Щодня житель окупованого російською армією Херсона разом зі своєю командою кухарів-волонтерів годують безкоштовними обідами близько двохсот жителів міста. Цієї допомоги потребують дедалі більше мешканців міста через високі ціни і брак продуктів, відсутність роботи, закриті магазини й банки. Про своє життя в окупації, відчуття небезпеки та мрії після закінчення війни він розповів в інтерв'ю Голосу Америки. Далі - його розповідь. З міркувань безпеки ми не розкриватимемо його ім'я.
"У нас харчується до 180 людей"
"Я з міста Херсон. Херсон – це Україна. Нещодавно ми почали з командою молодих енергійних хлопців і дівчат годувати нужденних людей у Херсоні. Дякую їм за це. Іноді нам допомагають ще 2-3 людини.
В перший день до нас прийшло 57-58 людей. Ніхто не знав. Просто зварили велику каструлю, винесли, нарізали хліба. Це, до речі, був борщ. І люди йшли, і ми просто пропонували дідусям і бабусям поїсти. Зараз у нас десь харчується до 180 людей.
Взагалі, все добре. Але на жаль, кількість людей росте. У нас є один дідусь, у нього було 2 інсульти, у нього погано працює одна нога, він о 5 ранку… Це люди, які приходять о 5 годині ранку і займають чергу. І бабусі, і дідусі, і молоді є. З 5-ї години вже черга.
Кожної неділі ми робимо щось для них смачне, солоденьке. Це були паски на Великдень. Потім ми робили млинці з яблуками і корицею. В цю неділю це будуть яблука і полуниця. Щоб їх якось відволікти, побалувати смачненьким.
Я іноді допомагаю хлопцям і дівчатам, але я допомагаю більше, коли мене нема на кухні. Моя праця – це більше закупитись, щось знайти, десь щось забрати, їх привезти, відвезти, щось почистити, вимити.
"Великі супермаркети зачинені"
У мене багато знайомих, тому я знайду все, що мені потрібно, в будь-який час. Великі супермаркети українські – зачинені, лише працюють маленькі крамниці і дуже багато зараз людей повернулися в дев'яності і перепродають щось там з машин.
Ну овочі, ви знаєте, що Херсонщина – це одна з областей, де овочі і фрукти є завжди, ми годували всю країну. Тому з овочами у нас немає проблем. М'ясо – дуже дороге. Наприклад, якщо філе куряче - 220 грн за кілограм замороженого, якщо крильця – 120 або 130. Крупи є, але їх продають вже перекупи так би мовити. Дорого.
"Роботи немає взагалі"
Коли в мене з’явилась ідея про ці обіди, мені подзвонив знайомий з Німеччини і запропонував надати суму для перших обідів. Ми днів 6-7 готували за ці гроші, потім гроші закінчились, тож ми почали робити в інстаграмі пости, і як усі – знайомі знайомих робили репости і потрошку нам допомагають.
У нас є зараз на тиждень, на півтора, є кошти. Нам нещодавно багато скинули – ну як багато – скинули з Канади мої знайомі. Я частину віддав тим, хто працює в нас - не зарплата, а як то премія так сказати, нашим хлопцям і дівчатам. І сьогодні ми поїхали закупились, дуже багато овочів, і каші, і крупи, олія.
21 день вони працювали безкоштовно. Іноді я з власних коштів я їм щось давав, але це не була зарплата. І ось ми зробили пост, щоб люди віддячили якоюсь невеликою сумою на зарплату. А взагалі щодо роботи в місті, то дуже мало працюють людей, роботи немає взагалі.
"В нас немає рублів і сподіваюсь, що їх і не буде"
Ще є одна з проблем - це банки і кредитні картки. З усіх банків, що в нас були, працюють зараз тільки два: А-банк і, здається, Ощадбанк. Всі інші банки, в яких були ці картки для пенсій, вони зачинені і люди не можуть отримати грошей.
Ні, в нас немає рублів і слава Богу, і сподіваюсь, що їх і не буде. Деякі магазини працюють, що можна розрахуватись і готівкою, і карткою. Знімати можна у відділеннях і банкоматах, але там величезні черги.
Дуже важко жити старим і людям, які залежні від ліків. Майже нічого не працює, ніякі аптеки. Зараз є невелика кількість волонтерів, які насправді волонтери, які, ризикуючи життям, їздять і закуповують медикаменти. Але на жаль, поряд з цим, деякі люди їздять в Крим і привозять до нас якісь ліки і продають їх з машини на ринках.
"Ми не хочемо Росії"
Щодо життя в окупації, це морально тяжко. Ну тому що зараз ми спілкуємося з вами, а в мене чутно десь вибухи. (на фоні чутно звуки вибухів - ГА) О, чуєте, це вже близько десь. Це ще не так страшно, як буває, буває і погірше.
У мене дім – ми заклали майже всі вікна, взяли мішки, набили землею і вибудували.
Всім страшно. Тільки хвора людина не має страху. Всім страшно, але чого боятись, якщо за нами правда. Ми не хочемо Росії, ми не хочемо там жити. У нас немає ані бандерівців, ані правосекторовців. У нас класно. Ми щасливо жили і хочемо жити.
"Я хочу жити в Херсоні"
Найбільше шкода, насправді, літніх людей. Є такі, кому за 80. Їм вже треба жити на пенсії і доживати свої щасливі роки, а вони все бачать і переживають.
З того, чого мені найбільше не вистачає, напевно, морально видихнути… можливо, сходити в кіно. Але кіно у нас не буде довго, тому що у нас згоріла "Фабрика", наш торгівельний центр, тому кіно у нас не буде довго.
Щодо виїзду, то я дав собі два місяці, ще два місяці. Я думаю, що вони покажуть, що буде далі. Я не хочу виїжджати, я нікуди не хочу виїжджати, я хочу жити в Херсоні. Я думаю, що скоро ми вже дізнаємося, що буде далі. Але Херсон, ми надіємось і чекаємо, щоб він, що він буде Україна.
