Творче життя Теда Онуляка відкрила незрячість

Cьогодні нові технології дозволяють людям із обмеженими фізичними можливостями відчувати себе більш інтегрованими в суспільство. Один із них – американець українського походження Тед Онуляк музикант у нічному клубі в районі Адамс Морґан, що в столичному Вашингтоні. Тед – не лише музикант, але й співак і композитор, який не тільки сам пише музику, але і випускає власні диски. Професійне життя Теда, однак, починалось зовсім по-іншому. Батьки Теда Онуляка приїхали до Сполучених Штатів із Західної України.



Тед каже, що він вже не пам’ятає, коли в нього з’явився інтерес до музики. Коли йому було 19 років та він навчався у музичному училищі, лікарі поставили йому страшний діагноз – рідкісна хвороба очей, яка неминуче призведе до повної сліпоти. Тепер Тед пригадує:

“Я ніби намагався себе знищити. Я жив, як рокери в той час. Ми мали свою групи та цілий день розважалися, бавилися кокаїном. Але в певний момент я зрозумів, що я не хочу бути тією людиною, якою я був – людиною, яка себе не поважає”.

Зір швидко погіршувався, а Тед так ніколи і не бачив своїх родичів в Україні та і саму країну, про яку так багато розповідали його батьки. Як тільки у американців на початку 70-их з’явилася можливість поїхати до Радянського Союзу – Тед був одним з перших.

Поїздка до України стала поштовхом в новій кар’єрі Теда. Він закінчив факультет східноєвропейських досліджень та згодом отримав роботу в Державному департаменті США. Його обов’язком була допомога біженцям із колишнього Радянського Союзу. Сам Тед пригадує:

“Це був час відчаю. Люди робили все, що завгодно, аби виїхати з колишнього Радянського Союзу”.

Але зір Теда ставав все гіршим та гіршим і через 14 років служби він був змушений залишити роботу. Ще з молодого віку він відкладав гроші на цей випадок:

“Протягом останніх шести-семи років я займав важливу посаду у своїй сфері. Я проводив консультації для Міністерства оборони та внутрішньої безпеки. Я вважався експертом. Перші пару років було дуже важко – залишити все це. Бути звичайною людиною. Бути інвалідом. Коли люди мене запитували, що я роблю, я казав, що я живу на виплату з інвалідності. Я мав щодня сам собі казати – я інвалід, інвалід”.

Його дружина Фабіола згадує, як важко її чоловікові було прийняти рішення про вихід на пенсію:

“Через його зір, його робота ставала складнішою. Він переживав, що не може гарно працювати. Я йому сказала: “Знаєш, що – будь щасливим. Я краще матиму щасливого чоловіка, ніж когось, хто працює через силу””.

Тед повернувся до своєї давньої пристрасті – музики. Він організував групу, почав виступати в нічних клубах Вашингтона, створив власний веб-сайт:

“Я почав знаходити радість у свободі. Радість, що я можу робити все, що хочу. Почати спочатку, грати музику ночами, якщо забажаю”.

Він навчився системі Брейля, має спеціальний комп’ютер для сліпих та каже, що інколи дивується, наскільки розвинутими сьогодні є сучасні технології. Його комп’ютер навіть читає йому слова пісень:

“Зараз я щасливий, граючи музику. В мене гарна команда музикантів. Я маю можливість спокійно писати протягом дня”.

Барабанщик в групі Теда – Джеммі зазначає: “Тед добре грає на саксофоні. Також він має дуже різноманітні навички. Наші музиканті вийшли з різних жанрів – блюз, джаз, рок – і вміння Теда працювати з різними жанрами нам дуже допомагає”.

Перед його виступом в одному з барів престижного району Адамс Морґан, ми запитали Теда Онуляка про те, чому він пише пісні. Він спробував відповісти українською:

“Я вже не бачу, ходжу по вулиці з білою палкою. Я очищуюсь музикою, єднаюсь із людством, коли граю, з добрим і злим. І себе почуваю абсолютно живим, коли граю”.

Чи має вплив на його музику українське походження? Сам Тед зазначив:

“Я граю блюз, але якщо ви граєте блюз, то бувають різні музикальні ряди. А я, як українець, граю багато мінорів”.

Тед каже, що п’ять років тому він був змушений почати нове життя: йому було багато за 40, він був абсолютно сліпим та безробітним. А тепер, стверджує він, йому важко згадати, коли ще в житті він був настільки щасливим, як сьогодні.