Згідно з даними Бюро перепису населення США, майже два з половиною мільйона дідусів і бабусь є головними вихователями своїх онуків.
Джеймс Молер - типовий семилітній хлопчина. Він любить кататися на велосипеді. Тут вiн це робить з людиною, яка виховує його майже від дня його народження. «У мене нема тата, - говорить він, - я зву свого дідуся татом». Донька Боба Молера народила Джеймса, коли їй було 16. «Ми надіялися, - говорить Боб, - що Аманда буде ним опікуватися, проте протягом останніх семи років цього не сталося». Боб Молер і його дружина Марі опікуються Джеймсом так, немов би він був їхнім сином. Вони кажуть, що їхня донька кинула дитину, коли він був ще немовлям. «Здавалося, що спочатку вони дуже зблизились - відтак, коли йому було всього чотири місяці, вона однієї ночі просто пішла з хати», - говорить Марі Молер. «Ми намагаємось, щоб йому було якнайкраще. Опіка над ним вимагає багато часу і уваги».
Американське Бюро перепису населення каже, що у США є понад шість з половиною мільйонів дітей таких як Джеймс, яких виховують не їхні батьки, а інші родичі. Донна Батс з організації ''Об'єднані генерації'' каже так: «Дідусі, бабусі та інші родичі, що виховують не своїх дітей, далі є запорукою безпеки для сімей і дітей в цій країні. Нам віддавна відомо, що, беручи як приклад Африку, внаслідок ВІЛу і СНІДу дідусі і бабусі служать мостом між поколіннями і вирощують наступне покоління». Батс каже, що в Сполучених Штатах на це є багато різних причин: «Кожне суспільне лихо може бути причиною, але головне - це зловживання алкоголем і наркотиками, та наслідки цього».
Активістка Терія Дрейтон погоджується, що зловживання алкоголем і наркотиками часто є причиною, чому батьки неспроможні опікуватися власними дітьми. Два рази на місяць у Вашингтоні вона проводить зустрічі підтримки для дідусів і бабусь, що виховують своїх внуків. «Я дуже хотіла б, щоби батьки займалися своїми дітьми, аби ці старші люди могли скинути з себе цей тягар і робити те, що дідусі і бабусі повинні робити, наприклад їхати на відпочинок, або просто сидіти дома і ввесь день нічого не робити», - говорить вона.
Джессі Колмен часто приходить на зустрічі підтримки. Вона каже, що не планувала у п'ятдесятип'ятирічному віці виховувати дітей, а тим більше немовлят. Проте, вона не задумується над тим, яким було б її життя без цієї відповідальності. «Для мене родина понад усе, - каже вона, - на мою думку, всі бабусі повинні вiдчути, що переживають ці немовлята - їхні онуки і онучата - і пригорнути їх до себе. І навіть якщо вам не хочеться, всеодно їх пригорніть. Вони потребують, щоб хтось їх любив. Вони не просили, щоб їх привели на цей світ».
З цим погоджується Боб Молер. Але виховувати Джеймса - не лише сама робота. «Часом є легше, часом важче. Мати в себе дитину, з якою ти можеш гратися, приємно, хоч це також велика відповідальність», - говорить він. I це відповідальність, яку дедалі більше дідусів і бабусь беруть на себе.
