Вони тікали з Маріуполя з дітьми на руках, буквально під кулями росіян. Їхню маму поховали у дворі зруйнованого будинку, а дитині допомагав засинати під вибухи ракет домашній улюбленець, кролик. Лише з часом вони стали спокійно спати. Історії біженців з Маріуполя особливо трагічні. Омелян Ощудляк та Юрій Данкевич зустрілися у Рівному з родиною Маріупольців, яким вдалося вибратись із охопленого війною міста.
Попри те, що кілька десятків працівників отримали повістки в армію, ремонтний цех в місті Рівне не зупиняє роботу. Нині до міста прибувають вимушені переселенці із окупованих російськими військовими територій. Частина з них влаштовується на роботу на "Рівневодоканал", який є одним із найбільших комунальних підприємств у місті.
"Переселенці – це скрізь люди з важкою історією. Але люди з Маріуполя – у них своя історія, у всіх. [...]. Такого як у Маріуполі немає ніде".Людмила Кудряшова, вимушена, внутрішня переселенка із Маріуполя.
"Географія людей, які приїхали до нас в Рівне, вражає: це Харків, Маріуполь, Сєвєродонецьк, Рубіжне. Люди втікали від війни. Ми розуміємо, що там гаряче, ідуть бойові дії. Ми радо запрошуємо і приймаємо у свій колектив. В нас є 5-ро людей внутрішньо переміщених, які зайняли посади на нашому підприємстві. Це дійсно спеціалісти високого фаху", - ділиться із "Голосом Америки" Андрій Карауш, директор комунального підприємства "Рівневодоканал".
Максим Кудряшов раніше працював на промислових заводах-гігантах у Маріуполі. Нині його родина була вимушена переїхати у Рівне і починати нове життя. Тут Максим керує механічною майстернею.
"З’явились нормальні сни. Бо цей місяць кожної ночі снилося, ніби кудись втікаєш. Коли нема роботи, нема дому, виїхав із сім'єю – не розумієш, що робити. Здається, що життя обірвалось", - ділиться Максим із "Голосом Америки".
За словами Максима, переїхавши у Рівне, він щодня покращує володіння українською мовою. Разом з дружиною Людмилою, семирічною донькою Лізою і кроликом Крошиком вони пережили місяць російської окупації. "Постійно відчуття було, ніби ось-ось … і все", - ділиться Максим.
“Перший ракетний удар у наш будинок стався 3-го березня. Дитина була дуже перелякана. Потім ці удари тривали щодня 24/7: фосфорні бомби, касетні бомби. Після цього - вуличні бої, працювали снайпери. Було дуже страшно. Кролик допомагав нашій дитині. Ми одягали їй bluetooth-навушники, щоб вона не чула вибухів, давали їй кролика, і вона ховалася разом із ним в кутку та накривалася ковдрою. Спочатку ми так пересиджували. Пізніше те саме відбувалося у підвалі”, - розповідає Людмила, дружина Максима.
Багатоповерхівка починала швидко горіти. Навпроти нас будинок був, і люди не встигали вибігати. Вони з 9, 8, 7-го поверхів падали з криками. Викидалися з вікон, бо вони горіли. У нас перед очима. І допомогти їм було неможливо. Будинок починав горіти як смолоскип.Людмила Кудряшова, вимушена переселенка із Маріуполя
Як розповідає сім’я Максима, кролика вдалося врятувати із палаючого будинку. Домашній улюбленець пересидів на руках усі блокпости, коли родина виїжджала з міста у напрямку Бердянська та Запоріжжя.
"У будинках навпроти вже сиділи російські військові. Наше авто було з білими стрічками, і на ньому величезними літерами було написано «Діти». Також було видно, що я несу дитину, але вони все одно стріляли у мене. Це було страшно. Ми падали на землю. Ми повзли. Люди виїжджали на свій страх та ризик. Жодного коридору в місті небуло. Ніколи…", - ділиться пережитим Людмила Кудряшова.
"Навпочіпки йшли до машини. Стріляли… Незважаючи на те, що ти – цивільний, у тебе маленька дитина. Принаймні була надія, що нарешті проскочимо", - додає її чоловік, Максим.
Сім’я залишалася в Маріуполі через важкохвору матір Людмилу, яка потребувала постійного догляду. За словами Кудряшових, вони наважились на тяжке рішення покинути місто, коли зрозуміли, що їхній житловий квартал прицільно знищують, будинок за будинком.
"Були червоні цятки – попадання в будинок. Багатоповерхівка починала швидко горіти. Навпроти нас будинок був, і люди не встигали вибігати. Вони з 9,8,7-го поверхів падали з криками. Викидалися з вікон, бо вони горіли. У нас перед очима. І допомогти їм було неможливо. Будинок починав горіти як смолоскип. Жінка готувала їсти з дитиною – під'їхав танк, снарядом розбомбив цю сітку, де вони готували. На очах 4-річної дівчинки вбили матір, її просто на шматки розірвало. І таких випадків було дуже багато", - переказує Людмила Кудряшова.
За словами батьків, їхня донька Ліза хворіє на астму, що ускладнювало необхідність ховатися у підвалі. Після переїзду в Рівне дівчинка мріє повернутися до школи і далі вести свій Youtube-канал, який розпочала за чотири дні до війни. А її мати Людмила нині шукає роботу. До російського нападу на Маріуполь вона працювала перекладачкою з англійської.
"Переселенці – це скрізь люди з важкою історією. Але люди з Маріуполя – у них своя історія, у всіх. І вона завжди відрізнятиметься від історій інших людей. Навіть там, де бомбардують. Такого як в Маріуполі немає ніде. Мама у нас там померла у місті, її на подвір'ї поховали. Згодом від сусідів, які залишилися у підвалах, ми дізналися, що ці поховання розгортали і тіла спалювали. Тобто вони самі вбивають людей, а потім починають це все... Я не розумію, що там відбувається", - ділиться Людмила Кудряшова.
Як розповідають Кудряшови, значна частина їхнього минулого життя зруйнована, про мирне місто Маріуполь залишаються лише спогади.
"Рік тому почав захоплюватися грою на піаніно, купив синтезатор. Склав одну мелодію, назвав її «Музикою моря». Наклав відео нашого Азовського моря, з пірсу. Коли почалася війна, все згоріло, все було зруйноване. Це відео стало, як прощання з містом. Інколи переглядаю. Згадую, як було", - розповів "Голосу Америки" Максим Кудряшов, переселенець з Маріуполя.
Раніше Верховна комісарка ООН з прав людини представила картину того, що сталося з лютого по кінець квітня в Маріуполі, і назвала місто найсмертоноснішим місцем в Україні.
Дивіться також: У місцевому центрі "Вікно в Америку" м. Дніпро, для дітей-переселенців організували курси англійської мови.
