Під час робочого візиту до Вашингтона міністерка у справах ветеранів України Юлія Лапутіна розповіла в інтерв'ю Голосу Америки про нову політику Міністерства, повернення ветеранів до мирного життя, ПТСР, який доведеться пройти майже усім українцям та легалізацію канабісу.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Марія Ульяновська, Голос Америки: Ми з вами спілкуємось під час візиту делегації Міністерства у справах ветеранів у Вашингтон. Розкажіть, яка була мета цієї поїздки.
Юлія Лапутіна: Ми ставили перед собою декілька завдань під час цього візиту. Перше — це представити нашу ветеранську політику у Конгресі, Держдепі та Міністерстві у справах ветеранів, а також серед міжнародних організацій, які допомагають Україні. Ми говорили про те, якою є політика зараз, якою ми її бачимо в майбутньому, які виклики будуть після нашої перемоги.
Зараз в електронному реєстрі 500 тисяч ветеранів, але після перемоги ця цифра може сягнути 4-5 мільйонів.
Інше завдання — привернути увагу в США до того, що політика у справах ветеранів — це окремий вид політики, на який потрібно окремо виділяти кошти. Зараз в електронному реєстрі 500 тисяч ветеранів, але після перемоги ця цифра може сягнути 4-5 мільйонів. Ці люди потребуватимуть інтеграції в економіку, медичної та психологічної допомоги. І також ми маємо зробити все, щоби ці люди інтегрувалися в родину, в громаду, в різні сфери цивільного життя. І для цього потрібна спеціальна допомога від американських організацій. Фінансувати треба не лише реконструкцію будівель. Як правильно сказала перша леді Олена Зеленська — якщо ми відновимо людей, то потім люди відновлять країну.
М.У.: Чи готові партнери підтримувати українську ветеранську політику?
Ю.Л.: Так, конгресмени навіть запропонували на рівні керівництва штатів та американських організацій, які працюють на підтримку України, поєднати нас на рівні місцевої влади. Я думаю, що ми повернемося до Києва і будемо пропрацьовувати це.
М.У.: Цього року ви опублікували опитування ветеранів щодо їхніх потреб. Результати показали, що лише 1.5% ветеранів задоволені тим, як держава про них піклується, 1.3% задоволені реалізацією політики інклюзивності і 2% задоволені тим, наскільки доступними є програми реабілітації, відновлення і протезування. Як і коли Міністерство у справах ветеранів змінить ставлення держави до своїх ветеранів?
Ю.Л.: З 2014 по 2019 рік взагалі не існувало ветеранської політики. Ветеранів та добровольців було багато, але ніхто ними не опікувався. Лише громадські організації за підтримки міжнародних партнерів допомагали людям інтегруватися в мирне життя. Коли Міністерство створили у 2019 році, у нього не було бюджету — тільки кошти на власне утримання. Коли я приєдналася до команди у 2020 році, в Міністерстві була черга на житло більше ніж 3 тисячі осіб. І гроші виділяли на 10-100 квартир.
Для нас було принципово інституціоналізувати ветеранську політику. Перший крок, який ми зробили — це забезпечили в бюджеті 5.5 мільярдів гривень на житло для цих людей. На жаль, секвестром минулого року ці гроші у нас забрали через широкомасштабне вторгнення — все потрібно було передати на оборону. Але цього року ми знову захистили ці гроші, і вони є в нашому бюджеті.
Зараз важливо закласти підвалини системної організації ветеранської політики. Бо відповідальність ділять між собою Міністерство охорони здоровʼя, Міністерство соціальної політики та Міністерство освіти. Не вистачає розуміння того, що ветеранська політика має координуватися окремим рівнозначним міністерством.
М.У.: Міністерство у справах ветеранів не може впливати на послуги, які інші міністерства надають ветеранам. Як це виправити, і чи потрібне тоді міністерство, яке не має реальних важелів впливу?
Ю.Л.: Не можна сказати, що у нас немає важелів впливу. Кабмін вже започаткував інституційну реформу у всіх сферах, які стосуються ветеранів. Це стратегія переходу з військової карʼєри на цивільне життя, де визначено, що Міністерство у справах ветеранів буде координувати це питання між усіма міністерствами.
По-друге, ми утримуємо державний електронний реєстр ветеранів. Коли людина набуває статусу ветерана, вона не має ходити по довідках — реєстри мають отримувати інформацію з інших міністерств і надавати її в електронному кабінеті ветерана.
Крім цього, Верховна Рада ухвалила закон про комплексний огляд системи соціальних гарантій для ветеранів. Наші ветерани молодшають і потребуватимуть інших сервісів, тому кожні п’ять років потрібно робити огляд системи.
Ще один інструмент, який ми хочемо запровадити — це інститут ветеранського помічника, який зустріне ветерана в громаді, коли людина приїде з фронту. Ми запускаємо пілотний проєкт, який фінансується нашим Міністерством, в чотирьох областях України — Львівській, Дніпропетровській, Вінницькій і Миколаївській. Ми розуміємо, що систему соціального захисту, яка формувалась 30 років незалежності і має пострадянську інституційну памʼять, за один рік змінити не можна. Тому цей помічник буде фасилітувати діалог ветерана з органами, які надають сервіси. Особливо це важливо в тих віддалених регіонах, де немає психолога, лікаря, і людині треба їхати в інше місто, щоб отримати якісь послуги. Ця інституція потім буде діяти на рівні громади — ми створимо сервісні служби для ветеранів, які надаватимуть їм послуги і контролюватимуть діяльність менторів. А на рівні області ми хочемо створити спеціальний підрозділ чи департамент у справах ветеранів, який буде рівнозначний із департаментом соцзахисту і з департаментом охорони здоровʼя. Щоб ми могли самостійно реалізувати цю політику в координації з іншими структурами. Якщо це буде ефективно, то ми будемо масштабувати цей проєкт на всю країну.
Також на наступний день після перемоги зʼявиться кабінет ветерана в Дії — зараз ми не хочемо наражати на небезпеку людей. Будуть створюватись центри ветеранського розвитку, де вони будуть отримувати можливість навчитися на цивільну спеціальність. А з урахуванням наявності менторів, ми будемо пропонувати, куди працевлаштувати ветерана — тобто це буде така фасилітована маршрутизація людини. Всі ці речі створюватимуть екосистему ветерана — інфраструктуру ветеранської політики по всій країні.
М.У.: Україна отримає одномоментно до пʼяти мільйонів ветеранів — це 10% від всього населення. Наприклад в Сполучених Штатах за останні 70 років — близько 4% ветеранів і це все відбувалося поступово. Які найголовніші виклики в цій ситуації ви бачите і як їх вирішувати?
Держава однозначно буде пропонувати тим, хто служить, залишитися на службі.
Ю.Л.: Найбільший виклик — це інтеграція людей в цивільне суспільство. Ми маємо максимально зменшити прогалини між цивільними і військовими, і для цього потрібен фасилітований діалог. З іншого боку, коли люди повертатимуться з фронту, масова демобілізація не передбачатиме одразу мільйони, тому що після нашої перемоги кількість Збройних сил залишиться дуже великою, й інші підрозділи, наприклад Нацгвардії, Нацполіції потребуватимуть збільшення. У нас дуже довгий кордон з Росією, і він потребуватиме зовсім іншого захисного режиму. Тому держава однозначно буде пропонувати тим, хто служить, залишитися на службі.
Але масова демобілізація обовʼязково буде і особливо тут виклик перед тими, хто мобілізований з цивільного сектора. Тому що кадрові військові, контрактники свідомо йшли на службу, повʼязували своє життя з військовою карʼєрою, проходили відповідні перевірки, зокрема психологічної стійкості. А люди, які прийшли на війну з цивільного сектора і отримали цей трагічний досвід війни, потребуватимуть фасилітації, допомоги і психологічної підтримки.
Викликів більше, ніж ми тут можемо сказати, але держава зараз працює в єдиному механізмі, згуртовано. Ми очевидно розуміємо, що в нас немає часу, тому ми готуємо цю систему вже зараз.
М.У.: Якщо війна закінчиться завтра, що держава вже може запропонувати ветеранам? У сфері освіти, наприклад.
Ю.Л.: У нас є власна програма, яка передбачає професійну адаптацію, і це не обовʼязково має бути друга вища освіта. Ми не маємо зараз забирати в людей два або пʼять років життя на навчання, потрібно швидко інтегрувати їх в цивільне життя. Це можуть бути сертифіковані короткострокові програми для отримання практичної спеціальності. Вони будуть фінансуватися Міністерством у справах ветеранів. Звісно, якщо людина взагалі не мала освіти, то вона скористається тим, що ветеран може безоплатно навчитися один раз в житті. Ми маємо проаналізувати з департаментом економіки кожної області, які спеціальності їм потребні, і далі готувати спеціалістів разом з університетами та професійно-технічними навчальними закладами.
Очевидно, що багато з ветеранів започатковують власну справу — ми маємо їх підтримати. Український ветеранський фонд минулого року відкрив три грантові програми на підтримку ветеранів-підприємців. Цього року ми разом з благодійною організацією "МХП — громаді" розробили гранти на ще більшу підтримку ветеранів-підприємців — півтора мільйони гривень на аграрний бізнес: крафтові ферми, агропромислова продукція, тощо.
М.У.: Фізична реабілітація — це один із найбільш актуальних запитів військових і ветеранів. В Україні нещодавно відкрились два великі приватні центри — Unbroken і Superhumans. Вони фінансуються бізнесом і донорами і вважаються провідними. Чи співпрацюєте ви з ними і що ви можете запропонувати ветеранам?
Ю.Л.: Ми співпрацюємо з Unbroken, це дійсно дуже потужний проєкт. Вони за декілька місяців відбудували сучасний реабілітаційний центр у координації з американськими партнерами. Це найкращий приклад співпраці місцевого самоврядування із обласними адміністраціями. І ми зараз хочемо масштабувати його на інші регіони. Unbroken — наші стратегічні партнери.
М.У.: Яку психологічну підтримку ви можете запропонувати ветеранам вже зараз?
Ю.Л.: У нас зараз є 5 реабілітаційних центрів різного рівня забезпечення, які спрямовані на психологічну реабілітацію, і ми хочемо залучити туди найкращих фахівців і зробити їх потужними й сучасними. Перший пілотний проєкт — це відбудова центру психологічної реабілітації в Бородянці. Президент взяв це під свою опіку і виділив 100 тисяч доларів від американської нагороди “медалі свободи” на його відновлення.
Також зараз у нас є запит від великих українських компаній. Вони просять наших психологів провести тренінги для їхніх HR-менеджерів про те, як поводитися з людьми, які повернулися з фронту на роботу. Це дуже важливо, бо це також елемент інтеграції. Люди прийшли з фронту із зовсім іншим життєвим досвідом.
Звісно, нам треба співпрацювати з Міністерством охорони здоровʼя, бо ментальне і фізичне здоровʼя — це їхня сфера відповідальності, але ми повинні пріоритизувати надання цих послуг ветеранам.
Окрім цього нами, ми разом з Українським ветеранським фондом з початку широкомасштабного вторгнення започаткували гарячу лінію кризової психологічної підтримки для ветеранів та їхніх родин.
М.У.: Більшість пацієнтів, які мають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), можуть вилікуватися за допомогою терапії або медикаментозного лікування. Але є 30% людей, яким це не допоможе. В Україні давно говорять про легалізацію канабісу. Чи буде міністерство у справах ветеранів допомагати людям лобіювати це питання?
Питання використання канабісу для тих хто отримав важкі поранення і каліцтво внаслідок війни, має бути вирішено позитивно.
Ю.Л.: Під час цієї поїздки ми відвідали центр реабілітації і лікування ветеранів у Річмонді. Там опікуються зокрема й ментальним здоров'ям. І ми говорили про те, де закінчується медикаментозне і починається немедикаментозне лікування. Звісно медичний канабіс використовується в тих випадках, коли людині нічого не допомагає впоратися з болем. У таких випадках використання медичного канабісу доцільне і доречне. Це — сфера відання МОЗ, але я розумію, що питання використання канабісу для тих, хто отримав важкі поранення і каліцтво внаслідок війни, має бути вирішено позитивно.
Форум