Українська підприємиця у сфері освіти Зоя Литвин 1 вересня стала лауреаткою премії DVF Awards за внесок у реформу та розвиток українського освітнього фронту під час кризи із пандемією COVID-19 та війною.
Зоя Литвин - засновниця Новопечерської школи у Києві та голова громадської спілки «Освіторія» тепер об’єднала зусилля із Офісом першої леді Олени Зеленської, Міністерством освіти та науки України та міжнародними агенціями, щоб підтримати як дітей вимушено переміщених родин, так і освітян, що залишаються відданими своїй професії.
Більше про премію сміливих жінок, знайомство із Гілларі Клінтон та проблеми з освітою в умовах війни – читайте та дивіться у інтерв’ю журналістки Голосу Америки Ілони Войтович.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Мене вразило, що Гілларі Клінтон знайома з ситуацією в Україні дуже глибоко.
Ілона Войтович: Пані Зою, дякую, що погодилися на інтерв’ю. Зараз почався насичений робочий період, новий навчальний рік. Ви пропустили перше вересня у своїй школі, яку ви заснували у Києві. Втім у цей день ви отримували престижну нагороду DVF , родини фон Фюрстенберг, якою щороку відзначають жінок за сміливість та внесок для суспільства. Розкажіть, будь ласка, що для вас означає така підтримка, коли Гілларі Клінтон вас представляє перед аудиторією найвпливовіших жінок світу?
Зоя Литвин: Я скажу чесно - я насправді дуже вагалися, чи варто їхати, чи це зараз на часі. Я знала, що захід буде красивий, червона доріжка, а в Україні відбуваються зовсім інші речі, і думки про зовсім інше ніж сукні та церемонії. Але тим не менше, умовою було те, що я маю бути фізично присутня, щоб отримати грант. Мені також було важливо побачити, що безпрецедентна підтримка України - вона є, вона продовжується, і для мене теж було важливо розповідати що війна не завершилась, що в Києві ще небезпечно і неспокійно, і допомога потрібна, і вона потрібна щодня в різних сферах.
Гроші, які отримали завдяки премії підуть на навчання дітей [у Новопечерській школі], які особливо постраждали через війну
І. В.: Як Ви познайомилися із Гілларі Клінтон?
З. Л.: Мене вразило, що вона знайома з ситуацією в Україні дуже глибоко. Вона також вже знала про мене, чим я займаюся, на чому фокусується моя команда. Її cлова підтримки, слова, що «можеш звертатися в будь-який момент», «а давай ми тебе ще "законектимо"» - Це [для мене] дуже важливо.
І. В.: Разом із премією Ви отримали грант на 4 мільйони гривень. Куди підуть ці гроші?
З. Л.: Гроші, які отримали завдяки премії підуть на навчання дітей [у Новопечерській школі], які особливо постраждали через війну. Це діти внутрішньо переміщених родин. В них дуже різні історії. Є хтось, хто вже вдруге втратив свою домівку, бо в 2014 році переїхав, наприклад, до Маріуполя з Донецька. Зараз вдруге залишилися без житла, і вдруге ці родини починають наново. І, чесно, я дуже вдячна чути ці історії і знати, що ці люди не мігрують кудись, де буде тихіше, стабільніше. Вони кажуть: «Ні, хай це вже вдруге але ми почнемо в Києві, це наша земля і ніхто нас звідси не вижене».
Мета - бути тим майданчиком, де українські родини, батьки, учні і освітяни можуть в будь-який момент 24/7 знайти всю необхідну інформацію про те, як бути під час війни.
І. В.: Окрім Новопечерської школи, ви також опікуєтеся громадською організацією «Освіторія». Сьогодні ви розширили її діяльність у партнерстві з Міністерством освіти, UNICEF та першою леді Зеленською і створили онлайн платформу ОсвітаNow. Якою є мета спільної кампанії?
З. Л.: Амбітна! Мета - бути тим майданчиком, де українські родини, батьки, учні і освітяни можуть в будь-який момент 24/7 знайти всю необхідну інформацію про те, як бути під час війни, які їхні права, обов'язки. Власне, на всі незрозумілі їм питання знайти відповіді. «Де я можу влаштуватись свою дитину школі?», «Які поруч є українські школи, гуртки?», «Як мені продовжувати навчання паралельно за українською програмою?» Якщо це вчитель – «Як мені знайти роботу за кордоном в українській школі, українському класі?», «Де я зараз можу бути корисним?». Батькам – «Як отримати документи?», «Як можна продовжувати навчання в українській школі онлайн?», «Чи обов'язково йти в школу за тим місцем, де вони зараз знаходяться?»
І. В.: Сьогодні майже 7 мільйонів дітей мали б повернутися до навчання. Які сьогодні ви бачите виклики на освітньому фронті і над якими проектами сьогодні працює «Освіторія» щоб їх подолати?
Один з проектів над яким ми зараз працюємо це такий собі “освітній убер”.
З. Л.: Цих викликів дуже багато. Найголовніший був раніше - цифрова освіченість вчителів. Завдяки ковіду, вчителі, навіть ті, хто не доходили до опанування усіх цих онлайн цифрових інструментів, вже достатньо "прокачалися", навчилися з цим працювати. Другий виклик – це, звичайно, мережа шкіл і це виклик для наших школярів, як в Україні, так і за кордоном. Історій на 1 вересня дуже багато, де переміщені родини не можуть потрапити в школу; в школах немає місця, вони переповнені. І це стрес не лише для нас, але й для країн, які приймають українських переселенців. В Україні великий виклик це - вчителі, тому що за даними міністерств, близько 35 тисяч вчителів не повернулися. І, наче з цифри 430 тисяч вчителів, це не так вже й багато, але, якщо це конкретна школа в містечку, де була достатньо висока небезпека, і діти є, а вчителів конкретних дисциплін немає, то це виклик. Тому один з проектів над яким ми зараз працюємо це такий собі “освітній убер”, де вчитель, який має вільні години, або без роботи може в онлайн в будь-який момент підключитися в ту школу, де наразі вчителів не вистачає. Комунікації. Проект ОсвітаNOW працює, щоб забезпечити цю потребу - щоб ті укази, якісь ініціативи, які з'являються від уряду та від урядів інших країн одразу ж впроваджувалися.
Близько 12 проектів ми робимо з UNICEF
На сьогодні, якщо говорити про саме Україну - в багатьох областях поновлено освітній процес наживо. Також в багатьох, особливо котрі біля гарячої лінії фронту - це неможливо. Наприклад, Дніпропетровська область - це єдина область, де дітей стало набагато більше ніж було до війни. Тому що з тимчасово окупованих територій дуже багато родин з дітьми приїхали насамперед туди. Їм дуже складно продовжувати вчитись наживо, тому що чотири секунди займає приліт ракети до Дніпра і за цей час, зрозуміло, що ніякі діти, ні шкільна команда не евакуюються. Тому із чим ми також працюємо це якісь сценарії, протоколи. Наприклад, облаштування бомбосховищ або «що робити, якщо дитина йшла до школи і трапляється повітряна тривога? Хто несе відповідальність?» Якісь ігри, для стабілізації емоційного стану дітей в бомбосховищі. Такі речі ми теж розробляємо і ми це також робимо з Офісом першої леді та із фондом UNICEF. Проект називається “Спільно до навчання”. Близько 12 проектів ми робимо з UNICEF. Минулого року півмільйона українських старшокласників закінчували навчальний рік у “Всеукраїнській онлайн школі”. Зараз ми активно працюємо, щоб дописати деякі уроки, яких не вистачало і щоб повністю весь навчальний рік для старшокласників закрити.
Україна чекає велику поставку гаджетів від Google – 43 тисячі. Це теж дуже допоможе.
Тим не менш викликом є ще навчання початкової школи. Тут у нас вже на підході чудовий проект - це такий додаток мобільний в ігровій формі, який повністю закриває шкільну програму для початкової школи з мови, читання і математики. Це наш спільний проект з організацією WAR Сhild. Вони дуже досвідчені з питань освіти під війни, під час криз. Ми розробляємо разом з ними додаток для України разом Міністерством освіти.
І. В.: Як можна допомогти традиційним школам опанувати усі ці сучасні методи навчання? Це буде під керівництвом Міністерства освіти і науки України?
Є ще щось, що ми не робимо і наразі шукаємо для цього партнерів. Це підтримка вчителів з окупованих територій.
З. Л.: Так, Міністерство, Офіс президента, Мінцифри активно долучаються, щоб подолати освітню кризу з причину війною. Є проект уряду спрямований на під'єднання швидкого якісного інтернету в бомбосховище. Я сподіваюсь, що це допоможе. Все одно, українські вчителі настільки віддані професії і дітям, що попри війну знайшли варіанти за інвестувати у власні девайси, з яких вони змогли викладати, в роутери. Плюс - Україна чекає велику поставку гаджетів від Google – 43 тисячі. Також вже підписали меморандум із Hewlett-Packard для поставок. Це теж дуже допоможе.
Є ще щось, що ми не робимо і наразі шукаємо для цього партнерів. Це підтримка вчителів з окупованих територій. Багато хто з них не може поїхати через стареньких нетранспортабельних батьків, або з інших причин. Наприклад, бувають випадки, коли не випускають вчителя з сином призовного віку, тому що хочуть залишити цього сина собі окупанти.
Освітній фронт, ще важливіший, бо це про відновлення, відбудову і про системний розвиток.
І. В.: 2 жовтня Україна відзначатиме День вчителя. Як «Освіторія» планує відзначати героїв освітнього фронту?
З. Л.: Ми довго думали, чи варто це за даних обставин і вирішили, що точно варто. Фронт дуже важливий - освітній фронт, ще важливіший, бо це про відновлення, відбудову і про системний розвиток, якого вже нам так хочеться. Ми хочемо розказати в національному телемарафоні 6 історій вчителів. Вони дуже різні. Саме через ці історії ми хочемо подякувати і відзначити внесок всіх вчителів України в боротьбу на освітньому фронті.
Ми чітко розуміємо, що націю без комплексу меншовартості не може виховати вчитель, який не пишається собою, своєю професією, яку суспільство не поважає.
Хтось був надзвичайно активним і продовжує бути в окупації попри всю небезпеку, хтось запустив буквально за кілька тижнів українські самоорганізовані школи в Польщі в Молдові для того, щоб діти могли бути в психологічній безпеці і продовжувати своє довоєнне життя, хоча б якось. Хтось займається волонтерською діяльністю і показує дітям приклад відповідального громадянина під час війни. А хтось новатор, який попри війну створив цілий цифровий курс з історії, який дуже допомагав школярам і допомагає. Ми чітко розуміємо, що націю без комплексу меншовартості не може виховати вчитель, який не пишається собою, своєю професією, яку суспільство не поважає. Премія Global Teacher Prize - це один з інструментів. Ми з цим працюємо і працюємо успішно.
