Бахмут, Соледар, "Артемсіль" - ці назви чи не щодня сьогодні у заголовках світових видань. Жорстокі бої довкола Бахмута прикували увагу до регіону України, де під землею - одні з найбільших у світі покладів солі, ще з часів, коли близько 250 мільйонів років тому тут було море. Це й цікавить росіян.
Білий дім США неодноразово наголошував, що зокрема й економічний інтерес до українських шахт керує загарбницькою війною росіян.
По-своєму трагедію Бахмута проживають і митці. Так, художник зі Львова Олександр Войтович малює картини безпосередньо на пакунках солі, які були впізнаваним символом української промисловості, а стали раритетом. Бо “Артемсіль” припинила роботу через війну.
Один із найвпізнаваніших символів української промисловості.
Дизайн пакунка кухонної кам’яної солі – один із найбільш впізнаваних символів української промисловості. Він добре знайомий кожному українцю практично з дитинства, бо майже не змінювався десятиліттями. І навіть став тлом для мистецтва.
Олександр Войтович насправді ще задовго до війни почав створювати картини на соляних обгортках. А з початком повномасштабного вторгнення тема набула нового сенсу і для митця, і для України.
У коментарі Голосу Америки Олександр розповів: “Бахмутська сіль мені завжди асоціювалася насамперед з Україною. Це наша давня історія - чумаки, які ходили по сіль до Криму, вислів про “сіль землі”, Чумацький шлях той же, бахмутська сіль. І малюючи на пачці солі, я просто це обігрував як артоб'єкт, використовував це як концепцію. З війною вона набула для мене зовсім іншого значення, стала ще більш символічною”.
Картини Олександра Войтовича - динамічна витончена жіноча постать, виведена вугіллям на поверхні пакета солі - розійшлися по кількох українських галереях і приватних колекціях.
Малюнки вугіллям на соляних обгортках
Одна з картин прибула вже й до США, у Вашингтон. Американка Маура Шелден, заступниця директора офісу Конгресу США з міжнародного лідерства, свого часу 3 роки прожила в Україні, тож одразу упізнала тло: “Я була дуже вражена роботами Олександра з благодійного аукціону, що тривав на користь України. Мою увагу особливо привернули малюнки вугіллям на пакунках солі. Це скромний матеріал, але я думаю, що більшість українців, мабуть, мають його вдома. Я жила в Україні й мала там таку сіль”.
Два роки Маура Шелден провела як волонтерка Корпусу миру у Хмельницькому, а також рік жила у Києві: “Мені близька Україна, і насмілюсь сказати, у моєму серці це другий дім. Тому я дуже захотіла придбати цю картину, щоб мати частинку України в себе”.
Це є ідеальним прикладом духу України, і це є дух ДонбасуМаура Шелден
У мистецькому проєкті Войтовича Маура Шелден бачить символізм не лише на рівні промисловості й природного багатства України. Вона каже про жінку, зображену на картині: “Прекрасне створіння, яке виражає радість, на цьому скромному матеріалі. Ви знаєте, це ідеальний приклад духу України, і це є дух Донбасу”.
“Офіс Конгресу США з міжнародного лідерства, у якому я працюю, забезпечує професійні обміни для Конгресу. Україна вже багато років є частиною нашої групи країн. І зараз як ніколи надзвичайно важливо залучити українців, Конгрес та американських громадян до розмови про реалії того, що відбувається в країні. Я сподіваюся придбати більше картин українських художників та заохочую інших колекціонувати сучасне українське мистецтво, яке відображає ситуацію в Україні. Для нас важливо мати можливість пояснити нашим спільнотам, друзям і родинам те, що, як ми знаємо, відбувається в Україні, щоб американці продовжували підтримувати Україну”, - каже Маура Шелден.
Війна за сіль
Що відбувається в Україні, зокрема, довкола Бахмуту, пояснює американцям і Білий дім. Вже неодноразово високопосадовці наголошували у коментарях для ЗМІ: через багаті поклади солі поблизу Бахмута росіяни (і особисто очільник “вагнерівців”) готові кидати у жорстокі смертельні бої тисячі найманців. Крім того, у шахтах росіяни мають намір ховати й боєприпаси, роблячи їх недосяжними для ураження.
Через війну і загрозу життю людей державне підприємство “Артемсіль”, відкрите ще у 1881 році, торік повністю припинило роботу. “Стало дуже гаряче. Ніхто не хотів ризикувати життям працівників”, - каже Володимир Низиєнко, керівник відділу комунікацій ДП “Артемсіль”.
Один із наших маршрутів пропонував “спуститися у 1881 рік”, коли з шахти підняли на-гора перший пуд солі.Володимир Низиєнко
До російського вторгнення підприємство постачало продукцію у 15 країн світу і забезпечувало 90% українського ринку, тобто пакунок солі із Соледару був практично у кожній українській домівці. Підприємство було досить успішним, у рік перед війною компанія сплатила в бюджет податків на суму 505,5 мільйонів гривень. У 2021-му розгалужені шахти “Артемсолі” відкрилися й для туристів, на глибині 300 метрів під землею. Один із перших маршрутів пропонував “спуститися у 1881 рік”, коли з шахти підняли на-гора перший пуд солі, згадує Низиєнко.
У квітні 2022 року підприємство видобуло сіль востаннє, переробило, запакувало, відвантажило торговельним мережам, і закрилося. Офісні будівлі підприємства вщент знищені вогнем, видобуток солі зупинено. Майже 2500 працівників залишилося без роботи, Україна - без власної солі.
Пакунки солі стали дефіцитом і вже навіть раритетом. А сіль - знову не лише харчовий продукт і бізнес, але і частина української культури.
Це ж "сіль життя". Для мене це не просто рисунок на папері. Це справді історія нашої країни.Олександр Войтович
“Сіль додає такого настрою, вона дуже асоціативна, це ж сіль життя. Для мене це не просто рисунок на папері. Це справді історія нашої країни і її промисловості, збережена саме в пакунку. Підприємство зберегло свій дизайн, як і американська компанія Coca-Cola, заснована за кілька років після “Артемсолі”, також у 19 столітті”, - каже Олександр Войтович.
Ковбасний папір і чорний соус
До створення картин на такому незвичному матеріалі митця, до слова, привів ще студентський досвід, що також є промовистим відображенням історичних реалій України того періоду.
“В Академії мистецтв я вчився на початку 90-х, була криза з усім, у тому числі з папером. А студенти повинні малювати багато і, відповідно, шукали будь-який матеріал для практики. Тому ми мали й “ковбасний папір”, і з чим тільки не експериментували. А також випробовували різні м'які матеріали - так званий чорний соус, вугілля тощо.. Зараз уже матеріалу безліч. Розкішного паперу - якого хочеш, прошу, малюй. А тоді був дефіцит”, - згадує пан Войтович.
На коробці солі насправді достатньо важко малювати, каже Олександр, але свідомо малюю саме на ній, а не передруковую, скажімо, зображення “Артемсолі”, наприклад, на якісному папері. Концепція й сама ідея полягала саме у тому, щоб малювати на пакеті солі, у цьому був зміст проєкту.
“Оскільки сам пакунок солі асоціюється з певною епохою, то і жінки у мене були “епохальні” – у шортах, костюмах, спортивні, - каже Олександр. - Не кожен готовий це сприйняти, деколи бачив реакцію “О, цікаво!”, хтось реагував із захопленням, інші - із нерозумінням. Але ці роботи, як правило, завжди викликають яскраві емоції”.
"Люди часу" і "Перемога"
На початку війни Олександр Войтович створив також серію портретів “Люди часу”, присвячену відомим у світі персонам та їх реакції на події в Україні. Портрет Бориса Джонсона навіть потрапив у приватну колекцію британського політика.
“Дуже потужна підтримка України від Великої Британії для всіх нас і особисто для мене асоціюється з образом колишнього прем’єр-міністра Бориса Джонсона. Радію, що цей портрет потрапив до його приватної колекції”, - каже митець. Картину Борису Джонсону подарували під час його візиту до Києва, куди вона потрапила з однієї із благочинних виставок.
“Борис Джонсон фактично згуртував Захід на допомогу Україні. Як і Джо Байден, звичайно. Тож мені було приємно почути, що портрет потрапив до його колекції”, - каже Олександр Войтович.
Інтерес художника до бахмутської солі виявився до певної міри пророчим, адже на ній зосереджена зараз увага всієї України і її союзників. Художник сподівається, що пророчою стане і назва картини, яку придбала американка Маура Шелден – “Перемога”.
Форум