Майже три чверті росіян підтримують війну Росії проти України. Дані опитування державного Всеросійського центру дослідження суспільної думки (рос. - ВЦИОМ), проведеного 5 березня, свідчать про 71%-відсоткову підтримку війні, найвища вона серед людей похилого віку.
У тої же час, "Радіо Свобода" із посиланням на результати опитування, які отримала редакція, пише, що три чверті населення Росії дізнається новини про війну з телевізора, і лише 5.5% користується з цією метою VPN, аби отримати нецензуровану інформацію.
Дехто ставить під сумнів достовірність опитувань у Росії.
Популярний російський блогер та активіст Максим Кац 19-го березня написав у соціальній мережі Twitter, що у соціальних опитуваннях беруть участь лише ті, хто підтримує дії уряду країни, а під час організованого за його участі опитування більшість опитаних "переривали спілкування та відмовились відповідати, коли чули у чому річ".
"Неможливо робити соціологію під час військової мобілізації і результати опитувань рівно це і показують. Люди масово проти, але говорити про це бояться. За об'єктивным даними видно, що жодної підтримки війни немає. На мітинг за війну необхідно звозити студентів автобусами", - твітував Кац.
Між тим, чимало росіян мають в Україні родичів, які є безпосередніми свідками руйнування мирних міст та знищення цивільного населення. Чимало з українців стикалися із ситуацією, коли близькі російські родичі відмовляються вірити в те, що Росія напала на Україну.
«Це те, що робить пропаганда, - говорить Пітер Померанцев, дослідник Університету Джонса Гопкінса і автор двох популярних книг про пропаганду та дезінформацію. - Вона намагається розділити людей, вбити довіру та розділити спільноти. Вона створює нову спільноту, спільноту світу пропаганди».
На його думку, не лише російське суспільство розділене на тих, хто підтримує і не підтримує війну.
«Кожен в Росії має сумніви. Так, усі. Навіть найбільш фашистські налаштовані. Ніхто з них не довіряє власному уряду», - говорить він.
Росіяни, таким чином, перебувають у стані когнітивного дисонансу, вірячи у взаємовиключні речі, і намагаються відкинути сумніви, що приносять їм психологічний дискомфорт. Також, каже він, людям просто незручно думати про власну країну як про агресора.
З ним погоджується Марія Сніговая, політологиня, дослідниця Вірджинського політехнічного університету.
«Людина відкидає інформацію, яка суперечить її картині світу, неприємна. Навіть якщо інформація йде із перевірених джерел – від родичів, від друзів з України».
«Державний наратив показує Росію лише як хорошого хлопця. Навіть ті історії, які вони розповідають про Другу світову війну, Велику Вітчизняну війну, Росія ніколи не робила нічого поганого. І тому вони зараз не вірять», - говорить Джоанна Шостек, експерт з Росії та політичних комунікацій з Університету Глазго, в інтерв’ю ВВС.
Також, каже Сніговая, невіра у слова родичів є механізмом зняття з себе відповідальності, бо інакше виникає необхідність щось з цим робити.
«Цей мотив важливий для розуміння, чому навіть ліберали в Росії відмовляються визнавати свою відповідальність за те, що відбувається («Ми тут ні до чого, ми за Путіна ніколи не голосували»)», - говорить дослідниця.
За словами Померанцева, переконати російських родичів можна, бо вони вже мають сумніви, але це вимагає чутливого підходу, що важко зробити, коли бомблять лікарні.
Дослідники вважають, що сучасна пропаганда лягає на «родючий грунт» радянської пропаганди, постімперський синдром, культуру приниження та сильної руки і невідпрацьований історичний досвід.
«Звідси велика підтримка війни в Україні серед людей похилого віку, вони більшою мірою вбрали це в себе. Які основні теми цієї пропаганди? «Радянський/російський солдат – завжди визволитель» «Ми – завжди праві» «Україна – це частина Росії, ми маємо на неї право» та ін», - каже Сніговая.
Постімперський синдром та відсутність рефлексії щодо нього, вказує дослідниця, проявляється у впевненості, що росіяни мають право диктувати сусіднім країнам, як їм жити.
«Плюс, російське месіанство: що «ми великі», «наша культура – найкраща», що «ми маємо поширювати цю культуру в сусідні країни та народи» та інше», - говорить дослідниця.
Все це накладається, каже вона, на хворобливий досвід трансформації, у результаті якого в росіян розвинулося почуття, що їх образили, чогось недодали.
«Це багато в чому нагадує Веймарську Німеччину. І ось коли разом зливаються це «ми великі» з «нас образили і нам недодали», ось тут виникає вибухонебезпечна суміш».
Померанцев звертає увагу на культуру приниження та агресії, що також було присутнє в нацистській Німеччині.
«Аналіз нацистської культури показав, що це починається всередині сім’ї. Путін не випадково в останні роки легалізував домашнє насильство над жінками. Це спосіб створення суспільства, де нормалізовано приниження і агресія. І всі ми знаємо російське суспільство: на роботі у вас домінує ваш начальник, який вас принижує, а головне, у вас домінує режим», - говорить він.
Це також посилювалося мовним стилем пропагандистів, вважає він.
«Якщо ви подивитеся на психологічну модель путінської пропаганди, подивитеся на те, як говорить Путін, Соловйов, Кисельов, Толстой, основні ведучі ток-шоу, то побачите, що це дуже навмисний спосіб розмови, дуже садистський, дуже агресивний, дуже образливий. Так розмовляють із новобранцями в Армії, це стиль дідівщини. Вони роблять це дуже свідомо і робили багато років, нормалізуючи ці почуття, дозволяючи людям їх відчувати».
Сніговая погоджується. «Досить увімкнути російські ТБ – з них ллється ненависть та агресія. Все це накладається на невдоволення, що накопичується всередині, своїм життям, незадоволеність нездатністю її виправити, відсутністю розвитку». Таким чином, вірить вона, пропаганда дає можливість знайти винуватого (умовних «бандерівців») та виплеснути на них озлобленість за своє нещасливе життя.
Російська культура - це також культура з обожнюванням авторитарного батька, який одночасно захищає і знущається, говорить Померанцев. Сніговая погоджується - в Росії існує звичка підпорядкування авторитарній владі, сильній руці.
«Росіянам здебільшого дуже важко зробити самостійний вибір, не підкорятися наказам начальства».
Обидва вказують на те, що Росія не відпрацювала та не осмислила досвід свого минулого.
«Пропаганда насправді полягає не у знаннях, а у використанні психологічних потреб та пошуку історій, які їх задовольняють. Отже, Росія – це країна, яка не мала справу зі своїм минулим, не впоралася зі багатьма приниженнями та жорстокістю, спрямованими й на себе. Росія ніколи не мала рефлексії щодо ГУЛАГу», - говорить Померанцев.
В Україні, натомість, поширені інші культурні установки. Навіть якщо українець має авторитарний тип особистості, вказує дослідник, цінує порядок та безпеку, тим не менш, він не хоче авторитарної влади.
«Їм просто не потрібна така авторитарна фігура батька, яка домінує в російському суспільстві. У фігурі батька вони бачать небезпеку. Дня них це не почуття безпеки, а диктатор, який приходить і вбиває вас».
«В українців немає вивченої безпорадності перед владою, як у росіян, свідомості власного безсилля та марності будь-яких спроб опору влади. Це справді зовсім інший національний характер. Українці набагато активніші у громадському у плані, у них громадянська згуртованість, взаємовиручка, досвід успішного вікового протистояння державі», - вказує Сніговая.
Обидва дослідники це пояснюють історичними умовами, в яких формувався український народ. З одного боку, це – типовий колоніальний досвід, з іншого – наявність активних та чисельних позадержавних інститутів, таких як церква, на які могла спертися людина.
«У Росії ж авторитарна вертикаль історично випалювала все живе, будь-яку спробу опору їй», - говорить Сніговая.
Щодо можливої реакції російського суспільства після усвідомлення масштабу злочині думки експертів різняться.
Сніговая вважає, що російське суспільство здатне на соціальні заворушення після того, як санкції змусять значну частину його замислитися. Померанцев вважає, що Росія – не та країна, де відбуваються масові повстання, але значна частина людей може просто перестати виконувати свою роботу.
Російське видання "КоммерсантЪ" між тим пише, що війна Росії проти України та хвиля санкцій "викликали різке зростання попиту на антидепресанти у Росії".
"З 28 лютого по 6 березня загальний продаж цих препаратів в аптеках перевищив 525 млн руб. - Це більш ніж у чотири рази більше, ніж роком раніше", - відзначає видання.
Видання Financial Times між тим вказує, що президент Росії Путін вже заговорив про вплив санкцій на становище росіян та пообіцяв підняти зарплатню та пенсії.
«Система все ще існує, але люди просто перестають виконувати свою роботу, тому що вони більше не вірять у неї, тому що відчувають, що вона не служить їхнім інтересам, вони деморалізовані», - передбачає Померанцев подальший розвиток подій.
Про росіян, незгодних із курсом Кремля, які лишають країну, пише на сторінках видання Tablet дослідниця Інститут Кеннана (The Kennan Institute - англ.) Ізабелла Табаровськи. Дослідниця відзначає, що у Росії протягом 3 діб від початку війни "вся інституційна структура російського громадянського суспільства, старанно вибудована з постарадянської інституційної пустки, була безповоротно роздерта" Кремлем. На тлі військових невдач, пише дослідниця, уряд Росії швидко усвідомив, його виживання залежить від здатності збереження його тези, що Москва веде в Україні "спеціальну військову операцію" для визволення України від нацистів і т.п.
Табаровськи вказує, що, за деякими оцінками, вже 200 000 осіб полишили Росію.
"У цій групі - незалежні журналісти, адвокати, і академіки, інтелігенція, яка поклала життя на опозицію до режиму Путіна", - пише дослідниця.
Війна розриває родини росіян, пише вона, наголошуючт на впливі інформаційного середовища у Росії на думки значної кількості росіян.
"Люди звинувачують одне одного у тому, що вони жертви пропаганди (путінської або західної). Відрізані від альтернативних джерел інформації, більшість здається справді не знає про жах в Україні", - пише Табаровськи.
В інтерв'ю виданню The New Yorker російський журналіст-розслідувач Андрій Солдатов, який залишив Росію у 2020, також вказує на силу пропаганди. За його словами, чимало росіян переконані, що бойові дії в Україні точаться лише у Луганську та Донецьку.
Втім, як вказує Солдатов, пропаганда дає деякі тріщини.
"Є деякі тріщини, не йдеться про більше співчуття до українців. Йдеться про вбитих солдатів, тому що, схоже, втрати у російських військових дійсно великі. Я знаю від своїх родичів у Поволжі, досить далеко від Москви, що зараз у маленьких містах є люди, у яких в Україні вбили дітей. Тому суспільство почало говорити про це, тому що дуже багато смертей. Але, на жаль, я не бачу жодної симпатії до України, про що важко говорити", - сказав він.
У статті використано інформація "Радіо Свобода", Financial Times, "КоммерсантЪ", The New Yorker.
Дослідник пропаганди Пітер Померанцев: Кожна людина в Росії має сумніви
