Сорок чотири відсотки болгар вважають, що НАТО несе відповідальність за війну в Україні, що є найбільшим показником серед 16 європейських країн і Великої Британії, опитаних у квітні організацією YouGov, міжнародною групою досліджень даних і аналітики. Лише 23% болгар вважають, що Росія відповідальна за війну проти України, порівняно з 85% фінів і 80% шведів, згідно із дослідженям. При цьому 65% болгар схвалюють відправку гуманітарної допомоги в Україну, 49% підтримують в'їзд українців, 17% - відправку зброї, а 12% - відправку військ в Україну в рамках операції НАТО, якщо така колись станеться.
Згідно з дослідженням Globsec, науково-дослідної організації із офісом у Братиславі, Словаччина, у 2022-му році в суспільній думці Болгарії відбулися найбільші зрушення серед дев’яти країн ЄС, які вони дослідили. Якщо в 2021-му році 45 відсотків болгар розглядали Росію як стратегічного партнера, то в березні 2022-го – лише 30%. Частка респондентів, яка позитивно ставилася до Путіна, впала з 70 до 29%.
«Ця тенденція прирікає проросійські партії Болгарії в кращому випадку на другорядні ролі, не дозволяючи їм найближчим часом очолити уряд», - робить висновок Максим Саморуков у статті «Болгарія повертається в орбіту Росії?» на вебсайті Фонду Карнегі за міжнародний мир.
Про настрої у болгарському суспільстві, як вони змінилися через повномасштабне вторгнення, вплив російської пропаганди та, зокрема про те, чому Україна посідає особливе місце в болгарській історії «Голос Америки» поспілкувався з соціологом та політологом Огняном Мінчевим, директором Інституту регіональних та міжнародних досліджень в Софії.
Інститут займається незалежними дослідженнями та здійснює контрактну роботу на користь МЗС Болгарії та Софійського Університету Св. Климента Охридського, де Мінчев також є професором кафедри Політичної теорії. Крім цього, Мінчев є головою Ради правління болгарської секції міжнародної антикорупційної мережі Transparency International.
Це інтерв’ю, записане в офісі дослідника в Софії, - перше в серії матеріалів про болгарську позицію щодо України та допомогу біженцям; з іншими думками читачі також зможуть ознайомитися у наступних статтях та телевізійних сюжетах.
Тетяна Ворожко: Болгарське суспільство часто вважають проросійським. Чи відбулися значні зрушення у ставленні до Росії, Путіна та до України від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну?
Огнян Мінчев: Я б не вважав загальні настрої в болгарському суспільстві проросійськими. Болгарія завжди була пограничним суспільством. Болгарія є країною з двома обличчями: одне обличчя – проєвропейське, прозахідне, проліберальне, прораціональне; інше обличчя більш просхідне, проконсервативне, в тому числі, проросійське. Ці два обличчя є результатом болгарської історії, особливостей болгарської модернізації та викликів, з якими Болгарія стикається у своєму державотворенні та розвитку після звільнення від Османського панування наприкінці 19 століття.
Більшість болгарського суспільства є прозахідною
Після краху комунізму більшість болгарського суспільства - близько двох третин - є прозахідною. Може, й не дуже активно, але ці люди добре знають і підтримують думку, яка є здоровим глуздом, що Болгарія має належати до Європи, розвиватися разом з Європейським Союзом та іншими європейськими країнами, бути частиною кола націй, які належать до Європи та Атлантичного простору.
Є ще одна третина - ймовірно, від 25 до 30 відсотків людей - які мають ностальгічні настрої. Частина з них ностальгує за втраченим комунізмом - коли вони були молодими, мали більше благ у своєму житті. Частина – це люди, які не змогли адаптуватися в новому середовищі після падіння комунізму. Коли людина програє порівняно з іншими, їй потрібно знайти пояснення, чому. І є два варіанти: або ти винен, або хтось інший. У цьому випадку винні Європа і Захід.
І є така просхідна «Аркадія», прихильники болгаро-російської дружби. Такого роду проросійські погляди існують на тлі болгаро-російської міфології, яка розвивалася досить довго у болгарській історії.
Левова частка проросійських настроїв в Болгарії створена масовою, структурованою та дуже активною російською гібридною пропагандою, яка поширюється в країні принаймні протягом десяти років. Сотні засобів масової інформації, інтернет-видань, радіостанцій, телевізійних програм фактично заповнені людьми, які добровільно чи не добровільно, працюють на пропагування Росії, російської могутності, російської величі та ймовірних переваг, які Болгарія матиме, якщо вона відмовиться від європейської, прозахідної приналежності та повернеться до «вічної дружби з Росією», як казали в радянські часи.
Т.В.: Чи існує тут поділ за поколіннями?
О.М.: Старше покоління в Болгарії, прозахідне чи проросійське, знає Росію, вони вивчали російську мову в школі до краху комунізму, читали російські книги. Багато з них були в Росії в Радянському Союзі по роботі, як туристи і так далі. Молоде покоління не знає Росії. Тож дуже легко впливати на свідомість і громадську думку молодих поколінь, пропагуючи Росію. Наприклад, найбільш проросійською країною на Балканах є Сербія. Напевно, у всій Європі Сербія є якимось дивним проросійським островом. Однією з ключових причин, чому Сербія така проросійська, є те, що серби не знають Росії. Серби й не бачили росіян. Серби ніколи не бачили російської армії. Серби ніколи не бачили російської адміністрації.
Історії біженців вплинули на ставлення звичайних болгар до війни та Росії
Т.В.: Як інформація про звірства росіян в Україні вплинула на ставлення болгарського суспільства?
О.М.: Ця війна по-різному вплинула на болгарське суспільство. Війна в Україні стала своєрідним стимулом для деяких болгар визнати, що Росія і Україна — це не одне і те саме, бо Радянський Союз був цілісним утворенням.
До того ж ми вже десятиліттями піддаємося інтенсивній російської пропаганді, яка говорить, що українці – дружні росіянам люди, але там є такі нацисти і прозахідні, проамериканські зрадники, які фактично зробили антиросійський переворот у 2014 році і керують Україною проти волі українського народу. Тепер, коли український народ єдиним фронтом виступив проти російської агресії, цю історію вже неможливо продати навіть недієздатним болгарам. Болгари почали визнавати, що Україна є окремою нацією, яка зазнає агресії, і Україна захищає свою свободу від російської агресії.
Хоча й цю просту істину не всі болгари сприймають - від 20 до 30 відсотків болгар якимось чином не можуть усвідомити цю просту істину і продовжують обслуговувати пропагандистську міфологію про захоплення України зрадниками, західний переворот, про те, що російська армія воює в Україні, щоб відновити статус-кво - братерство між слов’янськими народами, зокрема між Росією та Україною.
Але в болгарському суспільстві та в болгарській свідомості зростає кількість розмежувальних ліній. Люди розуміють, що деякі з тих загальних міфів про Україну, які ми знали, насправді є міфами, вони не є реальністю. На це ставлення вплинула й присутність українських біженців у Болгарії. Хоча зараз в країні залишається трохи менше 100 тисяч, з початку російської агресії до півмільйона людей з України пройшли через Болгарію. Те, що ці люди спілкувалися зі звичайними болгарами, висловлювали свою думку, має суттєве значення.
Т.В.: Яким взагалі є ставлення болгарського суспільства до тимчасово переміщених осіб з України?
О.М.: Я б сказав, що загальне ставлення до біженців позитивне. Є багато болгар, які намагаються допомогти біженцям, зокрема тому, що болгарський уряд їм допомагає не досить ефективно.
Спочатку була можливість надати українським біженцям готелі по всьому узбережжю Чорного моря, тому що була рання весна, не сезон відпусток, і власники були раді мати у своїх готелях біженців, навіть якщо виплати уряду за це були досить малими. Проте з настанням сезону відпусток цих біженців довелося переселяти в інші місця, що, звичайно, було незручно як для біженців зокрема, так і для влади.
Але я думаю, що більшість болгар насправді з розуміннями поставилися і підтримували біженців з України в Болгарії. Хоча б з цієї причини, що більшість цих біженців – жінки з дітьми. Не можна бути нормальною людиною і вороже ставитися до жінок і дітей.
Звичайно, в Болгарії є частка людей, які я назвав проросійськими з ряду історичних, соціальних, політичних та інших причин, але й вони не особливо активно негативно чи вороже ставляться до біженців. Хоча в тих колах ходять різні чутки, наприклад, кажуть: «Подивіться на тих українців, вони їдуть сюди на дорогих джипах, вони багаті, у них все добре, а ми повинні про них піклуватися». Але це, звичайно, дурість, бо серед українців є багаті люди, як і серед усіх інших народів. І є люди, які приїжджають на своїх джипах, звичайно, сюди їдуть і більш забезпечені. Але більшість біженців - це жінки з дітьми, яким потрібна допомога з предметами першої необхідності.
Українські біженці на болгарському ринку праці більш ніж вітаються
Т.В.: В Болгарії немає бюрократичних перешкод для працевлаштування українок. Чи існує напруження через те, що вони забирають у болгар робочі місця?
О.М.: Я так не думаю. Якщо є, то це - локальні випадки. Загальна картина болгарського ринку праці є сумною, оскільки за останні три десятиліття з країни емігрувало від 2 до 2,5 мільйонів болгар. Здебільшого це молоді люди, підприємливі. Існує болісний дефіцит робочої сили на болгарському ринку. В певних галузях економіки українським біженцям більш ніж раді, наприклад, - у туризмі, у певних сферах адміністрування, у сфері послуг тощо. Українські біженці на болгарському ринку праці більш ніж вітаються.
Ще до початку війни в останнє десятиліття зростала кількість українців, переважно молодих людей, які приїжджали на канікулах працювати на болгарському узбережжі Чорного моря. Але той факт, що зарплати у Болгарії невисокі, таких людей було небагато. Звісно, українці, як і інші, воліють поїхати за 1000 кілометрів на захід, де вони зароблять у 5, 6, 7 разів більше, ніж у Болгарії. Але тим не менш, у нас працюють українці і зараз їх більше, ніж раніше.
Звичайно, отримати навчених, освічених людей, які можуть із самого початку застосувати свої знання та навички, – це пряма користь для національного ринку, національної економіки кожної країни, яка приймає українських біженців і не тільки українську імміграцію. Тож з цієї точки зору, звичайно, болгарський ринок потребує більше учасників на самому ринку.
Як примає суспільство Болгарії українських біженців? Відео
Т.В.: Якщо говорити про політику уряду, то допомоги Україні небагато - у першу чергу, це участь у санкційному режимі. Чим це продиктовано, враховуючи, як ви кажете, що дві третини і більше болгар займають проєвропейську і проукраїнську позицію?
О.М.: Болгарія перебуває в політичній кризі останні два роки. Але навіть якби ми не перебували в політичній кризі, майже кожен болгарський уряд намагається балансувати між приналежністю Болгарії до Європейського Союзу та НАТО, з одного боку, і тими людьми, які більш схильні підтримувати просхідні, проросійські настрої та позиції.
Під час політичної кризи ми мали низку відносно слабких урядів, частина з яких були тимчасовими урядами президента. Але останній уряд, який фактично керував Болгарією з грудня по липень, був урядом, який складався з чотирьох дуже різних партій - дві міцно поєвропейські, одна популістська без ідеологічної ідентичності і стара Комуністична партія, яка називається тепер Соціалістичною партією і яка робила все можливе, щоб поставити під загрозу можливість Болгарії допомогти Україні зброєю та загалом підтримувала дуже обережну позицію уряду щодо війни в Україні.
Важливо сказати, що проросійські позиції та проросійська пропаганда в контексті війни змінилися. Вони вже не виступають за єдність з Росією, бо Росія – це бридкий агресор і цього не замаскуєш. Зараз вони говорять: «Ми не повинні вступати в чужу війну, ми повинні бути нейтральними». Як можна бути тут нейтральним? Якщо Україна, не дай Боже, зазнає поразки у цій війні, у російських імперських планах ми - наступні. Тим не менше ця теза – «нейтралітет до чужої війни» - популярна в певних колах і, мабуть, в першу чергу, походить від страху. Якщо вас лякає війна, якщо ви боїтеся ризику стати частиною цієї війни, перша реакція, більш-менш звичайна реакція, це зіграти страуса й засунути голову в пісок.
Україна займає особливе місце в болгарській історії, у болгарській свідомості та в болгарській душі
Т.В.: Ми також бачимо і чуємо від болгар і українців, які спілкуються з болгарами, що вони захоплюються хоробрістю українців, визнають, що українці, в тому числі, захищають й їх.
О.М.: Так і є. Ми, я маю на увазі людей здорового глузду, це чудово розуміємо. Люди здорового глузду та люди, які хоч трохи знаються на історії та реальності, розуміють, що ми будемо наступними. Балкани є свого роду улюбленим місцем для російського імперіалізму, так було завжди. Якщо Росія вийде на береги Чорного моря, не дай Бог, розгромивши Україну, то однозначно ми станемо наступним об’єктом російської агресії. Ймовірно, в Болгарії воно не набуде тих форм, як в Україні, але буде не менш болючим.
Т.В.: Ви раніше сказали, що болгари почали нарешті розрізняти українців і росіян. Що б ви порадили українському зовнішньополітичному відомству, культурним діячам, історикам розповісти про себе – що знайде найбільший резонанс в болгарському суспільстві?
О.М.: Можна зробити багато речей, щоб не просто розмежувати українців і росіян, які були одним цілим у радянському минулому, а щоб для більшості болгар стало кришталево зрозумілим, що Україна посідає особливе місце в болгарській історії, у болгарській свідомості та в болгарській душі. На багато історичних фактів болгарам не вказували з ідеологічних, політичних та інших причин.
Коли ми святкуємо визволення Болгарії від Османського панування, ми святкуємо Російсько-Турецьку війну 1877-1878 років. Але ми не знаємо, що, ймовірно, більшість солдатів імперської армії, які воювали в Болгарії, були солдатами з України. Два великі контингенти українських військових билися разом із болгарами на Шипкинському перевалі, захищаючи його від османських військ.
Азбука, яка була розроблена в Болгарії на основі глаголиці Кирила і Мефодія, так звана кирилиця, була надана не Москві. Її надали Києву. Тож Київська Русь була партнером і реципієнтом традиції духовного розвитку Болгарії.
Є багато речей, яким болгари повинні навчитися, так само, як європейці в 20-му столітті повинні були почати розрізняти реалії в імперії Габсбургів, яка зазнала краху і з якої вийшло багато націй, різних, з різною ідентичністю, різними точками зору. Отже, Російська імперія – остання традиційна імперія в Європі і вона розвалюється на наших очах. Вона руйнується болісно, але руйнується, і ми маємо дізнатися про нації і що вони означають для нас, бо процес цього болісного краху є незворотнім.
