Спеціальні потреби

Через Україну міжнародні спортивні федерації переписують правила світового спорту - Оксана Баюл. Інтерв'ю


Олімпійська чемпіонка України з фігурного катання 1994 року Оксана Баюл з донькою Софією
Олімпійська чемпіонка України з фігурного катання 1994 року Оксана Баюл з донькою Софією

Україна сьогодні змінює правила світового спорту, коли українські спортсмени висловлюють політичну позицію на світових турнірах, інколи порушуючи спортивні протоколи. Про це в інтерв'ю Голосу Америки сказала перша олімпійська чемпіонка незалежної України у фігурному катанні Оксана Баюл. Вона закликає уряд дозволити українським спортсменам брати участь в Олімпіаді 2024 і використати платформу цих ігор для промотування України на весь світ. В інтерв'ю Українській Службі Голосу Америки Оксана Баюл також розповіла, як дізналась про війну в Україні, кому дзвонила в першу чергу і як підтримує Україну зараз.

Iрина Матвійчук, жуналістка Голосу Америки: Пані Баюл, як ви дізналися про повномасштабне вторгнення в Україну? Де ви були в цей день і кому ви в першу чергу телефонували?

Оксана Баюл, Олімпійська чемпіонка України з фігурного катання 1994 року: Коли я дізнався про війну, в першу чергу, я подзвонила своєму дуже хорошому другу в Україні, була четверта година ранку. Також зателефонувала своїй хорошій подрузі Марічці Падалко. Я не могла повірити, що відбувається. Я її спитала, чи почалася війна? І вона відповіла "так".

Потім увімкнула телебачення, у нас тоді ще показували звичайні міжнародні новини, у США про це ще не розповідали. І десь через 20 хвилин новини почали змінюватись, і почали повідомляти про Україну. Тут у США заздалегідь попереджали, що таке може статися, але ніхто не думав, що це можливо. Коли це сталося, я не могла повірити.

І.М.: Де ви знаходилися в цей момент?

Після моєї перемоги вже минуло кілька поколінь, вони виросли з українською культурою, мовою, зі своїм національним гімном. Я думала, не здавайте так швидко Україну.
Оксана Баюл

О.Б.: Я була вдома, тут у США. Але моє серце в цей час було в Україні. Моя мама похована у Дніпрі. Моє серце тоді виривалося з грудей. Наступного дня, пам'ятаю, я взяла доньку до піцерії, я сиділа в машині і помітила, як тремтять мої руки, тому що всі тоді почали говорити, що Росія візьме Україну.

Але я за природою - боєць, я не вірила, що українці так швидко здадуться. Я думала, як вони можуть казати, що Україна програє? Після моєї перемоги вже минуло кілька поколінь, вони виросли з українською культурою, мовою, зі своїм національним гімном, не здавайте так швидко Україну. Пам’ятаю, як люди з української діаспори, мене тут підбадьорювали.

І.М.: Коли це сталося, чи ви відчували підтримку від людей, які вас оточують?

О.Б.: Я вам скажу щиро – я не настільки важлива, щоб говорити, як я почувалась. Я роблю і робитиму стільки, скільки можу. Але тоді, ні з того, ні з сього, я відчула просто дощ підтримки з усіх сторін. Насправді, справжні герої в цій війні – це наші солдати та народ України. Коли я з ними розмовляю зараз, вони кажуть: ну, ми звикли жити в умовах бомбардувань. А я досі не можу собі уявити, як це можливо.

І.М.: У соцмережах ви писали, що вас дивує позиція деяких російських тренерів або спортсменів. Можете більше про це розказати?

О.Б.: Я насправді не звертаю уваги на те, що вони кажуть і що роблять, тому що в їхній країні надто багато пропаганди. Як спорт працює в їхній країні - якщо ти щось скажеш проти їхньої країни, тебе покарають або посадять у в'язницю, або з тобою ще щось трапиться.

Що я зі свого боку зробила - я вийшла на контакт з українською Федерацією і сказала: слухайте, давайте висловимо позицію за Україну, за наш прапор. І подзвонила практично кожному, з ким коли-небудь контактувала в спорті. Мені зараз 46, але золоту медаль я виграла, коли мені було 16 – то ж свого роду я була початківцем у спорті у своїй країні. А все-таки мені вдалось сконтактувати з багатьма українськими олімпійцями.

Звичайно, ми згуртувалися і як олімпійці, і як люди, які в своїй діяльності також борються за свою країну, ми згуртувалися, тому що любимо Україну і хотіли допомогти, бо ми є частиною цієї країни. Я відчуваю, що нам потрібно вести цю війну як одна команда під українським прапором.

Оксана Баюл виборола золоту медаль у жіночому фігурному катанні на Олімпіаді у Норвегії 1994 року
Оксана Баюл виборола золоту медаль у жіночому фігурному катанні на Олімпіаді у Норвегії 1994 року

І.М. Письменниця і волонтерка Тамара Горіха Зерня нещодавно написала у ФБ, вона дивилась документальний фільм про вас в Україні, і вона каже, що ваша перемога у 1994 році, ваш той пам'ятний стрибок наприкінці виступу, сльози тієї ночі, та пауза, коли норвежці не могли знайти українського гімну, пише, що тієї ночі багато українців почали вірити, що проєкт під назвою Україна буде успішним, це дало людям віру.

О.Б.: Знаєте, найбільша драма в моєму житті сталася, коли я втратила свою сім’ю у дуже молодому віці. Моя мама померла за два роки до розпаду Радянського союзу. А потім, коли розпався Союз, мене перевезли з Дніпра до Одеси тренуватися з Валентином Ніколаєвим, а потім з’явилась інша тренерка – Галина Змєєвськая.

Я починала показувати себе на льоду все краще і краще, почала вигравати за Україну. А потім трапився 1994 рік.

Якщо не помиляюсь, у 1994 році Національний Олімпійський комітет незалежної України вперше поїхав на Олімпіаду представити українську команду. Я, чесно кажучи, у свої 16 років не розуміла як дитина важливості того, що зі мною відбувалося.

Нещодавно мій чоловік Карло шукав у Гугл різдвяні пісні для нашої дочки по телевізору. І знайшов випадково виступи золотих олімпійських медалістів, і там було відео мого виступу. І дивилась на себе і згадувала, як я виходжу на середину рингу, тоді для мене існували тільки я і Бог. Я вірю в Бога і вірю у вищу силу. У той момент я сказала до Бога: "Все залежить від Тебе". Бо я тоді була травмована, і ніхто не знав, чи зможу я взагалі прокатати всю програму. Я перехрестилась і почала кататися, і той тиск з мене спав.

Якщо спортсмени поїдуть на Олімпіаду, покажуть себе, зможуть представити свою країну, це величезна гордість. Це величезна честь - представляти свою країну.  
Оксана Баюл

Наприкінці я там зробила два стрибки - я мала зробити один потрійний стрибок і ще потрібна була комбінація - це технічна вимога, щоб виступати на Олімпіаді.

Я зробила це в самому кінці, а потім закінчився виступ, і буквально світ зупинився. Я підняла руки вгору і подивилась туди. Моє найбільше відчуття було: “Я це зробила, я переступила через себе, я прокатала свій найкращий виступ”. Тоді я справді була щаслива, що мені вдалося це зробити з Божою допомогою. А потім я пішла в кімнату, щоб виплакатись - бо все, через що мені довелось пройти, на мене дуже тиснуло. Я просто почала ридати і це допомогло розслабитись.

Знаєте, коли я роблю щось велике у своєму житті, досягаю чогось, дізнаюся щось нове про себе, я починаю плакати сльозами радості, сльозами вдячності.

Взагалі, слово “вдячність” у моєму житті зараз — це найбільше слово, яке я люблю говорити собі перед сном. Я дякую Богу за своє життя, за все, що маю, просто за те, що я жива, тому що я розумію, наскільки життя є цінним.

І.М.: Чи ви коли-небудь задумувалися, що сьогодні солдати на передовій завершують те, що в Україні почалось ще у далеких 90-х роках, коли Україна стала незалежною? Тоді Україна здобула незалежність на папері, багато людей, зокрема, в духовній сфері, в культурі, в спорті, почали заявляти на весь світ, що ми є окремі від Росії, що ми - вільні. Ви здобули золоту медаль і поставили Україну в центр уваги для світу. Всі ці моменти по трохи ментально змінювали і світ, і самих українців.

О.Б.: Я не намагалась цього робити, я просто була собою. (плаче) Знаєте, я раніше завжди порівнювала спортсменів із солдатами. Тому що я з дитинства робила те, чим захоплювалась, у мене ніколи не було відчуття, що я працюю. Завжди було таке враження, що я біжу на льодовий каток “Метеор”, який любила більше, ніж школу, на жаль.

Думаю, ти починаєш відчувати, що це стає твоєю роботою, коли ти стаєш знаменитістю. Це те, що сталося зі мною, за одну ніч. Тоді ти розумієш, який тягар лежить на твоїх плечах. Я була ще дитиною, і не могла цього зрозуміти, що зі мною відбувається.

Зараз я просто намагаюсь розмовляти з людьми в Україні, які живуть там, щоб почути від них, що зараз відбувається на передовій. І я просто дуже вдячна нашим солдатам.

І.М.: Чи ви могли б розказати про свою сім’ю, де ви зараз живете, хто є у вашій сім’ї?

О.Б.: Я переїхала в місто, яке завжди дуже любила. У нас в сім’ї три людини - мій чоловік Карло, донька Софія і я. Ми намагаємось жити тут нормальним життям.

Софії зараз 8 років. Вона захоплюється мистецтвом, дуже артистична, любить співати, кататись на ковзанах, малювати.

Коли вона дивилась мій олімпійський виступ по телебаченню, вона сказала: "Мамо, ти тут така молода!" Раніше я займалась з нею на льоду, хотіла, щоб вона займалась фігурним катанням. Але зараз думаю, що не хочу, аби вона росла у тіні своєї мами, хай вона робить те, що вона хоче. Інколи ми ще катаємось для задоволення, але хай вона сама обирає те, ким вона хоче бути.

Ми розмовляємо з нею англійською, ми поки не вчили її інших мов. Вона розуміє, що в Україні йде війна, хоча їй тільки 8, інколи вона бачить, коли я плачу.

На початку вторгнення вона намалювала малюнок, де був український прапор. І потім вона взяла нашого собаку, і його лапою поставила відбиток червоної фарби на прапорі.

Я її спитала: "Софіє, що ти намалювала?" І вона відповіла: "Мамо, це малюнок для всіх песиків з України, які потрапили в рай". Просто вона дуже любить тварин, особливо собак.

І.М. Розкажіть про вашу участь в українських акціях тут у Сполучених Штатах?

О.Б.: Коли я брала участь у мітингу “Мир - Україні” в Лас-Вегасі, ми тримали плакат із написом “Закрийте небо”. І причина, чому я тримала цей банер, бо перед тим ми домовилися з каналом BBC про інтерв’ю. Вони заздалегідь зустрілися зі мною, провели попередню розмову щодо тем розмови. І я ім сказала, що Крим – це Україна, попросила від імені українського народу: “Будь ласка, закрийте небо”.

Оксана Баюл, її чоловік Карло та донька Софія тримають плакат "Закрийте небо" під час акції на підтримку України
Оксана Баюл, її чоловік Карло та донька Софія тримають плакат "Закрийте небо" під час акції на підтримку України

І вони не дали це інтерв'ю в ефір. Тоді я подумала, що ЗМІ вбивають мій наратив про те, що сталося, що я вважаю правильним для українського народу. Тому що тільки почалася війна, на людей падали ракети, люди ховалися у своїх ванних кімнатах, напруга була настільки високою, вони змушені були витягати з-під завалів своїх дітей. (плаче)

Я - мама, у мене також дитина. (плаче)

Коли я спілкувався з українцями, вони просили мене, коли ти даєш інтерв’ю, попроси будь ласка, щоб вони нам закрили небо, щоб з нами нічого не сталося. Я тоді їм пообіцяла, що зроблю це. Тож я організувала цей мітинг зі своїми друзями в Лас-Вегасі, вони зробили банер "Закрийте небо", і я його тримала. Я дала обіцянку своїм українським друзям, що я це зроблю, і не змогла зробити. (плаче)

Ви знаєте, я - не Бог, це не від мене залежало. Я можу робити лише те, що можу власними силами. Ніхто не ідеальний. Ми будемо робити помилки і будемо вчитися на своїх помилках.

Я розумію, наскільки важливо їхати на Олімпіаду, я розумію, наскільки важливо представляти свою країну, наскільки важливо бути присутнім там, особливо зараз, в час війни.
Оксана Баюл

І.М.: На вашу думку, яким чином світові спортсмени могли б підтримати Україну зараз?

О.Б.: Зараз, думаю, всі готуються до Олімпійських ігор 2024. Але, як це вам сказати?

Ну от вам приклад: У моєму місті Дніпро кілька місяців тому ракета влучила у спортивний комплекс “Метеор”, у приміщення, де тренуються наші плавці до Олімпіади. Приміщення відновили, але знову таки, вони змушені були тренуватись в інших місцях, щоб встигнути все заплановане і мати можливість взяти участь в Олімпіаді. Наразі ми всі чекаємо. Думаю, не всі розуміють, чи буде бойкот Ігор чи ні.

І.М.: Після повномасштабного вторгнення міжнародні федерації обмежили участь росіян і білорусів у світових спортивних змаганнях. Втім вони продовжують виступати або під нейтральним прапором, чи під прапором іншим країн. Наскільки ефективним це рішення було, на вашу думку?

О.Б.: Ми - як Федерація фігурного катання - ми оприлюднили відео, де сказали, що не хочемо, щоб вони змагались з нами. І наскільки я розумію, Міжнародний олімпійський комітет заборонив російським фігуристам представляти країну на Олімпіаді.

І.М.: Але росіяни, зокрема, у фігурному катанні, дуже сильні. Деякі з них виступають за інші країни, зокрема, за Казахстан.

О.Б.: Знаєте, спортсмени, коли вони молоді, і у них є дуже маленьке віконце у світ фігурного катання, щоб вони змогли представляти свою країну. Схоже вже відбувалось раніше, коли Радянський Союз розпався, багато людей з цього регіону їхали змагатися за інші країни. Зараз це знову відбувається.

В них таке маленьке вікно в житті - ти можеш розпочати змагання серед юніорів від 14 до 17 років, щоб потім тобі було дозволено змагатися у старшій категорії. Тому, думаю, люди намагаються знайти спосіб втекти з Росії та змагатися за інші країни.

За прогнозами NELSON, Україна на Олімпійських іграх 2024 здобуде 2 золоті та 10 бронзових медалей.
Оксана Баюл

І.М.: Деякі українські федерації заборонили українським спортсменам виступати у тих змаганнях, де є росіяни. Проте дехто вважає це рішення неправильним, яке лише шкодить нашим спортсменам, мовляв, їх карають. Де тут золота середина? Що тут робити, на вашу думку?

О.Б.: Українська влада просто намагається захиститися від того, щоб бути на одному полі з росіянами.

Коли я про це почула, моя перша думка була: о Боже мій, чому? Тому що я розумію, наскільки важливо їхати на Олімпіаду, я розумію, наскільки важливо представляти свою країну, наскільки важливо бути присутнім там, особливо зараз, в час війни. Мені тоді здалося: О Боже, ми здаємось.

Але зараз я розумію, що остаточне рішення ще не ухвалене. Ще лишається надія, що спортсмени поїдуть на Олімпіаду і представлятимуть Україну на Олімпіаді. І я буду дуже рада за них, тому що якби це було моє рішення, я б дозволила.

І.М.: Ви пам'ятаєте історію із фехтувальницею Ольгою Харлан, коли вона відмовилася від рукостискання з російською суперницею. Вона пішла на це свідомо, знаючи, що буде покарана. На вашу думку, що робити в таких випадках українським спортсменам?

О.Б.: Якщо чесно, я думаю, через те, що відбувається зараз в українському спорті - федерації переписують світові правила у спорті. Після цього випадку Міжнародний олімпійський комітет заявив, що це ок - не тиснути руку в час війни.

Колишня фігуристка України, Олімпійська чемпіонка 1994 року Оксана Баюл
Колишня фігуристка України, Олімпійська чемпіонка 1994 року Оксана Баюл

Знаєте, коли я виборола золоту медаль, багато правил змінили і в моєму спорті, тоді відокремили спорт та професіоналів, і фігурне катання стало дуже популярним. Думаю, люди, які є в спорті, вони проходять різні стадії.

Розумію, що інколи мудріше не з'явитись на поле бою, уникнути брудної ситуації. Але в цій ситуації я б поїхала на Олімпіаду з українським прапором, я б у нього загорнулась і сказала б усьому світові, що ми - сильні,
Оксана Баюл


Я була на Олімпіаді лише раз і я можу сказати, це магічний досвід. Це щось, про що люди мріють. Коли я там була, я не можу сказати, що я насолоджувалась цим, тому що це було дуже складно емоційно, на тебе дуже тисне ця атмосфера. Водночас коли ти відчуваєш, що можеш це зробити, ти кажеш собі, воно варте того.

І.М.: В якій ситуації Україна б виграла: якби відправила своїх спортсменів на Олімпіаду 2024 чи якби бойкотувала цю Олімпіаду?

О.Б.: З самого початку я казала: я розумію, що інколи мудріше не з'явитись на поле бою, уникнути ситуації, де ти розумієш, може бути дуже брудною. Але в цій ситуації, будучи спортсменом, я б поїхала з українським прапором, я б у нього загорнулась і сказала б усьому світові, що ми - сильні, ось наша країна, і ми її підтримуємо.

Ти не можеш казати людям, що можна або що не можна робити, ти маєш дати їм свободу. Якщо вони поїдуть на Олімпіаду, покажуть себе, зможуть представити свою країну, це на мою думку величезна гордість. Це величезна честь - представляти свою країну.

До речі, за прогнозами NELSON, Україна на цих Олімпійських іграх здобуде 2 золоті медалі і 10 бронзових медалей. І якщо це станеться, хай Бог благословить Україну і всіх нас.

  • 16x9 Image

    Ірина Матвійчук

    Журналістка, репортерка, редакторка вебсайту. Цікавлюсь соціальними темами та історією. Для потенційних сюжетів завжди шукаю захопливі історії про українців у США, маловідомі сторінки історії, про неймовірні долі людей та бізнесів. Приєдналася до команди Української служби Голосу Америки у 2014 році. Перед тим працювала в журналі National Geographic та на "Радіо Свобода". Люблю читати книжки, створила у США книжковий клуб Books-R-Us Ukrainian. Із задоволенням подорожую в країни/регіони, які є непопулярними для туристів. Одружена, маю доньку.  

Розсилка

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в YouTube

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в YouTube

XS
SM
MD
LG