Російські військові та сили, які вони контролюють, чинять воєнний злочин тим, що масово примусово вивозять українців до Росії, мовиться у звіті міжнародних правозахисників. Українських громадян змушують використовувати російський транспорт, для того щоб вивезти їх на територію Росії, чи підконтрольні Росії території Донбасу, не даючи їм можливості залишитися на територіях, підконтрольних Україні, мовиться у звіті, який опублікувала міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch у четвер, 1 вересня.
У звіту під назвою «У нас не було вибору»: «фільтрація» та воєнний злочин насильницького переміщення українських цивільних осіб до Росії», на понад 70-ти сторінках задокументовано незаконне переміщення українських цивільних осіб, що, за словами авторів звіту, є серйозним порушенням законів війни, та потенційно складає злочин проти людяності.
Про те, що дізналися міжнародні правозахисники з розмов з більш ніж 50-ма українцями, які пройшли примусове перевезення та «фільтрацію» в російських таборах, Наталія Чурікова говорила з Рейчел Денбер, заступницею директора Human Rights Watch у справах країн Європи та Центральної Азії.
Рейчел Денбер: Люди, з якими ми брали інтерв’ю, були українцями, громадянами України, багато з яких були примусово перевезені до Росії. Тому приблизно на той час, коли ми з ними спілкувалися, їх уже не було в Росії. Вони вже встигли звідти виїхати. Здебільшого вони вже були в країнах Євросоюзу та у Грузії.
Наталія Чурікова: Як ви визначаєте примусову депортацію? Тому що в деяких випадках ми знаємо, що людям пропонували автобуси, вони сідали в них дообровільно, але вони не мали вибору, виїхати можна було тільки до Росії.
Р.Д: Я вважаю, що це справді важливе запитання, тому що примусове переміщення є військовим злочином і потенційним злочином проти людяності.
Щодо визначення: в Україні є збройний конфлікт і одна сторона переправляє людей до іншої, протилежної сторони або до інших окупованих територій. І для того, щоб термін «примусове переміщення» був застосований, вам не обов’язково приставляти пістолет до чиєїсь голови або ви не не треба тягнути людей у кайданках.
Що ми задокументували, так це те, що російська влада, російські сили або сили, які пов’язані з Росією, дали зрозуміти українцям, яким вони пропонували евакуацію в автобусі, що в них не було іншого вибору.
У них не було вибору, їм довелося сісти в цей автобус, бо їм сказали, що якщо вони залишаться, буде набагато гірше
І це, власне, назва доповіді, у якій ми задокументували переміщення українських цивільних осіб: «У нас не було вибору»: «фільтрація» та воєнний злочин насильницького переміщення українських цивільних осіб до Росії».
Нам розповідали люди, з яким и ми розмовляли, що в них не було вибору, їм довелося сісти в цей автобус, бо їм сказали, що якщо вони залишаться, буде набагато гірше, ти не виживеш. Або іноді він взагалі нічого не говорили. У деяких випадках вони не казали людям, куди їх везуть. В інших випадках російські військові збирали людей з вулиць, з укриттів, іноді проводили обшуки по будинках, збирали людей і садили їх в автобуси до так званої ДНР, а потім далі до російського кордону.
Звичайно, це вимушене переміщення, тому що вони не давали цим людям реального вибору. Вони змушували або залякували людей, щоб вони сіли в автобус. Або в деяких випадках говорили їм, що вони не дозволяють їм їхати в бік територій, які контролювала Україна.
Н.Ч.: Якщо б російська сторона дійсно хотіла допомогти цивільному населенню, яке перебуває у зоні бойових дій, як у законний спосіб вони могли вирішити цю ситуацію?
Р.Д: Законним шляхом було б забезпечити можливість перевезень до територій, підконтрольних Україні. Вони повинні були це уможливити. І ми знаємо, що це було можливо. Люди, які тікали або з району Маріуполя, або навіть люди, які пройшли фільтрацію, якщо вони мали власний транспорт, або якщо у них було достатньо грошей, щоб найняти машину, вони могли поїхати на українські території. Тож це означає, що подорож не була неможливою.
Н.Ч.:– Значна частина доповіді присвячена фільтраційним таборам. Ми знаємо, що в них сім’ї розділяються, чоловіків відлучають від сімей і їх відправляють у фільтраційні табори, де їх часто можуть бити, піддавати катуванню і утримувати як в’язнів. Як сказав один з ваших співрозмовників, він почувався заручником.
Р.Д: Гадаю, що майже всі, з ким ми спілкувалися, хто пройшов через фільтрацію, відчували, що вони під примусом. Деякі люди відчували себе заручниками, інші казали, що почувалися, ніби їх звинувачують у злочині. Очевидно, що це був дуже жорстокий процес, який не мав жодної правової бази.
Це також узгоджується з тим, що Росія робить усередині країни. Вони використовують усілякі механізми, щоб отримати біометричні дані людей з метою контролю над ними
З одного боку, російська влада має право встановлювати процес перевірки людей, які добровільно їдуть до Росії. Щодо цього питань немає.
Але навіть якщо вони встановлюють процес перевірки з міркувань безпеки для людей, які добровільно їдуть до Росії, є певні межі, яких вони повинні дотримуватися. Нічим не можна виправдати такий масштаб скринінгу, який вони проводили, збір біометричних даних людей. Це було надзвичайно агресивно.
І це також узгоджується з тим, що Росія робить усередині країни. Вони використовують усілякі механізми, щоб отримати біометричні дані людей з метою контролю над ними.
А також тип запитань, які вони ставлять українцям у процесі скринінгу – вони запитують їхню думку про війну, про армію, про Путіна. Чому? Цьому немає реального виправдання, жодної причини, крім того, щоб залякувати людей. Вони брали телефони у людей і копіювали звідти все, що могли. Ми не знаємо, як потім використовуються ці дані.
Н.Ч.: У вашому звіті ви згадуєте табір в Оленівці, в якому нещодавно були вбиті українські військовополонені. У звіті ви говорите, що частину цивільних осіб, які були затримані в районі Маріуполя, і яких підозрювали у симпатіях до батальйону «Азов», посадили в табори. У вас є якісь подробиці про це? Як ви отримали ці дані?
Р.Д: Усю інформацію, яку ми отримали, ми отримали в результаті опитування людей і досить детальних інтерв’ю, і ми опитали багатьох людей, які пройшли через процес фільтрації. І одне із запитань, яке ми поставили, було про те, що сталося з людьми, які провалили процес фільтрації, яких російські або пов’язані з Росією сили затримали після того, як вони закінчили збір даних та інтерв’ю, а потім допити?
Люди сказали нам, що вони чули, що людей вивозили в інші місця, включно з Оленівкою, але як склалася їхня доля після цього, але, на жаль, ми не змогли відстежити.
Ми знаємо подробиці лише одного випадку чоловіка, який провалив фільтрацію, але зрештою його звільнили. Він не хотів говорити про свій досвід. Він також розповідає про свого сина, якого затримали поблизу Маріуполя, його утримували кілька тижнів, бо його підозрювали в контактах з українськими військовими. Його сина дуже сильно били.
Н.Ч.: Українська влада заявляє, що майже 6 тисяч українських дітей було депортовано до Росії. Частину з них віддали на усиновлення. Чи стикалися ви з такими випадками?
Р.Д: Так, ми знаємо про ці цифри. У нашому звіті, ми задокументували лише один випадок примусової передачі дітей, йшлося про переміщення 17 дітей, які перебували у закладі в Маріуполі. У цього дитячого закладу був план, як вивезти цих дітей з Маріуполя, але якийсь «деенерівець» їх перехопив і вивіз дітей в «ДНР». І все. І це також підпадає під визначення примусового переміщення.
Ми не задокументували жодних інших випадків, крім цього, але це не означає, що цих випадків не існує.
Ми не можемо сказати, скільки людей було примусово переправлено до Росії. Але ми знаємо, що це було масове явище.
Н.Ч.: Згідно з даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), Росія приймає найбільше біженців з України серед усіх навколишніх країн, більше, ніж Польща, Німеччина, чи будь-яка інша країна.
Коли ми запитали їх про те, скільки з них є справді біженцями, а скільки депортованими громадянами України, вони відповіли, що подають ті цифри – зараз майже 2,5 мільйона людей, – які їм дає офіційно Російська Федерація, бо не мають можливості самостійно їх перевірити. Чи ваш звіт буде підставою для того, що УВКБ ООН змінив статус українців у Російській Федерації?
Р.Д: Це чудове запитання. Наша доповідь, безумовно, порушує питання про те, як визначити людей, які перетнули український кордон з Росію. Ми не можемо сказати, скільки людей було примусово переправлено до Росії. Ми не знаємо. Але ми знаємо, що це була велика кількість, бо було багато повних автобусів, які відправляли у такий спосіб. Ми знаємо, що це було масове явище.
Дуже важко сказати, скільки з тих людей, які опинилися в Росії, є справжніми біженцями. Скільки примусово переміщених, а скільки добровільно виїхало до Росії. Це дуже складні цифри.
Я сподіваюся, що кожен, хто зацікавлений у правосудді, використає наш звіт як доказ злочину примусового переміщення
Н.Ч.: Чи може Україна використати ваш звіт як доказ у міжнародних судах, де вона позивається з Росією через порушення прав людини?
Р.Д: Я сподіваюся, що кожен, хто зацікавлений у правосудді, використає наш звіт як доказ злочину примусового переміщення. Ми задокументували примусові переміщення, вони є воєнним злочином, і потенційно може бути злочином проти людяності. Ми задокументували низку випадків, і я дуже сподіваюся, що наш звіт буде використаний усіма, хто шукає справедливості.
