New York Times надрукувала матеріал про українського пастора-п’ятидесятника, який пішов воювати добровольцем у батальйоні «Дніпро-1», залишивши дружину та трьох дітей – і загинув.
«Я зрозумів, що як християнин я маю захищати землю, на якій я народився з волі Господа», – наводить слова священика Сергія Реути автор Ендрю Креймер. Він пояснив своє рішення тим, що минулої весни до його міста прийшли росіяни та побили його одновірців. Те, що ті люди – росіяни, він зрозумів з їхньої вимови та поведінки.
«Реута сказав, що він не мав нічого проти росіян чи російської мови. Він тут не в націоналістичному хрестовому поході, сказав він, через що він має суперечності з багатьма іншими членами добровольчих батальйонів, які походять з західних областей України. Реута розмовляв російською все життя».
Хто іще, крім нас? Хіба варто посилати молодих хлопців, які ще не взнали Господа?Сергій Реута
За його словами, він воював з репресивною російською політикою, передусім з придушенням релігійної свободи.
«Хто іще, крім нас? Хіба варто посилати молодих хлопців, які ще не взнали Господа?», – запитав Реута.
22 листопада в селі Піски під час артилерійського обстрілу він сховався в покинутій хаті, в яку влучив снаряд, вбивши священика.
Найбільше випробування для Європейського Союзу полягає в допомозі Україні, Молдові та Грузії досягти стабільності та увійти до сфери ліберальної демократії та ринкової економіки. Про це пише Ульріх Спек у статті «ЄС має підготуватися до «холодного миру» з Росією» на веб-сайті Центру Карнеґі.
Першочергове завдання ЄС – зупинити російську агресію та допомогти досягти стабільності тим країнам, яким загрожує Росія.Ульріх Спек
Понад два десятиліття Євросоюз намагався допомогти Росії перетворитися з автократії на демократію, з планової економіки на ринкову, сподіваючись, що поступово те інтегрується в структури ЄС. Однак цей підхід зазнав поразки, і Росія нині ще більш автократична та агресивна до своїх сусідів, аніж будь-коли після розпаду СРСР. Тому «ЄС і його члени мають виробити нову політику щодо східних сусідів, у якій центральне місце буде відведено Східній Європі, а не Росії», пише автор.
Першочергове завдання ЄС – зупинити російську агресію та допомогти досягти стабільності тим країнам, яким загрожує Росія. Проте інструментами ЄС буде не пряма воєнна участь, а економічні та особисті санкції. Європа та США «повинні чітко сигналізувати Кремлю, якою буде конкретна ціна, що її доведеться заплатити Росії за кожен крок до загострення протистояння. Через відсутність чіткої позиції Заходу Кремль може прорахуватися, що, своєю чергою, може змусити Захід реагувати набагато сильніше, аніж очікувалося», – пише Спек.
Друге довготермінове завдання, на думку автора, полягає в стабілізації сусідніх з ЄС країн, яким погрожує Росія. Адже їхня слабкість – наслідок не тільки внутрішніх причин, а й недостатньої допомоги Заходу. «Озираючись назад, зрозуміло, що найбільшою помилкою ЄС було визнання тези Москви про цей регіон як про сферу її впливу. Тепер же пріоритетом має стати посилення державності та допомога в розбудові демократій з належним урядуванням в регіоні», – пише автор.
Водночас, на думку автора, ЄС і Росія мають підтримувати конструктивні відносини в багатьох сферах, насамперед, енергетичній. Також ЄС має вітати російські інвестиції та економічний обмін з Росією, за умови, що вони повністю відповідають нормам ЄС і не використовуються Москвою як інструменти зовнішньої політики всупереч принципам ЄС.
«Хоча співробітництво між ЄС і Росією триватиме в багатьох сферах, плани щодо широкого, всеосяжного партнерства доведеться на якийсь час відкласти. Як довго триватиме ця пауза, залежатиме від подій всередині Росії. Очікують, що Путін перебуватиме при владі ще кілька (або дуже багато) років, і більшість експертів погоджуються, що він навряд чи змінить своє ставлення до Заходу», – пише Спек.
