Оригінал статті вийшов на сайті Російської служби Голосу Америки. Переклад з російської.
Сполучені Штати ухвалили рішення надати Україні високомобільні артилерійські реактивні системи (High Mobility Artillery Rocket System, HIMARS) M-142, які значно перевершують за точністю та дальністю російські реактивні системи залпового вогню (РСЗВ).
Серед символів російської військово-патріотичної міфотворчості РСЗВ займають місце поряд з автоматом Калашникова. Кремлівська пропаганда регулярно просуває думку про те, що РСЗВ – це зброя перемоги і предмет особливої національної гордості – не даремно їх називають «Катюшами»: на честь популярної пісні Блантера та Ісаковського, написаної в 1938 році, яка нібито дала другу назву першим радянським РСЗВ БМ- 13.
Не виключено, що це є причиною, чому емоційна реакція Кремля на рішення президента Байдена поставити в Україну досконаліші реактивні системи, була такою бурхливою. Російські ЗМІ цитували посла за особливими дорученнями МЗС РФ Григорія Машкова, який назвав HIMARS «прямою загрозою національним інтересам Росії», що «підриває стабільність у світі». А міністр закордонних справ Сергій Лавров навіть назвав прохання Києва щодо постачання таких систем «прямою провокацією, націленою на залучення інших країн» у війну в Україні.
Про причини такої реакції на постачання HIMARS кореспондентові «Голосу Америки» Євгену Комарову розповів колишній верховний головнокомандувач (1997 – 2000) союзними силами США та НАТО в Європі (SACEUR), ветеран війни у В'єтнамі, генерал у відставці Веслі Кларк (Wesley Clark).
Генерал Веслі Кларк: Наразі російські збройні сили значно перевершують українські в артилерії. У росіян набагато більше артилерійських знарядь, залпових систем "Град", реактивних систем великої дальності "Смерч" та "Ураган", але головне - більше боєприпасів до них. Україна не має жодної з великих вогнеметних систем, які використовує Росія, хоча вона має певну кількість таких же радянських реактивних систем. Але проблема не стільки в їх далекобійності чи навіть в їх кількості, скільки в кількості підходящих боєприпасів: у Росії їх набагато більше, і значить вони можуть вести більш щільний вогонь.
Допомога США та союзників з важкої артилерії, включаючи і 155-мм гаубиці та HIMARS M-142, абсолютно необхідна для того, щоб допомогти Україні вижити на полі бою. Втім, навіть із обіцяною кількістю систем та боєприпасів Україна все одно залишається у невигідному становищі з погляду вогневої могутності щодо Росії.
«Голос Америки»: Тобто США не в змозі зі зрозумілих причин постачати в Україну боєприпаси для старих радянських реактивних систем залпового вогню і тому змушені надати їм власні системи разом зі снарядами?
ВК: Деякі країни-члени НАТО у Східній Європі мають запас боєприпасів, які потрібні Україні, і вони ними діляться, але ці запаси обмежені, як і виробничі потужності - у порівнянні з тим, що є у Росії. Саме тому я не бачу великої проблеми в тому, що зараз буде поставлено лише чотири установки HIMARS. Звичайно, хотілося б мати набагато більше, але зараз вони не виробляються і в США. Як і у випадку з зенітними ракетами Stinger, ми маємо запустити виробництво знову, щоб терміново заповнити те, що вирушає в Україну, та мати певний резерв на складах. Це не відбувається миттєво. Сподіваюся, що ми зможемо поставити Україні кілька десятків таких пускових установок, а може, й більше. Чотири – це початок.
ГА: Що Ви можете сказати про Multiple Launch Rocket System (MLRS) М-270? Були повідомлення про можливість постачання цих установок.
ВК: Про постачання цих систем на гусеничному ходу не йдеться. Так, вони доступні, але там стара система стеження, і вони вимагають набагато складнішого технічного обслуговування, великого запасу запчастин. Так, вони можуть запускати більше ракет в одному залпі, але їм потрібні інші транспортні засоби, зовсім інший логістичний пакет. Я впевнений, що адміністрація США має працювати над створенням та наданням цього пакету, але на даний момент ця проблема не вирішена.
Коли армія США закуповує для себе той чи інший вид озброєння, завжди йдеться про конкретний і обмежений обсяг продукції: армія знає, скільки систем їй потрібно. Рівень закупівель розглядається кілька років уперед, це пов'язано з можливостями основного виробництва, випуску запчастин, навчання, обслуговування на польовому рівні тощо. По кожній із нових систем існує повна програма виробництва та впровадження; вона прив'язана до кількості, яка замовлена, і до темпів виробництва, які здебільшого інші, ніж у надзвичайних обставинах воєнного часу.
ГА: Скільки часу займе в України підготовка бойових розрахунків для М-142?
ВК: Для HIMARS потрібно кілька тижнів, а ось для інших систем це могло б зайняти більше часу: для систем на гусеничному ходу, які ви згадали, може знадобитися від чотирьох до шести тижнів.
ГА: Як зміниться тактика підрозділів українських Збройних сил на полі бою після отримання HIMARS?
ВК: Я не впевнений, що тактика зміниться, але системи більшої дальності дозволять українським силам триматися далі від лінії дотику та вийти із зони досяжності російських артилерійських знарядь та реактивних систем «Град», «Ураган», «Смерч», водночас, зберігаючи можливість вразити їх своїм вогнем.
ГА: Як ви оцінюєте ситуацію на фронтах сто днів після початку російської агресії в ВК: Україну?
ВК: Українські збройні сили зробили неймовірно сміливу та компетентну роботу щодо відбиття російських атак на Київ і змогли досягти певного прогресу навколо Харкова, а тепер і в районі Херсона. Проте без еквівалентної чисельності та якості озброєнь українцям буде дуже важко відстояти Донбас, контратакувати та очистити від російської окупації свою територію. Їм не вистачає навчених підрозділів і, що найважливіше, вони не мають достатньо необхідної техніки: артилерійських знарядь, танків, радарів. Україна майже не має ні винищувальної авіації, ні штурмовиків.
Українські військові мужньо борються у меншості та стримують російські сили. Але питання, як довго вони зможуть зберігати свою боєготовність, висітиме в повітрі весь час, поки вони не мають чисельної переваги. Можливо, російські артилерійські системи не такі гарні, як західні, але зрештою, день за днем, снаряд за снарядом, вибух за вибухом, вони дають свій руйнівний результат. Українцям доводиться постійно передислокуватися, знаходити способи вийти з-під ворожого вогню, вести мобільнішу війну.
Чи можна за цих умов змусити росіян відступити, використовуючи їхні слабкі місця? Що ж, це можна зробити. Але знову ж таки - українці поки що не мають достатньої кількості бронетехніки та самохідної артилерії, щоб зробити це так ефективно, як хотілося б.
ГА: Ви згодні з точкою зору, що цілі на російській території позаду державного кордону не повинні сьогодні бути законними військовими цілями для української армії?
ВК: Сполучені Штати заявили, що намагаються запобігти війні НАТО з Росією. Але, можливо, Росія хоче цього? Схоже що так. Я вважаю, що цілі Москви насправді сягають далеко за межі України: і сам альянс НАТО опиниться в небезпеці, якщо Україна не отримає повної підтримки і не зможе зупинити та відкинути назад Путіна.
Але саме з цього питання зараз і є певний дисонанс усередині західної коаліції. Деякі союзники не вважають, що перебувають у небезпеці, тоді як інші – Польща, країни Балтії – добре знають про потенційні проблеми, які може створити їм Москва.
Ми ще не знаємо, як ця війна завершиться, але ми безперечно хочемо, щоб вона закінчилася.
