Два найвищі пріоритети для України зараз – це вижити та здійснити реформи, і ці завдання взаємозалежні, пише політолог Олександр Мотиль у World Affairs Journal. Обидвох цілей можна досягти лише позбувшись тягаря, яким нині є контрольований Росією та сепаратистами Донбас.
Ці завдання збігаються з пріоритетами Європи та США, оскільки майбутнє Європейського Союзу та НАТО теж залежать від долі України. «Якщо цього не станеться, існування Європи опиниться під питанням, але лише з часом: така перспектива дає змогу європейцям сподіватися, що все якось залагодиться само собою в майбутньому», – пише автор.
«Здійснення Україною болючих системних реформ потребує політичної волі керівної еліти, готовності людей перетерпіти труднощі та чіткого плану дій. Вперше з часів здобуття незалежності 1991 року всі три складники наявні», – вважає Мотиль.
«Однак системні реформи навряд чи будуть можливими, якщо увага Києва та ресурси зосереджуватимуться на Донбаському анклаві», – наголошує він. Він пропонує «тримати Донбас на відстані простягненої руки», що може означати різні сценарії: можна просто «відрізати» цей регіон і дати йому змогу самому обирати своє майбутнє; або ж, як передбачає план Порошенка, надати йому особливий статус у межах України, що практично дорівнює незалежності; і, нарешті, можна заморозити статус кво та «вмити руки» від цього регіону.
«Хоч що обере Україна, вона – а також Захід – повинні розуміти, що їхнє майбутнє зрештою залежить від того, що станеться з анклавом. Упродовж останніх 23 років Донбас був, напевне, найбільшою перешкодою для здійснення реформ в Україні. Було б трагедією, якби через небажання Києва та Заходу усвідомити пріоритети України анклав і надалі відігравав свою сумнівну роль», – пише Мотиль.
Існування України, також наголошує він, залежить від того, чи вдасться зупинити Путіна, а для цього Захід не повинен послаблювати санкції та сприяти українцям у посиленні її військової спроможності.
Водночас американський тижневик The Nation, який називає себе «флагманом лівих сил», розмістив статтю під назвою «Надання зброї Україні – це дуже погана ідея». Автор Джеймс Карден називає заклик сенаторів Карла Левіна та Джеймса Інгофа постачати зброю Києву, який було надруковано у Washington Post у понеділок, кроком, який спровокує Росію.
«Зрештою план Левіна-Інгофа лише ще більше втягне США, Україну та Росію у війну та ніяк не сприятиме мирному та тривалому врегулюванню», – стверджує оглядач.
Хоч яка тенденційна, на його думку, стаття сенаторів, вона представляє думку, що панує в середовищі вашингтонських фахівців із зовнішньої політики, а отже, заслуговує на увагу.
«Останнє, чого хочуть мешканці капітолійського пагорба, це будь-якого зближення з путінською Росією, особливо напередодні проміжних виборів. Зрештою Путін для Америки наразі є найбільшим лиходієм», – іронізує автор. Він називає аргументи сенаторів безпідставними, наприклад, заперечує їхнє твердження про те, що зараз слушний час надати Україні зброю.
«Поза сумнівом, вливати ще більше зброї в Україну дуже неправильно, зважаючи на те, що припинення вогню, оголошене 5 вересня, ледве тримається в Донецьку та навколо нього, – пише автор. – Це все одно, що роздмухувати вогонь».
Автор також стверджує, що «оборонна зброя», яку закликають надати Україні сенатори, по суті нічим не відрізняється від «наступальної», а отже, Штати стануть стороною російсько-української війни.
Читачів переконують, пише Карден, що надання зброї Україні – це правильний крок, оскільки він підтримує прагнення України до миру, свободи, територіальної цілісності та демократії, тобто цінностей, які такі дорогі для самих американців.
«Інакше кажучи, сенатори просто закликають адміністрацію Обами застосувати на практиці те, до чого більш кровожерні неоконсервативні активісти закликали від часу трагедії 11 вересня: щоб Америка, за сумнозвісним висловом Макса Бута, насаджувала верховенство права, прав власності та інші гарантії, навіть під прицілом автомата, якщо буде потрібно», – пише автор.
Також він критикує звичну «шаблонну заготовку», яку використовують сенатори, про те, що Путін може загарбати всю Європу – «так, ніби Кремль весь час потайки планував захопити великі частини Східної України, не кажучи вже про колишні володіння дореволюційної Російської імперії в Польщі та країнах Балтії. Водночас сенатори замовчують ту роль, яку могло зіграти постійне розширення НАТО в напрямку російських кордонів протягом останніх 20 років у розпалюванні конфлікту».
Нарешті, за словами автора, згадка про збитий літак Малайзійських авіаліній в статті сенаторів, навпаки, є аргументом проти надання зброї Україні. Адже звіт німецької розвідки свідчить про те, що БУК, з якого бойовики збили літак, було вкрадено з української військової бази, а не завезено з Росії.
«Отже, постає питання: наскільки Київ реально контролює свою військову техніку? [...] Сенатори страждають на те, що я назвав би ілюзією контролю, вважаючи, що надавши військову допомогу певній стороні конфлікту, Штати отримують хоч якийсь контроль над наслідками. Історія свідчить про протилежне», – пише Карден.
