Вже не одне десятиліття маленькі міста у США потроху занепадають – багато людей, у пошуках кращих можливостей та більш високооплачуваної роботи, переїжджають до мегаполісів. Нині у містах із населенням у півмільйона і більше живуть 65% американців. Однак, є штати, де маленькі міста почуваються краще. Це, зокрема, Техас.
У містечку Бандера, що неподалік Сан-Антоніо, живе трохи менше, ніж тисяча людей. Там є своя школа, пожежна станція, поліцейський відділок, два музеї, кілька ресторанів і барів, готелі і ціла низка крамниць. Бандера живе за рахунок туризму, зокрема історичного. Журналісти "Голосу Америки" Юлія Ярмоленко та Олексій Осика побували у місті, поспілкувалися із його незвичним мером і місцевими підприємцями, і дізналися, як містечко у глибинці стало туристичною принадою, і яким бачать майбутнє його мешканці.
Сьюзан Шауман розповідає нам про найпопулярніші напої техаської глибинки. "Це називають «чепурним пивом» - із лаймом і сіллю. Ви маєте злизати це… противно, не повторюйте це в домашніх умовах", - попереджує Сьюзан.
Вона – власниця бару «Курник», а заразом – мер містечка Бандера.
"Мер – це неоплачувана робота. Я живу в місті, я власниця бізнесу, у мене є бар і ресторан, я висунула свою кандидатуру і мене вибрали. А бар – це те, що дозволяє мені оплачувати мої рахунки", - каже Сьюзан Шауман.
Тут не можна говорити про політику, релігію, секс чи мерські справи.
У маленькому місті, каже вона, сховатися від виборців неможливо, але всі проблеми містян вирішує суто імейлом і телефоном. А от у її барі це — серед заборонених тем.
Головні проблеми міста, каже Сьюзан, - інфраструктурні. Однак, хвалиться, ця і попередня міськради уже розібралися із найбільшими клопотами.
"Ми щойно отримали 3-мільйонну позику, щоби оновити всю нашу систему питного водопостачання. А ще – грант на суму у 275 тисяч доларів, аби зменшити забруднення в одному з наших водних резервуарів. І ще один грант на те, щоби пробурити ще одну свердловину", - ділиться мер міста.
Бандера вважає себе хрестоматійним ковбойським містом. Звідси, у 19 столітті, ковбої починали гнати велику рогату худобу на північ країни, аби прогодувати штати, які страждали від голоду після громадянської війни. А до того ж, саме з Бандери походить найбільша кількість чемпіонів родео.
Місцева активістка Елеонора Гудлі роками добивалася, аби у Конгресі офійно визнали Бандеру світовою столицею ковбоїв, і ось це нарешті сталося. Тепер цей символічний статус красуватиметься на почесній дошці у центрі міста, та Елеонора зупинятися не планує.
"Для мене це значить багато, бо на це пішло стільки часу. Це робить мене щасливою. Я можу видихнути з полегшенням. Але я ще не закінчила. Я спробую написати імейла чи твітнути президентові Трампу. Він може сказати «ні», тоді я почекаю і запитаю ще раз", - каже активістка Елеонора Гудлі.
Місто, фактично, живе за рахунок туризму. Ковбойські атрибути тут — на кожному кроці: сідла замість барних стільців у ресторанах, чоботи і коров’ячі роги — на фасадах будинків. У Бандеру приїжджають за ковбойською романтикою і, зазвичай, лишають чималі гроші.
"Попри те, що населення у Бандері, так виглядає, зменшується, ми – місто, в яке приїжджають, аби відпочити. Податки на продаж приносять нам 780 тисяч доларів прибутку на рік", - каже Сьюзан Шауман.
Найбільше у місті — антикварних крамниць, як от ця, яка спеціалізується на всьому ковбойському, техаському і дико-західному.
- Що у вас тут найстаріше?
- Я, напевно.
На більш серйозній ноті, менеджер крамниці Едді показує нам справді давні експонати.
"Це – пара антикварних чапів 19 століття. Ковбої використовували їх у південному Техасі, щоби захистити ноги, коли вони пробиралися через парослі чи кактуси", - демонструє менеджер антикварної крамниці Едді Роу.
Інша цінна річ — столітнє дзеркало. За такі речі доведеться викласти кілька тисяч доларів. Є і дешевші варіанти — можна вкластися у сотню.
"У цій крамничці – гарне різноманіття старих речей. Деякі старі реклами, дуже популярні серед колекціонерів, і різні речі з рогами", - каже Роу.
Роги, каже Едді, річ для ковбойської оселі — обов'язкова, а для самого ковбоя, здається, гумор.
"Це наш колишній мер", - показує він на ляльку.
Ну і звісно, у крамниці – велика колекція ковбойського одягу – капелюхів і чобіт. У справжнього ковбоя їх має бути як мінімум з десяток.
"Вам бракує чобіт! Вони до всього пасують, навіть до шортів", - кажуть нам у крамниці.
Усі чоботи тут – вінтажні, однак люди їх купують не просто для колекції, а щоби носити у побуті. "Це гарна пара західних чобіт. Вони не дуже старі, із 60-х, дівчатам такі подобаються: тут і зірка, вони кольорові", - показує менеджер.
Попри те, що чоботи тут – вже ношені, середня ціна за пару – три-чотири сотні. Капелюхи – від двох до шести сотень. Справа у тім, що більшість аксесуарів – ручна робота, взуття – ще й з натуральної шкіри. Едді розповідає: туристи зазвичай не їдуть з міста без такого ковбойського сувеніра, а це підтримує економіку.
"Ми виповзаємо із нелегків часів. Намагаємося збудувати більше готелів, щоби тут зупинялися більше туристів. Люди завжди любили сюди приїжджати. Під час Другої світової війни у Сан-Антоніо були розташовані військові бази, і на вихідні військові приїжджали сюди повеселитися. Тепер це роблять їхні діти і онуки", - каже Едді Роу.
Мер Бандери Сьюзан Шауман, втім, зізнається – окрім як у сфері обслуговування, у місті нема де працювати, і лишається лише сподіватися, що молодь через це не лишатиме місто.
"Мої діти ходили у школу тут, мої онуки, але я не знаю, чи і правнуки підуть. Тому що на цей час нам нема чого запропонувати молоді – лише роботу у сфері розваг. Наше населення дуже маленьке, щоби ми могли розширити межі міста. Ми не можемо збудувати тут лікарню, промисловість, айті-офіси – просто ніде. Наше місто – не на трасі, не на воді, люди мають спеціально приїжджати сюди", - розповідає мер.
Тому наразі ковбойська культура – це все, що тримає місто на плаву. І це, переконують місцеві, ніколи не вийде з моди. Принаймні, вони на це сподіваються.
Дивіться також: Американські бандерівці: як світова столиця ковбоїв знайшла братів в Україні
