23 січня у США надійшов у продаж англомовний переклад української книжки "Забуття" Тані Малярчук у перекладі Зені Томпкінс. Його видало одне з найбільших американських видавництв W.W.Norton. Відразу кілька газет та журналів помістили огляди цієї книжки на сторінках своїх січневих накладів.
В Україні цей роман вийшов ще в 2016 році у видавництві ВСЛ, втім, як пишуть американські оглядачі, зараз, в час війни, тема "Забуття" набула нового звучання.
The Atlantic – роман про передачу пам'яті між поколіннями
Американська журналістка Джудіт Шулевіц в огляді для видання The Atlantic описує роман Мані Малярчук як книжку про передачу травми країни між поколіннями.
“Історія Зомбі переслідує Україну” - так назвала статтю авторка The Atlantic.
"Українська письменниця Таня Малярчук досягла повноліття на зламі тисячоліть, коли українці були залучені до того, що Мілан Кундера назвав “боротьбою пам’яті проти забуття”, – мовиться в книжковому огляді The Atlantic. – Українське суспільство переглядало історію насильства та терору під час російських царів, радянських комуністів і німецьких нацистів. Країна почала реабілітувати персонажів, які стерлися з пам’яті, коли замовчувалася історія українського народу".
У романі “Забуття” сплетені дві історії: історія самої оповідачки, через яку передається пам'ять травмованого українського минулого, та історія В’ячеслава Липинського, політичного мислителя та впливового теоретика української державності на зламі ХХ століття. Оповідачка досліджує історію Липинського як забуту сторінку минулого своєї країни.
Голодомор як травма багатьох поколінь
У цьому романі минуле повстає з могили й заволодіває тілами живихЛітературна оглядачка Джудіт Шулевіц
“Існують інші терміни для успадкування пам’яті про катастрофічні події, які пережили предки. Наприклад, передача травми між поколіннями та, як вона впливає на майбутнє. У цьому романі минуле повстає з могили й заволодіває тілами живих. Спогади відновлюються у вигляді жестів, нервового тіку, нав’язливих ідей — згущення сенсів, яке Фройд назвав невротичними симптомами”,– описує книжку американська оглядачка.
За словами Шулевіц, у літературі часто травми минулого проявляються у симптомах наступного покоління, але інколи, вони можуть проявлятися через покоління, чи далі. В цій книжці “вони виглядають приспаними на дітях, але проявляються на онуках”.
“В історії зомбі немає нічого невинного”, пише Шулевіц, вона згадує момент в романі “Забуття” про дівчинку Соню, “яка не їла три дні, а може й більше”. Батько залишає її на сходах притулку і пізніше помирає.
Як вона вижила, незрозуміло. Вона мала “неймовірну, вроджену силуЦитує роман літературна оглядачка
“Це був 1932 рік, перший рік Голодомору, жахливого голоду, під час якого близько 4 мільйонів українців були заморені голодом через жахливу сільськогосподарську політику Сталіна, можливо, навмисну. Дитбудинок прийняв Соню, але незабаром зміг годувати сиріт лише трьома бобами на день. Вона втекла та якось добралася додому, до великої садиби, яка була перетворена на комісаріат компартійної еліти. Не маючи нічого ліпшого, вона пішла на цвинтар, лягла на могилу матері й три дні кричала. Після цього вона говорила “майже нечутно, її голос більше нагадував стукіт старих дерев’яних дверей”. Як вона вижила, незрозуміло. Вона мала “неймовірну, вроджену силу”, - описує авторка момент з книжки.
Малярчук порівнює історію країни з кіптявою, що покриває стару картину, мовиться у статті.
“Щоб відновити колір і деталі — життя — на полотні, має бути очищення, оновлення. Або, можна сказати, прибирання і нервовий зрив”. Згадана вище героїня Соня гарячково миє підлогу як символ цього очищення.
The Atlantic цитує момент з роману Малярчук про пам’ять: “Найсильніший ворог пам’яті – сам час. Час поглинає все живе тоннами, як гігантський синій кит поїдає мікроскопічний планктон, подрібнюючи і пережовуючи його в однорідну масу, щоб одне життя зникало безслідно, даючи шанс іншому, наступному життю. … Не зникнення мене засмучує найбільше, а його безслідність”.
Цей смертоносний кит, пише американська оглядачка, пливе крізь увесь роман, немов біблійний левіафан. Він живе “у своєму власному китовому просторі, абсолютному й незмінному, де немає потреби про щось думати чи щось згадувати”.
Малярчук не говорить про це прямо, але ми розуміємо, що єдині спогади, які мають шанс лишитись в пам’яті надовго, це ті, що записані”.
Стаття The Atlantic описує, як в історії вже незалежної України пам’ять про минуле то відроджувалась за президентства Ющенка, то забувалась за президентства Януковича.
Таня Малярчук зараз живе в Австрії, далеко від зони бойових дій. У статті згадується її інтерв'ю німецькому виданню, де українська письменниця розповіла про своє відчуття війни “ніби російські танки атакували моє тіло, мої органи, моє серце, мої нирки”.
Джудіт Шемовіц, реагуючи на цю фразу, пише: “Дивлячись це інтерв’ю, я подумала про кита. Наприкінці “Забуття” Малярчук пише: “Я чую, як гігантський синій кит ляскає хвостом по поверхні моря десь неподалік. Дуже скоро він розкриє пащу і почне засмоктувати все і всіх”.
“Я не можу заперечувати статус левіафана як космічного принципу смерті та руйнування, але я подумала, що ним також може бути Росія Путіна”, – підсумовує Шемовіц.
The New Yorker – Малярчук дає шанс наступному поколінню
The New Yorker називає роман Тані Малярчук “глибоким”, який поєднує двох героїв, розділених століттям: сучасну українську оповідачку та польського/українського націоналіста ХХ століття В’ячеслава Липинського.
“В одній сюжетній лінії Малярчук описує запальну біографію Липинського: народжений польським аристократом, він служив дипломатом новонародженої Української держави, перш ніж оселитися в еміграції, коли радянська влада прийшла до влади.
В іншій сюжетній лінії сучасна письменниця повертається до своїх невдалих любовних пригод і досвіду своїх дідуся та бабусі під час голоду 1932-33 років”, – описує сюжет автор видання.
За описом New Yorker, Малярчук робить очевидною спільну історію героїв. “Вона порівнює її з синім китом, який поїдає планктон, “перемелює та пережовує його в однорідну масу, щоб одне життя зникало безслідно, даючи шанс іншому, наступному життю”, - мовиться в огляді.
NPR - роман про те, що означає бути українцем
Національне громадське радіо США NPR написало кілька статей про роман "Забуття". Журналісти також поспілкувалися із самою Малярчук не лише про її книжку, а й про нинішню ситуацію в Україні, так як вона поєднується із пам’яттю про минуле.
“Забуття” — таємничий, захопливий роман, призначений для читання в цей момент. В ньому відома українська письменниця Таня Малярчук бореться зі значенням української ідентичності. Вона також досліджує еластичність часу — і ідею про те, що він зрештою стирає всі ідентичності, національні та особисті”, - пише американська письменниця та авторка книжкових оглядів Марта Енн Толл у статті “Забуття” бореться зі значенням української ідентичності — і часом”.
“За Україну воювали поколіннями, якщо не століттями. Роман “Забуття” має на меті проникнути в суть цієї боротьби. Коли оповідачка дізнається про Липинського через його некролог в україномовній газеті “Свобода”, вона зобов’язується вивчити його життя. Липинський стає засобом вираження туги оповідачки за міфічною ідентичністю України та її почуттям втрати через це", - мовиться у книжковому огляді від NPR.
Знання української історії не обов’язкове для того, щоб відчути майстерність авторки у виконанні завдання, яке вона ставить перед оповідачкою роману, додає авторка.
У статті описується постать Липинського та його розуміння української ідентичності. В’ячеслав Липинський народився на Волині. Малярчук описує, як в дорослому віці він змінює своє ім’я з польського Вацлав на українське звучання В’ячеслав, починає займатись питаннями відродження української справи, контактує з українською діаспорою у Польщі.
“Не дивно, що він стикається з різними поглядами на те, що означає бути українцем. В одному місці він стверджує, що “поляки не повинні перестати бути поляками, щоб бути українцями”. Він розвиває теорію під назвою “територіальність”, щоб примирити свою польську спадщину з українським “покликанням”. Майбутнє, стверджує він, має бути спільною землею, на відміну від спільної крові. Мешканці цієї майбутньої держави об’єднаються в інтересах землі, “незалежно від походження, землі, віри чи роду занять”, - аналізує погляди Липинського видання NPR і зауважує, що ці погляди щодо “прагнення втраченої землі” перегукуються з нинішніми подіями в Україні.
Недуга героїні та послаблена прив’язаність до часу є метафорою сучасної Українизі статті NPR
На обкладинці англомовного перекладу роману “Забуття” зображений годинник, з якого посипалися всі цифри.
“У цій книзі час плинний”, – пише в статті оглядачка. –“Оповідачка каже, що час “пожирає мене разом з усіма моїми думками, переживаннями та спогадами, але мене недостатньо... Йому потрібна нескінченна кількість таких, як я — мільярди мізерних, майже невидимих світів”. “Забуття”, здається, стосується як окремих осіб, так і національних ідентичностей. Під кінець невблаганність часу і забуття стають одним цілим”.
“Недуга оповідачки (вона мала депресію, – ред.) та послаблена прив’язаність до часу є метафорою сучасної України, а також інших демократій, що борються, включно з нашою”, – пише NPR.
Письменниця Марта Енн Толл цитує оповідачку роману: “Минали роки, здавалося, що вродженої свободи у мене залишалося все менше. Я народилася з великою кулею всередині себе, наповненою свободою, як газ, але поступово мій вроджений запас свободи витікав, просочуючись у навколишній простір”.
“Забуття” — це книга, яка ставить запитання, на які неможливо знайти відповіді”, – пише в огляді для NPR Марта Енн Толл.
"В українців ніколи не було достатньо часу. Їм завжди потрібно було вижити" - Таня Малярчук
В інтерв’ю з Танею Малярчук видання NPR пише, що роман “Забуття” досліджує потрясіння в Україні та що означає бути українцем. В інтерв’ю американському виданню українська письменниця розповіла, що її бабуся була очевидицею Голодомору в Україні в 30-з роках. Вона наголошує, що Липинський в усіх сферах свого життя зазнав поразки - не домігся незалежності України, не зберіг власну сім’ю, не зміг стати добрим батьком.
В українців ніколи не було достатньо часу. Їм завжди потрібно було спочатку вижитиТаня Малярчук
“Ця книга про те, як бути жертвою, що потрібно зрозуміти, що ти був жертвою, тому що це розуміння не приходить автоматично. Треба велика робота, перш ніж це зрозумієш. І тоді ти можеш почати відмовлятись від ролі жертви. І я вважала, що для цього потрібно з’ясувати історію, реконструювати деякі прогалини. І тоді ти зцілишся, тоді ти можеш почати нове життя”, – розповіла Таня Малярчук в інтерв’ю американському мовнику.
На питання журналістки, чи зараз, вже після цього роману, в українців може відбутись зцілення від травм минулого, авторка відповіла, що ні, тому що почалось повномасштабне вторгнення і українці продовжують боротися.
“Знаєте, в українців ніколи не було достатньо часу. Їм завжди потрібно було спочатку вижити. Сьогодні багато моїх добрих друзів – це українські військові, письменники, багато з них уже мертві. І вони були хорошими письменниками, вони були дуже молоді. Знаєте, це війна мого покоління, моїх друзів”, - сказала Малярчук.
Вона додала, що зцілення в суспільстві можливе, “лише якщо у вас є час. Коли у вас є гармонія, спокій і тиша”.
