усе, аби не втратити владу, бо вони разом з цим втратять власну безпеку. Це необхідно для нормального, конституційного переходу влади.
Т.К.: Як Ви ставитеся до проведення у жовтні парламентських виборів? Чи доцільно проводити вибори, коли в країні війна?
Д.К.: Україні потрібний новий склад Верховної Ради. Це безперечно. Я нещодавно був у Києві і побачив, що виборам дійсно приділяється дуже багато уваги. Але Україна має пройти через вибори. Сподіваюся, що Україна незабаром матиме нову Раду, склад якої відображає суспільні настрої в країні, але поважає опозиційні сили, щоб вони бачили, що теж мають своє представництво.
Т.К.: Я теж нещодавно була в Україні і була вражена розмахом роботи громадянського суспільства, волонтерського руху. Як Ви ставитеся до того, що місцями волонтерські організації підміняють собою роботу уряду?
Д.К.: У спеціальній доповіді по Україні за 2011-ий та 2012-ий роки ми ідентифікували розвиток та прогрес громадянського суспільства як найкраще, що тоді відбувалося в Україні. Воно є дуже різноманітним, активним та помітним. Воно і далі буде відігравати критичну роль в Україні. Але громадянське суспільство не є урядом. Воно не має виконувати функції уряду. Його завдання - переконатися, що уряд робить свою роботу, відповідно до стандартів та вимог суспільства. Дуже важливим є партнерство між урядом та громадянським суспільством.
Позитивною є ситуація і зі ЗМІ, які відіграють важливу роль у розвитку України. Ми мусимо їх і надалі підтримувати. «Дім Свободи», до речі, підтримував журналістів, що займаються журналістськими розслідуваннями. Громадянське суспільство та вільна преса діють як додатковий баланс проти уряду. Уряд потребує цього тиску, щоб залишатися на правильному шляху.
Т.В.: Але зараз чимало журналістів, громадських діячів йдуть на вибори, за що багато хто їх критикує. Що Ви думаєте?
Д.К.: Ви питаєте в когось, хто працював у науково-дослідному центрі, в уряді, а тепер в НДО. Тут у Вашингтоні діє принцип обертових дверей, коли люди йдуть в уряд, потім - в приватні організації, громадські, знову - в уряд. Я не вважаю, що мусять бути будь-які обмеження чи перестороги для участі громадських діячів у виборах. Єдине, що вони мусять зрозуміти, що їх роль та функції будуть зовсім іншими. Вже не вони будуть критикувати, а їх.
Т.К.: Перейдемо до позиції Вашингтону щодо України. Наскільки фокус на боротьбі з ІДІЛ посуває Україну з порядку денного адміністрації США?
Д.К.: Якщо подивитися на найбільші газети – «Вашингтон Пост», «Нью-Йорк Таймс», «Волл-стріт Джорнал» - то помітно, що тема України вже не є провідною. Сьогодні я взагалі не побачив жодної статті про Україну в «Вашингтон Пост». Статті про Україну, навіть якщо вони і є, не виносяться на першу шпальту. Україна вже не є провідною темою. Існує певна віра, що перемир'я працює. На жаль, Україна випала зі списку пріоритетів для президента Обами.
Думаю, що генерал Брідлав, головнокомандувач сил НАТО в Європі, був правий, коли сказав, що це тільки називається перемир'ям. Більше 80 людей було вбито з початку встановлення так званого перемир'я. Ситуація залишається дуже напруженою. Росія не виконує своїх зобов'язань, що не є сюрпризом. Так ІДІЛ, як і інші виклики з-за кордону, привернули до себе багато уваги Білого дому.
Т.В.: А хто саме в ближньому колі Обами приймає рішення та впливає на політику США щодо України та Росії?
Д.К.: Усі фінальні рішення приймає президент. Серед ключових гравців - заступник радника з питань національної безпеки Тоні Блінкен, помічник заступника державного секретаря США Вікторія Нуланд. Державний департамент в цілому відіграє активну і позивну для України роль. Але у підсумку рішення приймає президент. І це було його рішення, яке я вважаю помилковим, - не надавати Україні військову допомогу.
Коли президент Петро Порошенко був у Вашингтоні, він виступив перед об'єднаною сесією Конгресу, а потім зустрівся з президентом Обамою і почув, що не отримає військову допомогу. На мій погляд, те, що Білий дім не надав Україні допомоги для захисту її суверенної території, в яку вторглася Росія, є величезною помилкою. Я та інші виступали за те, щоб США та союзники по НАТО надали Україні необхідні засоби для власного захисту. Україна не є членом НАТО, але вона є надзвичайно важливою країною, яка опинилася перед найбільшою загрозою безпеці в Європі з часів Другої світової війни.
Т.В.: Що, на Вашу думку, є основною мотивацією Барака Обами?
Д.К.: Президент думає, що надання військової допомоги буде розглядатися Москвою як провокація. Я думаю, що він не правий. Росія вже вторглася. Вона вже в стані війни з Україною. Це не громадянська війна, а війна між Росією та Україною. Ми говоримо про надання Україні можливостей для захисту себе. Також є певне відчуття, яке базується на коментарях, сказаних президентом в особистих розмовах, але про які стало відомо, що Україна не так вже й важлива і те, що відбувається в Україні, не становить загрози Сполученим Штатам. Це, звичайно, помилка.
Україна намагається рухатися у напрямку до Заходу, Європи, демократії, верховенства права, антикорупції, а Росія хоче затягти її в минуле. Те, що відбувається в Україні має величезне значення для США та ЄС. Ми мусимо робити усе можливе, аби допомогти Україні. Якщо ми не допоможемо Україні зупинити Росію на власній території, Путін зрозуміє, що це дає йому «зелене світло» для атак на інші країни - Молдову, можливо, Грузію, а потім він почне створювати проблеми в трьох балтійських країнах, де проживають великі російські громади.
Кілька тижнів тому я був у Таллінні, куди також приїжджав і Барак Обама. Звичайно, його запевнення, що Естонію не залишать перед обличчям агресії, будуть дотримуватися статті 5 Договору НАТО, їх дещо заспокоїли, але викрадений російськими спецслужбами естонський офіцер досі залишається в тюрмі в Лефортово. Це є сигналом США та ЄС, що Росія може робити, що завгодно в цих країнах, і нічого їй за це не буде.
Т.В.: У Вашингтоні доводиться часто чути, що Україна – європейська відповідальність, саме ЄС має бути лідером в цьому питанні.
Д.К.: Нагадую, що Сполучені Штати – член ОБСЄ і НАТО. З членством в цих двох організаціях пов’язана конкретна відповідальність в Європі. Не можна просто ділити роботу, базуючись на географії. Так, європейці мають робити більше. Тут немає жодних питань. Але США мають відігравати потужну роль. Я вважаю, що Сполучені Штати мають відгравати провідну роль. Якщо США не покажуть лідерство, то європейські країни будуть знервовані і не будуть цього робити самостійно.
Т.В.: Якими є Ваші рекомендації щодо ролі США у припиненні російської агресії?
Д.К.: Санкції мають залишатися в силі. Ми повинні припинити навіть говорити про їх послаблення, оскільки це надсилає сигнал Путіну, що ми втрачаємо витримку і не залишимося в цій грі надовго. По-друге, ми повинні надати Україні військову допомогу, про яку вона просить. І, по-третє, ми повинні збільшити обороноздатність сусідів України - в останньому питанні США та європейські члени НАТО діють досить успішно. Так Росія зрозуміє, що подібні дії проти Польщі або балтійських держав неприйнятні.
Також ми маємо підтримувати Україну настільки, наскільки це можливо. Маємо надати економічну допомогу, про яку так багато говоримо, переконатися, що уряд рухається в правильному напрямку у боротьбі з корупцією, що парламентські вибори 26 жовтня пройдуть відповідно до стандартів ОБСЄ.
Ми маємо розуміти, що дії Росії - найбільша загроза безпеці Європи з часів Другої світової війни. Це є порушенням багатьох міжнародних договорів, меморандумів, включно з Будапештськім меморандумом ОБСЄ 1994-го року, а також це - найбільше попрання суверенітету України.
І ми мусимо не забувати про Крим. Перші санкції були запроваджені через російську анексію Криму. До тих пір, поки Крим не повернеться в Україну, ці санкції мають залишатися в силі.
Т.В.: Ближче до безпосередньої роботи «Дому Свободи». Чи ви слідкуєте за тим, що відбувається в Криму з кримськими татарами?
Д.К.: Наприкінці жовтня-початку листопада ми плануємо представити спільну з Атлантичною радою спеціальну доповідь, присвячену ситуацією з правами людини в Криму. Ми мусимо не забувати про те, що там відбувається, особливо з кримськими татарами – як з їхніми лідерами, так із зі звичайними членами громади. Це неприйнятно.
Т.В.: Наскільки, за оцінкою «Дому Свободи», погіршилася ситуація з правами людини в Росії з початку військової агресії в Криму та на сході України?
Д.К.: Ми вже навіть чули заяву з вихвалянням кріпосного права від голови Конституційного суду Росії! Ситуація з правами людини в Росії погіршується щодня. Уряд використовує нібито легітимність, проводячи свої рішення через парламент, який приймає закони для того, щоб обмежити роботу блоггерів, ЗМІ, НДО. Потворна ситуація.
Це ще не тоталітаризм. Там ще є люди, які сміливо виступають із критикою путінського режиму, але ризик та погрози на їхню адресу зростають. Путінський режим – параноїдальний. Вони бачать Захід як загрозу. Захід не є загрозою. Це дурниця. Американські організації, НДО опинилися під тиском, діяти в Росії стало практично неможливо. Путін реагує на санкції, караючи власний народ, забороняючи імпорт продуктів харчування. Так само вони вчинили в 2012-му році, коли на відповідь на Закон Магнітьского, заборонили усиновлення російських сиріт в США. Тепер і програми обміну закривають, від яких, в першу чергу, отримують переваги російські громадяни. Режим Путіна має особливу здатність додавати до страждань російського народу. Сподіваюся, що в один день це йому відкликнеться.
Дивіться також : Євразійський союз приречений, але ще завдасть чимало шкоди - американський експерт
