F-16 можуть стати "руйнівним фактом для окупаційних сил" Росії, каже американський пілот Пітер Грінбург. Інтерв'ю

Винищувачі F-16 у складі Повітряних сил ЗСУ можуть стати "руйнівним фактом для окупаційних сил" РФ, які окопались. Ці літаки, зокрема, можуть швидко й ефективно знищувати наземні цілі високоточними ударами.

При цьому навіть попри те, що може йтись не про найновішу модифікацію F-16, "кожен літак, який отримує Україна, додає до їхніх можливостей", адже західне озброєння "матиме вищий шанс виконати свою роботу зі знищення цілі".

Про це в інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Прус розповів підполковник ВПС США у відставці та колишній пілот F-16 Пітер Грінбург, позивний Jager. За свою майже 20-річну військову кар'єру Грінбург воював в Іраку, дислокувався у Європі та Азії й також був інструктором із F-16.

Грінбург розповідає, що F-16 найефективніше використовувати у "співпраці з іншими літаками та наземними станціями, з радарами" які створюють цілу "екосистему технологій". Тож, за його словами, перед українськими військовими - "дуже довгий шлях" інтеграції цих західних винищувачів до власної системи оборони. Серед викликів - не лише опанування цього літака для льотчиків, які постійно виконують бойові завдання у небі України, а й навчання наземного персоналу, підготовка інфраструктури. І найголовніше, що цей перехід відбувається в умовах повномасштабної війни, каже американський пілот.

Він також розповів про ініціативу Flight Gear Ukraine, розпочату разом із іншим американським авіатором у відставці Тревором Герстеном. Ініціатива допомагає збирати для українців вживані льотні комбінезони, куртки, жилети та інше оснащення, яке жертвують американські та європейські пілотами у відставці, що допомагає рятувати життя льотчиків ПС ЗСУ.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності

Марія Прус, Голос Америки: Почнімо із вашої кар'єри пілота, розкажіть, де ви служили.

Пітер Грінбург, підполковник ВПС США у відставці, пілот F-16: Я колишній пілот F-16, я літав на F-16 з 1998 року до 2017. І тепер я на пенсії. Останні роки я постійно мандрую, а останні два роки я волонтер, активно займаючись волонтерством в Україні та неподалік.

М.П.: Чи можете розповісти про свої місії як офіцера ВПС США?

П.Г.: Тут дві частини історії. Перша - я був діючим пілотом у Військово-повітряних силах, і я служив в оперативному підрозділі, тому бував за кордоном як в Азії, так і в Європі. Я був передовим пілотом винищувача F-16 близько десяти років.

Я залишив військову службу і пішов у Національну гвардію. Але насправді це була лише зміна документів. Я все ще літав на F-16 щодня. І в цій ролі я був у навчальному підрозділі, тому ми брали як досвідчених пілотів інших літаків, не F-16, так і недосвідчених пілотів, які щойно закінчили льотну школу, і навчали їх управляти F-16, воювати на F-16 . Тож я це робив близько 10 років. А потім, як я вже сказав, пішов на пенсію, близько шести років тому.

М.П.: Ви навчали здебільшого американських пілотів чи деяких іноземних також?

П.Г.: Я навчав лише американців, тому у мене не так багато безпосереднього досвіду навчання іноземних пілотів. Я працював з багатьма іноземними пілотами. Я літав по всьому світу, навчався і брав участь у боях з міжнародними партнерами, тож я маю там великий досвід, але ні, я ніколи не навчав іноземних пілотів або пілотів, які ще не володіли англійською.

Допомога Україні

М.П.: Як ви почали допомагати Україні? Чи у вас були до цього зв'язки з Україною?

П.Г.: У мене особисто не було але Тревор — мій давній друг. Ми з ним були на нашому першому призначенні у Повітряних силах ще у минулому столітті. Ми разом були тоді молодими лейтенантами. І весь час були близькими друзями.

Він був в Україні приблизно у 2018 році, у час коли я покидав ВПС, а він все ще служив, і він був там, допомагаючи у навчанні, де він особисто познайомився з багатьма українцями та зустрівся з багатьма пілотами та курсантами.

І тоді він зацікавив мене Україною та її історією, і я дуже захопився цією країною, її боротьбою за свободу, яка для мене дуже переконлива. І, звичайно, тепер ця боротьба перетворилася на повномасштабну війну через вторгнення. Так що це частина передісторії.

Я хотів би поділитися ще дечим, а саме: коли я літав в Іраку, це був десь 2003 рік, приблизно через рік після введення сил США в Ірак. Я патрулюював небо, просто допомагав військам на землі, коли мені повідомили, що підрозділ потрапив у біду, партнер по коаліції в біді, і насправді їхня позиція була під загрозою. Вони залишали свою позицію всередині маленького містечка на річці Євфрат. Я зв'язався з цими військами, принаймні з посередником на землі, авіадиспетчером, і виявилося, що вони українці. Там десь рота українців. І на момент, коли я їх знайшов, вони фактично вже були на своїй бронетехніці, на своїх БТРах виходили з цього району. І я насправді небагато зробив для них, я не міг їм багато допомогти, але вони вийшли в порядку, і я, просто відслідковував.

Я пам'ятаю, побачив їхні транспортні засоби, вони були зовсім іншого кольору, ніж більшість транспорту там, як ви знаєте, транспортні засоби США зазвичай пофарбовано в колір пустелі, деякі лісово-зеленого кольору з Європи, а ці були сірі, як військові кораблі. Вони насправді були схожі на маленькі бойові кораблі, що курсують пустелею. Тож це був мій досвід спілкування з українцями та українськими військовими.

Ймовірно, більшість американців не знають, що Україна підтримала нас у той час, коли на нас напав іноземний ворог. Україна мала багато власних проблем у той час, це був 2003 рік. Але вони були в Іраку, підтримуючи зусилля США там. Тож це був мій перший досвід знайомства з Україною.

І набагато пізніше я зрозумів вашу історію, причину протестів у 2013 і 2014 роках, і звичайно, вторгнення в Крим.

М.П.: Дякую за цю історію, це дуже цікаво. А у 2022 році ви сказали, що приїхали в Україну вперше. Як це сталося?

П.Г.: Я не працював на той час, тому я просто подорожував і насолоджувався своєю відставкою. Тож мене ніщо не зв'язувало. І якби ви запитали мене у грудні 2021 року, як би виглядав мій рік, то я би сказав, що у якийсь момент я сподівався поїхати в Україну просто як ще один звичайний американський турист, ймовірно, з моїм другом Тревором, який зацікавив мене країною.

Отже, як ви можете собі уявити, коли відбулося повномасштабне вторгнення, я відчув сильне бажання зробити щось, щоб допомогти, тому що в мене були засоби, свобода та автономія.

І тому я просто почав шукати можливості волонтерства. Це був просто хаос у той час, тому мені знадобилося близько місяця, щоб знайти організацію, з якою я міг би туди поїхати. Я не хотів просто з'явитися, і стати частиною проблеми, бути ще одним "ротом, який треба годувати". І тому я знайшов організацію, яка займалася гуманітарною діяльністю, у Польщі та Україні, і я поїхав туди з ними. І провів приблизно місяць у Польщі, щоб підтримати їхні зусилля. А потім це привело до інших волонтерських можливостей.

Таким чином я провів приблизно з травня до кінця грудня у Польщі, у Молдові, трошки в Україні, просто займаючись підтримкою біженців.

Я багато їздив, доставляв вантажі до східної та південної частин України. Ми розвантажували вантажівку і завантажували людей, вивозили тих хто шукав можливість виїхати кудись у Європу.

Я повернувся до США на пару місяців, а згодом у 2023 році я більше залучився до зусиль Тревора. Тож ми почали робити більше, і доставляли незбройну допомогу військовим. Ми почали з того, що відвідали пораненого пілота, здається, штурмана. Він попросив про деякі медичні засоби. І я знав людей на заході України, які надавали медичну допомогу, тому я зміг зв'язатися з ними і зрештою доставити деякі речі, і так ми почали питати які є потреби.

Тож вони сказали: нам потрібні льотні комбінезони. Українські пілоти не були повністю оснащені комбінезонами із сучасної захисної тканини. Знаєте, західний пілот, пілот НАТО, коли підходить до свого літака, на ньому спорядження на тисячі і тисячі доларів, особливо в холодну погоду, це спеціально створені синтетичні волокна. Деякі з цих комбінезонів навіть містять кевлар, який використовують у бронежилетах, куленепробивному одязі.

Ми знали, що високоякісні комбінезони з вогнестійкої тканини на тисячі і тисячі доларів, на сотні тисяч доларів - просто лежать у шафах по всій Америці та Європі. Адже пілоти коли йдуть на пенсію зазвичай не повертають це спорядження. І ми почали збирати їх. Тревор керував цим, я просто допомагав.

Ми збирали подароване спорядження, і ми використовуємо соціальні медіа й також мережу друзів і побратимів-пілотів по всьому світу. На нашу думку, ми забезпечили високоякісний захисний одяг, спорядження для досить значного відсотка українських військових авіаторів.

Міжнародна мережа пілотів-побратимів

М.П.: Як ви все це збираєте? Як саме з'язуєтесь із пілотами?

П.Г.: Ми дуже надокучливі, це по-перше. Це сучасна епоха. Соціальні мережі – це велика справа. Ви знаєте Twitter і LinkedIn, з'єднуємось із військовими групами там, і, звичайно, є багато друзів і колишніх колег, і це мережа, існує глобальна підтримка України, люди в усьому світі деякі зацікавлені, деякі багато вкладаються.

Але я думаю, що багато американців і наших партнерів по НАТО справді відчувають потребу допомогти, якщо можемо, тому що ми визнаємо, що це боротьба за свободу та незалежність, демократію та права людини. Це всі цінності, які нам такі важливі. І усвідомлення того, що Україна як нація зробила дуже свідомий вибір орієнтуватися на ці цінності та орієнтуватися на Захід, - є дуже переконливим.

Тож ми намагаємося активізувати невеликі групи ентузіастів. Якщо люди досі літають, та навіть якщо це група відставних авіаторів, ці хлопці продовжують спілкуватися після того, як йдуть зі служби. І вони фактично звідусіль, просто поштою, надсилають це спорядження своїм друзям у Європі, і там ми збираємо все.

Я працював у Європі, коли служив у ВПС, а пізніше був оборонним підрядником. Тож у мене є кілька друзів, які там, і вони можуть допомогти і просто надати нам своєрідний майданчик у своєму будинку. Тож ми збираємо всі ці льотні костюми, куртки, рукавиці, шкарпетки та нижню білизну. Знаєте, це багато речей адже в Україні взимку холодно.

Ми збираємо все це, сортуємо і розподіляємо між конкретними авіаторами. Ми не завжди знаємо їхні імена, але ми отримуємо список потрібних розмірів, тому нічого зайвого немає. Ви знаєте, якщо ви підете на склад на базі ВПС США, там є усе це спорядження у надлишку, вони мають усі можливі розміри, але в Україні це не так.

Тож шукаємо спорядження відповідно до розміру й зросту, розміру грудей окремих авіаторів. І ми також почали працювати з рятувальниками, а також із пожежниками, тому що всі вони потребують найкращого спорядження. Отже, наша мета надати будь-яке обладнання та будь-який одяг, який ми можемо надати, тому що саме він може врятувати життя цих хлопців. Вони щодня в бою. Вони виконують набагато небезпечніші місії, ніж я коли-небудь літав у своїй кар'єрі. Тож мати можливість надати їм щось, що могло б їх врятувати від поранень або від смерті у випадку катапультування чи нещасного випадку, - це справді честь для нас.

Сучасність і майбутнє української авіації

М.П.: Розкажіть про свою поїздку до Україні торік, коли ви зустрічалися з українськими дітьми, які цікавляться авіацією.

П.Г.: Це було чудово! Для мене особисто це був просто ковток свіжого повітря. Я багато часу подорожував по військових частинах, базах ВПС, польових локаціях. І знаєте, ви бачите боротьбу цих льотчиків, їхнього допоміжного персоналу та техніків, які у небезпеці на землі, у небезпеці в повітрі, адже це війна. Я ніколи не був на фронті (в Україні). Я ніколи не був у більшій небезпеці, ніж будь-який українець, який ходить вулицею.

Ми мали нагоду відвідати авіаційну академію. Здається, наймолодшій дитині було 10 чи 12 років, декому було 17-18 років. І це дивовижний заклад, вони мають класи із моделями літаків, роботами і ракетами, і ці моделі ракет працюють, вони мають повномасштабні тренажери. І цей заклад був справді вражаючим. Ці інструктори - пілоти і не пілоти, вчителі природничих наук, і це було просто неймовірно, це було в Києві.

Коли ми там перебували, там була також мама Джуса. Вона робила цілу презентацію та розповідала про Джуса та його роботу. І так чудово вийшло, що ми, двоє представників ВПС США у відставці, перебували там у цей момент.

І знаєте що? Ми говорили з цими молодими людьми, слухали їхні історії, і оскільки я колишній пілот F-16, вони попросили розповісти мої історії, для мене це було смішно, адже вони не такі вже й цікаві.

Це було дивовижно. У мене є неймовірне фото із хлопцем, якому, мабуть років 12, і він залазить у повномасштабний симулятор Міг-21 і просто неймовірно літає. Злітає, кружляє, а потім просто бездоганно приземляється. І після цього, знаєте, моя черга.. Вони кажуть: "Тепер ви залізьте у симулятор МіГ-21". І я справді відчував великий тиск, щоб не розбитися, тому що цей 12-річний хлопчик щойно зумів пролетіти бездоганно.

Усі ці молоді хлопці та дівчата хочуть бути частиною авіації, стати пілотами та штурманами, вченими та інженерами. Я зустрів одного хлопця, у нас одне ім'я, його звуть Петро, й він каже: "Так, школа пілотів, - але я хочу бути інженером. Я вважаю, що важливіше будувати літаки". Ця молодь неймовірна, це глибоко надихає. Я був в Україні протягом місяців, і це був, безумовно, найкращий досвід, який я там отримав, справді надихаючий.

М.П.: Ви провели в Україні кілька місяців?

П.Г.: Я був там близько двох місяців у 2022 році, а потім минулого року, у 2023 році, я був там близько чотирьох місяців загалом.

М.П.: І ви весь цей час працювали там із гуманітарними місіями?

П.Г.: Це були різні речі. Коли ми доставляли льотні комбінезони, я познайомився з багатьма авіаторами та пілотами. Тож я справді зміг зробити кілька речей, я не можу говорити про це надто конкретно, але спробував дуже трохи допомогти з переходом на F-16, просто як радник, я думаю, це найкращий спосіб описати це.

А потім я провів деякий час спілкуючись з українськими пілотами, просто відповідав на їхні запитання, допомагаючи з англійською, тому що авіаційна англійська – це своя мова. І є дуже специфічні способи спілкування в авіації, і термінологія не є загальноприйнятою. Тож я знайшов там невелику нішу, де міг би допомогти українським пілотам, у яких були запитання.

Я також просто спілкувався із цими хлопцями - трохи особисто, але переважно онлайн.

Виклик для української авіації

М.П.: Усі українські пілоти розповідають, як і зокрема говорив Джус, що вони всі готові і зацікавлені розпочати роботу з F-16. При цьому, вони мають навчатись, щодня продовжуючи захищати Україну. Що ви можете сказати про них? Які настрої ви там відчуваєте?

П.Г.: Позитив у тому, що коли я почав зустрічатися з цими хлопцями в середині позаминулого року, минулого літа, F-16 були просто ідеєю. Офіційного оголошення не було, всі чекали, що будуть виконані політичні вимоги. Отже, ви можете собі уявити, було багато розчарувань і скептицизму, що мовляв цього ніколи не станеться. І все це, звичайно, цілком зрозуміло. Було багато питань, це була справа далекого часу.

А потім після оголошення, що це станеться і що партнери по НАТО почали будувати коаліцію країн, Польща, Румунія, Норвегія, Бельгія, Данія, - ентузіазм зріс, але також прийшло усвідомлення, що це не просто інший літак, це зовсім інше мислення. Чи ці літаки дивовижні машини? Звичайно. Але вони найкраще працюють, коли взаємодіють з іншими літаками та наземними станціями, з радарами, це ціла екосистема технологій.

Це як із телефоном, якщо ви від'єднуєте його від інтернету, тепер це просто гарний калькулятор і, можливо, у вас там збережено кілька відео.

Але щоб дійсно використовувати можливості F-16, - який є системою озброєння, це не просто літак, - вам потрібно бути частиною цієї екосистеми. І українські військові, українські пілоти, розуміють, що це дуже довгий шлях, але вони це роблять.

Я зустрічався з багатьма пілотами, деякі з них зараз навчаються англійської мови, деякі з них перебувають на етапі льотної підготовки у країнах НАТО. Вони рухаються. Реальність така, що це довгий шлях.

Західний тип ведення бойових дій дуже відрізняється від радянського способу ведення війни, і цей перехід триває для українських військових протягом тривалого часу. Це добре задокументовано, про це вже говорили дуже розумні люди.

Цей процес для України триває, і це великий виклик, це виклик – зробити фізичну інфраструктуру готовою до F-16, до західних літаків. Навчати техніків – це складно. Також є персонал технічного обслуговування та постачання.

В авіації є мільйон деталей, авіація складається із деталей.

Як кажуть, потрібно ціле "село", щоб виростити дитину. Що ж, безумовно, для того, щоб підняти літак у повітря, теж потрібне "село". Для того, щоб запустити літак, потрібні величезні зусилля сотень дуже досвідчених і добре навчених людей.

Ми, Сполучені Штати, не воювали, будучи загнаними у кут, можливо, із часів Другої світової війни. Але навіть під час Другої світової війни у нас була відносна безпека в Америці для навчання, озброєння та виробництва. Тож те, що зараз робить Україна, абсолютно приголомшливо. Те, чого ви досягли як нація, тримаєте лінію, поки продовжуєте вчитися, впроваджувати інновації та створювати нові можливості, яких навіть на Заході немає - як то безпілотні літальні апарати та морські дрони.

Щодо окремих пілотів, це важко, знаєте, вони ж люди. Їм потрібен відпочинок. Кожну хвилину, коли вони не сплять і не беруть активної участі в бойових діях, а це те, що ви повинні робити, поза боєм, спати, відпочивати, ми просимо їх знову вивчати все про свою роботу - на новій мові та новому обладнанні і навіть із новою тактикою. Це величезний тягар для нинішніх авіаторів. Це довгий шлях, і те, як вони роблять це, я глибоко вражений ними. Я глибоко захоплююся їхньою мужністю, це неможливо висловити повністю.

Я кажу друзям, у ВПС США, якщо зламалась кавоварка, ми можемо не літати, так? (сміється - ред.) Наче без кави день не відбудеться. А ці хлопці (українці - ред.) злітають у розпал ракетної і вирушають воювати. Їхні досягнення дійсно дуже вражають.

Який ефект матимуть F-16 на полі бою

М.П.: На вашу думку, після того, як українські пілоти повернуться з навчання і отримають ці F-16, то як швидко вони можуть почати бути ефективними на полі бою?

П.Г.: Це, звичайно, припущення, але я думаю, що ви побачите їх ще цього року, у 2024. Я розумію що може означати самий кінець року.

Я не втаємничений в жодну спеціальну інформацію, але думаю, що спершу ви не побачите нічого на очах у громадськості, - а потім раптом станеться все.

Те, що зараз відбувається, це сто тисяч дрібних рішень, сотні техніків і пілотів готуються, аеродроми ремонтуються та модернізуються. Там так багато дрібних деталей, куди ви складете зброю? Адже американська зброя зберігається по-іншому. У багатьох з озброєнь є комп'ютери, їм потрібен певний догляд.

Те, що ми, як громадськість, бачитимемо: немає F-16, немає F-16, немає F-16, - а потім раптом F-16 з'являться скрізь. Скільки їх буде і яким буде їх ефект на полі бою - я не знаю. Там стільки роботи, і багато рішень, які потрібно прийняти.

Тож те, що ви робите з цими винищувачами, має значення. Це багатофункціональний літак, він може виконувати місії повітря-повітря, повітря-земля, він може робити все. Коли я літав на ньому, мені доводилося робити все. Отже, вибір, як і де використовувати ці літаки, залежить від вибору, як їх захистити, коли вони не використовуються. Ви можете собі уявити, що командири і планувальники багато про це думають. Отже, усі ці рішення впливатимуть на те, що ми побачимо, як громадськість.

Захід вклав значні кошти в те, що можна назвати точним ударом великої дальності. Просто зараз ВПС США можуть знищити будь-що будь-де на планеті приблизно за десь 48 годин. І це як жахливе відкриття, але також і втішне відкриття, я справді вважаю, що Америка є силою добра у світі. Якщо ви візьмете цю технологію та цю ідею і розмістите це над Україною, з правильною тактикою, правильною зброєю та правильною підтримкою, то певна кількість F-16 зможе знищити що завгодно на полі бою.

І це велика справа, коли у вас є ворог, який окопався. Ми знаємо, що це війна піхоти проти піхоти та броні проти броні. Багато окопної війни. Лінія фронту помітно не зрушилася приблизно за півтора року з позаминулого літа, коли ворожі сили, окупаційні сили були відкинуті.

Якщо думати про вплив далекого високоточного удару на ворожі сили, знаєте, що я люблю дивитися на речі з точки зору ворога, то ніде в Україні не буде місця, де вони були в безпеці на довше ніж на 24-36 годин, потрібен час для визначення місцезнаходження ворожої цілі або важливої позиції противника та відправлення туди літака зі зброєю, - й ця ціль знищена.

Звичайно, потрібно набагато більше засобів захисту, багато іншого відбувається, але українські Повітряні сили не мали такого потенціалу у великій кількості. Тож якщо говорити, що тепер можна буде атакувати кілька разів на день, то безпечного місця для окупаційних військ не буде. Вни не можуть залишатися на одному місці, вони повинні будуть рухатися.

Але якщо вони в окопі? Скажімо буквально закріпилися. Вони не можуть рухатися вперед через українських військових. І їм не дуже допоможе рухатися вбік. Тому насправді їхній єдиний вихід — піти.

Я сподіваюся, що це стане руйнівним фактом для окупаційних сил, - той факт, що вони не будуть у безпеці в якомусь одному місці більше ніж на добу, є великою справою, і стає дуже важко керувати фіксованою обороною.

Знаєте, причина, чому у нас більше немає фортець, - не тому, що ми не любимо фортеці, принців і принцес, а тому, що хтось винайшов артилерію, і виявляється, якщо можна зруйнувати нерухому споруду артилерійським снарядом, то немає сенсу мати фіксовану конструкцію.

Коли ви починаєте говорити про повітряні сили, ніщо важливе, що перебуває на одному місці, не може вижити. Тож це матиме величезний вплив на війну, коли всі ці елементи будуть на місці, і це буде більше, ніж просто літак і пілот, ефект буде значним для окупаційних сил.

"Україні буде важко"

М.П.: А як же російська ППО? Дехто каже, що вони такі сильні та могутні, що F-16 не зможуть наблизитися до лінії фронту чи як щодо російської авіації. У них стільки літаків, що Україні ще буде важко протистояти. Що ви думаєте?

П.Г.: Це твердження правдиве. Україні буде важко. Ви ж знаєте, що вони мають гарний захист. Російське обладнання загалом вражає - принаймні на папері. Але в реальному світі ми бачили що, можливо, вони не завжди чесні. Звучить як божевілля, але, можливо, росіяни не завжди чесні в таких речах (усміхається - ред.). І одна з речей, щодо яких вони нечесні, це можливості їхніх систем зброї, чи не так?

Так що там, звичайно, є деякі вразливі місця, але важливо розуміти: ми любимо зводити складну проблему до чогось, що ми розуміємо. І нам подобається сприймати повітряну війну чи повітряний бій як боксерський поєдинок. У цьому кутку, F-16, знаєте, він важить 20 тисяч фунтів, має таку-то зброю. У цьому кутку - Су-35, і важить 40 000 фунтів і має таку-то зброю. Готові - до бою! І ще є арбітр, є ринг, правила.

Але реальність в усіх війнах, і звичайно у сучасній війні, це не двоє хлопців, які борються один проти іншого із рефері. Звісно, таке відпрацьовують у повітрі, і це весело, але це більше схоже на бійку в барі: там є чимало учасників і обставин, небагато інформації, багато поганої інформації, і все це свого роду хаос, це контрольований хаос. Під час бійки в барі немає значення, чи ти найбільший, найсильніший хлопець чи дівчина, тому що ти знаєш, що хтось може вдарити тебе по потилиці пляшкою горілки, і тобі кінець. Отже, сучасна повітряна боротьба трохи більше схожа на це.

Звичайно, має значення, якщо у вас є перевага в обладнанні, яку зараз мають росіяни. У них наразі літаки сучасніші, ніж українські. У них - не знаю, чи сучасніші, але засобів захисту чисельно більше.

Те, що насправді відбувається під час повітряної війни, залежить не лише від вимірювання F-16 проти "Сухого". Це загальна спроможність однієї сили проти загальної спроможності іншої сили, і це включає їхню тактику та їхню оперативну доктрину та їхню здатність працювати по-справжньому як команда проти ворога. Тому це не просто: їхня ракета краща за нашу ракету або наша ракета краща за їхню ракету.

Знаєте, для широкої публіки я можу сказати, що F-16 буде оновленням. Кожен літак, який отримує Україна, не обов'язково повинен бути кращим за кожен літак, який є у ворога, кожен літак, який отримує Україна, збільшує можливості. Якби росіяни були такими хорошими, ми б не сиділи тут і не говорили про це, це б уже давно закінчилося.

Якщо ми додамо F-16 до загалу можливостей українських військових, ви побачите чистий позитивний ефект. Це не означає, що Україна отримає перевагу у повітрі. Коли ви чуєте, що п'ять F-16 встановлять перевагу в повітрі над 100 тисячами квадратних кілометрів повітряного простору, їм не потрібно мати вплив на поле бою. Їм навіть не обов'язково заходити у простір високої загрози, щоб мати вплив на поле бою.

Як ви знаєте, наш західний спосіб ведення війни означає, що ми повинні мати перевагу в повітрі. Це частина нашої доктрини. Як ви бачите в новинах, тренувавання багатьох українських сухопутних сил на Заході минулого року, було проблематичним, оскільки воно засновано на перевазі в повітрі. Наземні сили НАТО навіть не замислюються про повітряний напад. Вони просто припускають, що ВПС і їхні наземні засоби протиповітряної оборони подбають про цю проблему.

Це, звичайно, не так в Україні. Але західні літаки та західна зброя додадуть до того, що уже робить Україна. І чудовим прикладом цього є те, що українські пілоти вже стріляють із західної зброї. Вони скидають західні бомби. Це є в новинах.

І я можу сказати вам однозначно, що використання цієї зброї на МіГ-29 чи Су-27, які не оновлені і мають те саме обладнання та програмне забезпечення, що й 30 років тому, - це дуже важко. Те, що роблять ці пілоти зі своїми нинішніми літаками із західною зброєю, - надзвичайно складно, набагато складніше, ніж будь-що, що мені треба було колись робити.

Отже, коли ви замінюєте ці літаки на F-16, або насправді, ви навіть не замінюєте їх, ви додаєте F-16, то стає просто легше, ви можете скидати більше зброї на ворога швидше та точніше, і кожен з цих видів зброї матиме вищий шанс виконати свою роботу зі знищення своєї цілі.

"Старі" F-16?

М.П.: Навіть якщо ці F-16 не будуть найновішими версіями?

П.Г.: Вони матимуть певні обмеження. Частина апаратного забезпечення стара, але деяке абсолютно нове. І важливо цінувати, що партнери по НАТО, європейські партнери, які купили F-16 роки тому, виконали надзвичайно хорошу роботу із підтримки їх в доброму стані. Вони мають такі ж комп'ютери, як і сучасні F-16, можливо навіть, як абсолютно нові F-16.

Безперечно, вони мають такі ж якісні технології, як і F-16, якими оперують у Сполучених Штатів, так що вони набагато більш спроможні ніж ви думаєте, навіть враховуючи, що вони були вироблені на початку 1980-х років.

Усі важливі компоненти там нові, і це має велике значення. Тому що в сучасній війні, як і в сучасному житті, програмне забезпечення має значення. Апаратне забезпечення має значення, програмне забезпечення має значення, комп'ютери мають значення, мережа має значення. Тому велика подяка тим партнерам з НАТО, які надсилають ці F-16, тому що вони зробили дуже хорошу роботу, щоб підтримувати все в сучасному стані.

Чи з'являться західні пілоти в небі України

М.П.: Ви провели стільки часу в Україні у тих гуманітарних поїздках, з усіма своїми навичками пілота винищувача F-16, я маю запитати вас. Як сказав Ден Гемптон, він готовий поїхати і допомогти Україні боротися і літати на F-16. І керувати літаком - це унікальна навичка, якою ви володієте. Чи були б ви також готові розглянути таке?

П.Г.: Розглянути - абсолютно. Чи я б це зробив? Я не знаю. Я б хотів.

Найкращу відповідь, яку я можу дати, це якщо випаде така можливість і я її обміркував би це, то сподіваюся, що я мав би мужність українських пілотів. Тому що те, що вони роблять, - набагато небезпечніше, ніж усе, що мені доводилося робити. Набагато небезпечніше і складніше.

Знаєте, я звик воювати і літати з цією величезною військову машиною за мною, маючи всю інформацію, яку я знаю, де всі проблеми можна вирішити. І тому я сподіваюся, що мені вистачило б мужності, як в українських пілотів, які наполовину молодші за мене. Ці хлопці...

Я розмовляв із хлопцями, коли ми говоримо про те, скільки вони літають, їхні години, більше половині з них близько 20 років, і більше половини їхніх годин нальоту - у бою. Це приголомшливо, тому вони справді надихають мене.

Я думаю, щиро кажучи, що малоймовірно, що ви побачите іноземних пілотів, які літають на F-16. Я б це зробив, я думаю. Я був би радий цій можливості. Я хотів би допомогти чим можу.

В Україні багато іноземних бійців, але реактивний винищувач має величезну бойову міць і величезну дальність польоту. Ця штука може пройти сотні кілометрів, і ви запускаєте зброю, яка може летіти на багато-багато кілометрів, знаєте, не кажучи вже про літак. Це дуже важливе рішення. Це набагато важливіше рішення для українського уряду віддати цю бойову силу в руки іноземного пілота. Це інше рішення, ніж дати комусь вогнепальну зброю, спорядити їх і відправити на фронт як солдатів.

Дивіться також:

F-16 під час навчань перевершив очікування українських пілотів. Інтерв'ю з льотчиком ПС ЗСУ Фантомом