Командувач Військово-Морських Сил ВМС України Олексій Неїжпапа отримав звання віце-адмірала через два дні після затоплення флагманського корабля Чорноморського флоту Росії «Москва».
За сім місяців війни під його керівництвом ВМС України продовжують ефективно стримувати супротивника. Минулого тижня Мирослава Гонгадзе мала нагоду поспілкуватись з командувачем у Києві під час патрулювання Дніпра. В інтерв'ю командувач ВМС України розповів про зброю, звільнення острова Зміїний і бойовий дух ЗСУ.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Мирослава Гонгадзе, Голос Америки: Зараз середина вересня, як ви оцінюєте ситуацію на фронті – як з моря, так і на землі?
Олексій Неїжпапа, командувач Військово-Морських Сил Збройних Сил України: На морі противник наразі відмовився від висадки свого десанту. Тому що є певні заходи, яких ми вжили за ці півроку війни. Противник знаходиться на відстані більше 70-80 морських миль від нашого узбережжя. Я маю на увазі окрім Автономної республіки Крим, яка зараз під їхнім контролем та частини Херсонської області. На відповідніх вогневих позиціях знаходяться кораблі, які несуть смертоносний калібр, який по радіусу може досягати будь-якої точки нашої країни. Вони постійно цим займаються – наносять вогневе ураження по обʼєктах інфраструктури, соціальних обʼєктах країни саме з кораблів Чорноморського флоту, які зараз знаходяться в морі.
М.Г.: Український Військово-Морський Флот не може подолати ці вогневі точки. Чому?
О.Н.: Багато причин, в тому числі відсутність відповідного озброєння, яке може досягати такої відстані. По-друге, є певна обмеженість в інформації. Але в цілому ми в перспективі доб'ємось результату і будемо мати можливість знищення кораблів в місцях розміщення противника.
М.Г.: Українці продемонстрували здатність воювати, захищати свою територію, відвойовувати свою територію. Як ви оцінюєте бойову здатність українського і російського війська сьогодні?
Українці – не слабка нація. Нас подолати неможливо. І Збройні Сили цієї нації – вони потужні. Я думаю, настане той час, коли ми будемо святкувати перемогу, саме завдяки цим здібностям нашого народу
О.Н.: Це дуже просто, ми захищаємо свою землю. І наша армія, наші Збройні сили захищають свої домівки, свої сімʼї. Вони елементарні загарбники, які не мають совісті, ніяких елементарний людських принципів життя. Ми сильніші, тому що ми – вдома, ми захищаємо себе. Це перше. По-друге, українці гарні воїни, це всі знають, у всі віки, починаючи із Запорізької Січі. Тому, ми гарно воюємо. По-третє, ми дуже швидко навчаємось. Все озброєння, яке надається нашими партнерами, наші військові дуже швидко вивчають і дуже швидко правильно і гідно застосовують. Іноді ті тактичні прийоми, які застосовуються із цим озброєнням, відрізняються від тих способів застосування, які використовуються нашими партнерами, в тактиці застосування, і це дає відповідні результати. Дійсно, коли ми говоримо про другу армію світу, як вони себе називають, хоча, думаю, що вона вже давним-давно не друга, і вона такою і не була. Це все пихатість і самовпевненість. Не буду говорити причини, думаю, аналітики вже багато разів про це говорили. Але українці – не слабка нація. Нас подолати неможливо. І Збройні Сили цієї нації – вони потужні. Я думаю, настане той час, коли ми будемо святкувати перемогу, саме завдяки цим здібностям нашого народу.
М.Г.: Ви в процесі війни вже створили певні частини Збройних Сил, змогли сформувати, що вам вдалося зробити, чого навчитися в процесі самої війни?
О.Н.: Підґрунтя для цього було ще до війни. Наприклад, у Військово-Морських силах була розроблена концепція розвитку ВМС. В принципі, вона була повністю виправдана під час війни. Сформовані берегові ракетні війська, озброєні крилатими ракетами “Нептун”, крилатими ракетами “Гарпун”, які зараз є основним фактором, який впливає на поведінку противника на морі. Створені відповідні підрозділи на річках. Причому, найцікавіше, що ініціатором створення цих річкових підрозділів були Сухопутні Сили, які зрозуміли, що у нас багато річних артерій в Україні, і там відповідно потрібно мати сили для забезпечення дій сухопутних військ при річкових операціях. Ми створили відповідний підрозділ, дивізіонний, в декількох місцях на річці Дніпро. Відповідні органи управління сформовані для керівництва цих підрозділів. Посилили відповідні бригади над батальйонами новоствореними, для збільшення чисельності і потужності морської піхоти.
Але, війна війною, як кажуть, а ми продовжуємо набувати спроможності і будувати той флот, який ми ще спланували до війни. Це і будівництво кораблів класу “корвет”, і отримання від наших партнерів, Великобританії, протимінних кораблів, отримання від Сполучених штатів гідроакустичного обладнання для пошуку мін, для виявлення надводних цілей. Ці плани, які ми планували до війни, під час війни просто прискорились. Саме війна дала поштовх для пришвидшення цих процесів.
М.Г.: Острів [Зміїний] – яким чином вдалося його звільнити?
О.Н.: Це робота всіх Збройних Сил під керівництвом відповідного стратегічного угруповання, яке було сформоване, декілька угруповань, створених Збройними Силами. Задача Військово-Морських Сил в складі цього угруповання була не допустити поповнення запасів, тобто порушення логістики на цей острів. Тому що, що таке острів? Щоб там існувати, потрібна логістика: харчування, боєприпаси, вода – елементарні речі. Острів знаходиться до нашого узбережжя значно ближче, ніж, наприклад, до Автономної Республіки Крим, яку окуповано.
Найкраще логістику забезпечити кораблями. Ми просто знищили систему доставки. Знищений був корабль забезпечення Чорноморського флоту, який, до речі, ніс ракетно-зенітні комплекси. Ми можем вважати, що це військовий корабель, тому що він мав на борту зенітно-ракетний комплекс, озброєння, боприпаси, які віз до цього острова. Порушивши логістику, залишилось Сухопутним Військам, маючи відповідну дальність, підтримувати постійний вогневий вплив на цей острів. Плюс Повітряні Сили, які здійснювали вогневий вплив з повітря. Тим самим просто вимусили противника покинути, відмовитись від контролю цього острова. От і все – це сучасна війна.
М.Г.: Україна почала відвойовувати свої території, світ вражений але багато ще залишилось - південь, залишився Крим. Як ви бачите здатність України витиснути росіян з Криму?
Ми не втомилися, ми будемо йти далі і ми будемо звільняти нашу землю від загарбників.
О.Н.: Збройні сили здатні звільнити Україну. Дійсно, допомога, яка є у партнерів, вона має дуже дуже велике значення. В першу чергу зброя, боєприпаси. І звісно, для того, щоб планувати такого роду операцію, потрібно мати відповідні комплекти зброї. Я не говорю зараз про людей, вони у нас є, вони навчені, вони патріотично налаштовані, вони професійні. Але зброя вирішує все. Багато інших речей, завдяки нашим партнерам у нас уже є, тому саме зброя зараз грає ключову роль в цих операціях. І знову ж таки: ми не втомилися, ми будемо йти далі і ми будемо звільняти нашу землю від загарбників.
М.Г.: Яка сьогодні зброя необхідна Україні, якщо можна публічно про це сказати. Як ви взагалі оцінюєте цю допомогу?
О.Н.: Для того, щоб захистити себе, нам потрібна потужна система протиповітряної оборони. На подив нашого противника, який доповів через пару тижнів, що він майже зруйнував повністю протиповітряну оборону України, наші Повітряні Сили доблесно знищують їх літаки та крилаті ракети майже кожен день. Але все ж таки її недостатньо для того, щоби прикрити важливі обʼєкти, прикрити важливі міста. Кожен день ви бачите враження цивільної інфраструктури.
Це намагання "путлера" знищити націю, залякати її. Він не розуміє, що залякати вже нікого не вдасться. Але для того, щоб цього не сталося, наші міста повинні бути захищені. Звісно, і військові обʼєкти повинні бути захищені, тому система протиповітряної оборони повинна бути поповнена сучасними системами виявлення, сучасними системами знищення повітряних цілей. Це не тільки зенітно-ракетний комплекс, радіо-технічний комплекс, це літаки винищувальної авіації, які спроможні підтримати Сухопутні Війська, підтримати Військово-Морські Сили на морі. Це така потужна система, яка нам дуже важлива, для того, щоби далі йти вперед. Ну, і по-друге, я називаю це “зброя довгої руки”, як на землі, так і на морі. Щоб знищувати командні пункти противника, склади з боєприпасами, тилові зони, логістику. Вдарити якомога далі по тих тилових пунктах управління, по їх складах, запасних командних пунктах. Для того, щоб не давати можливості їм чинити спротив або йти вперед.
Завдяки Сполученим Штатам є HIMARS, артилерія “три сімки”. Це зіграє, і продовжує грати дуже ключову роль на фронті. Але дальність повинна бути збільшена. Це ж саме стосується і моря. Ми могли відтіснити противника на 70-100 миль від нашого узбережжя, але щоб вивільнити решту, нам потрібна відповідна зброя. Ракетні комплекси, які спроможні долати великі відстані. Два ключові моменти: це протиповітряна оборона і це зброя “довгої руки”.
М.Г.: Зараз, у звʼязку з наступом України на сході, в приницпі ми бачимо, наскільки неорганізована російська армія, і були порушені вже там ці логістичні ланцюги, які вона створила. Як ви бачите можливість Росії регенеруватися? Чи знову піти в якийсь серйозний наступ? Як ви оцінюєте цей ризик?
О.Н.: Знаєте, нічого не змінюється в цій країні, я маю на увазі Російську Федерацію. Це відбувається постійно: вони отримують по зубах, потім знову відновлюються. Вони пропонують перемирʼя не для того, щоб створити мир, а для того, щоб зробити війну. Ось в чому різниця їхнього перемирʼя. Якщо ми хочемо мир заради миру, то у них мир заради війни. От їхній принцип, і вони не міняються, сторіччями. Кожне сторіччя в історії Російської імперії вона не змінюється. І приниципи, підходи не міняються, хто би нею не керував. На сьогоднішній день це "путлер", завтра буде інший. Тому треба завдати такої поразки, щоб вони генетично в цій країні зрозуміли, що знищувать інші нації, знущатись з інших країн не можна. Треба зробити прививку, А наскільки вистачить? Ну це сторічне питання. Але ми повинні зробити так, щоб наші нащадки жили спокійно, наші діти, внуки, найближчі сто років.
М.Г.: Як ви бачите сьогодні перемогу Україні, як має виглядати перемога України?
О.Н.: 91-й рік, Україна в тих територіях, але розвинена, цивілізована, економічно на високому рівні, щоб люди мріяли жити в Україні. Не просто жили в Україні, а мріяли тут жити. Щоб тут було комфортно, радісно і щасливо. У нас класна країна, у нас краща країна у світі.
