Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Це був березень 2017-ого року, тиждень до того бойфренд моєї сусідки по квартирі зробив їй пропозицію, вони вирішили не гаяти часу і вибрати дату майже одразу. І хоча для мене не було зрозуміло, нащо так довго чекати, за американськими стандартами, вочевидь, вони йшли на ризик, залишаючи лише трохи більше року на планування. Головна причина, як виявилося, – сукня нареченої.
Say “YES!” to the dress
Для “правильного” весілля в Америці сукню радять починати шукати не пізніше, ніж за 10 місяців до церемонії – концепт для мене, якщо чесно, трохи складний – бо за цей час не лише можна переосмислити фасон сукні, але й бажання взагалі виходити заміж. На полювання за “тією самою сукнею” не можна іти не озброївшись як слід. Треба знати принаймні три базові речі: фасон (принцеса, русалонька чи A-line; мереживо: так чи ні; плечі: відкриті-закриті; режим блискіток: on чи off), місце проведення церемонії і бюджет. Із досвіду цього пошуку можу сказати, що погляди на ідеальну сукню у нареченої змінюються із кожним новим салоном, а от бюджет у мами, яка платила за вбрання, – ні. Нормальний бюджет у Вашингтоні (за словами опитаних наречених) починається із 1500 доларів, межі йому не має, але, за статистикою, в середньому, в американській столиці витрачають на сукню не більше 2000. Тут варто пам’ятати, що обрати сукню – це лише початок. Далі її замовляють, привозять і підшивають (ще дві примірки). Що ближче до весілля – дорожчою буде ця послуга. Моя подружка із Нью-Йорка заплатила за свою сукню 1000 доларів, а за підшив – 500.
Чому не можна просто купити сукню із вішалки і не чекати бозна-скільки, поки її привезуть? Можна, і так частина наречених робить, коли шукає в останню мить, однак це вважається не ідеальним варіантом: типу — не зрозуміло, скільки наречених у тому вбранні пітніли до тебе, приміряючи.
У випадку із моєю сусідкою, “ту саму” сукню вона знайшла на третій день пошуків, у третьому салоні за день, коли ми (журі) уже втратили всі надії, що вона обере бодай щось. А щодо нареченого – то він свій костюм придбав в гуртовій крамниці, отримавши вбрання у подарунок за акцією: його дружби купили чотири костюми і п’ятий їм дістався у подарунок. Увесь похід, разом із дорогою і коротким перекусом, забрав менше двох годин.
Локація, локація, локація
Звісно, жодну сукню не варто обирати, не знаючи місця проведення самого весілля. І це – ще одна причина, чого американці планують “правильне” весілля заздалегідь – ідеальна локація може бути заброньована на місяці і навіть роки наперед. Моя сусідка знала, де хоче побратися із коханим ще до того, як коханий з’явився на горизонті, тому забронювала дату одразу ж. Локація – ферма у горах Північної Кароліни – «щасливе місце» нареченої. І хоч більшості гостей довелося добиратися туди літаками і машинами, приїхала понад сотня запрошених.
Подарунок в один клік
Запрошення на весілля моя сусідка вирішила надіслати звичайною поштою, хоча нині багато пар обирають просто імейл з посиланням на сайт, де можна погодитися або відмовитися приїхати на весілля. На паперовому запрошенні і цієї пари, втім, була адреса сайту, де можна було відповісти і, головне, – переглянути список бажаних подарунків із прямим посиланням на веб-сайти, де їх можна замовити. Натискаєш, обираєш, платиш – і подарунок автоматично надсилається до квартири пари і викреслюється зі списку. Інша опція – додати гроші у фонд весільної подорожі – скільки душа бажає. До речі, на весільному сайті іншої моєї подружки було лише дві опції: грошовий внесок у доларах і подарунок у криптовалюті (біткоїни та інші). Так чи інак, на самому весіллі: жодних конвертів, десятьох наборів непотрібної постільної білизни і жахливих стаканів з маками. Лише те, що дійсно потрібно парі. До речі, квітів на весілля ніхто не приносить. Єдиний не надто зручний момент особисто для мене, як сусідки нареченої, – подарунки до нашої квартири почали приходити ще за 5 місяців до весілля, тому оселя перетворилася на міні-склад.
Не стриптизом єдиним
Якщо ваше уявлення про дівич-вечір в Америці збігається із моїм, то хочу вас розчарувати: найбільш роздягнутою людиною на тій вечірці була я. Наречена заборонила дружкам замовляти стриптизера (а я реально хотіла подивитися, як вони виглядають у каролінських горах), а тему вечірки – “шалені 90-ті” – вони і я зрозуміли по-різному. Наречена прийшла у пацанячому джинсовому комбінезоні і з хвостиками, а я – у короткій спідниці на комбідрес і великими сережками-блискавками. “Класні у вас, європейців, були 90-ті” - лише так і прокоментували моє вбрання дівчата. Врешті-решт, цей дівич-вечір видався мені набагато цікавішим, ніж той, що я собі уявляла. Дівчата ділилися класними спогадами, які мали з нареченою, переглядали старі фотки, наробили купу нових – на Полароїд, зіграли у “любовну вікторину” і наїлися багато шкідливої їжі. А коли у двері постукав кремезний чоловік із вусами і п’ятьма піцами у руках, ще одна не-американська подружка нареченої, дівчинка із Індії, із захопленням вигукнула: “Ну нарешті – стриптизер” і дуже засмутилася, коли всі, насміявшись, все ж переконали її, що він лише доставляє їжу. Парубоцька вечірка, як виявилося, закінчилася ще о 8 вечора. Хлопці пограли в гольф, сходили в гори, повечеряли стейком і пішли спати. І це – не поодинокий випадок. Інший мій знайомий розповідав, що його парубоцька вечірка почалася двогодинним груповим заняттям у качалці, а закінчилася грою у покер вдома у батька нареченого.
Небезпечне слово “Wedding Party”
Одне я зрозуміла точно: якщо ти – частина так званої “веддінг парті” (весільний почет) – це значить, що усі чотири дні (стільки загалом тривало весілля) ти будеш лише змінювати сукні, їсти, пити і відшліфовувати “смол ток” (порожні розмови), а сама церемонія здасться лише 30-хвилинною краплинкою у морі весільних подій. Дівич-вечір, обід для подружок нареченої, репетиція весілля, вечеря з нагоди репетиції, весільний сніданок і, нарешті, церемонія. Із нового для мене: на обіді для подружок всі дарують нареченій подарунки, роблять компліменти і фото. На вечері з нагоди репетиції збираються лише найближчі родичі і друзі, батьки і рідні брати-сестри виголошують тости. І, чесно зізнатися, це була моя найулюбленіша частина весілля. Тост тата нареченої страшенно розчулив, і я нарешті перейнялася духом весілля, наплакавшись на кілька місяців наперед.
Москіти любові
Висновків із церемонії я зробила кілька. Перший: я кажу чітке “ні” розпису у полі. По-перше: комарі, по-друге: комарі. У повітрі того вечора віяло не лише коханням, але й спиртовим запахом спрею від москітів – спасибі запопадливій тітці нареченої. А поза тим: це було красиво. Жінка-ведуча об’єднала традиції двох релігій, які сповідують наречений і наречена, а перед тим, як оголосити їх подружжям, прочитала глибокого вірша ліванського філософа про “танення в любові”, який я одразу загуглила і зберегла собі на майбутнє. Здається, найважливіша частина церемонії тут – шлюбні обіцянки – які змусили мене вдруге розплакатися, особливо коли наречений після кожного рядка робив паузу, щоби придушити сльози. Хлопці-дівчата, це було прекрасно.
З танцями і без бійки
Поки молодята фотографувалися із батьками і місцевими поні на тлі гір, гостям уже наливали перші келихи сангрії і місцевого пива, яким славиться сусіднє містечко Ешвіл. До слова, ці напої швидко закінчилися, і гості, не дочекавшись пари, почали пити вино. На цьому весіллі гостям пропонували фуршет – запрошені, відповідно до номеру столу, по черзі підходили до місця із їжею: м'ясо чи риба на вибір, три гарніри, пізніше – торт і тістечка. Від їжі столи не ломилися, але нікому і не довелося пити ношпу. На весіллі спершу грав гурт брата нареченої, пізніше – діджейка, яка і задавала ритм вечірці. Мінімум слів, жодних ігор, танці. Хіт вечірки – макарена за участі половини гостей і якийсь невідомий мені танець під гіп-гоп пісню 90-х, який знали усі запрошені американці віком до 40. О 10 вечора все закінчилося – у горах після цього часу не можна галасувати. І хоч дружби влаштовували афтепаті (вечірку після вечірки), молодята під оплески гостей і шипіння бенгальських вогнів пішли спати. А мені запах спалених вогнів нагадав новий рік, захотілося мандаринів і олів’є.
Скільки коштувало конкретно це весілля, батьки нареченої (які, власне, і платили, і займалися організацією) не розказали. В середньому ж, вартість весілля у Вашингтоні — 36 тисяч доларів. Однак, багато пар, які я знаю особисто, відмовляються від масштабних гулянок і одружуються тихенько у колі найближчих людей — із красивою церемонією на пляжі у Каліфорнії чи на березі затоки Чесапік. Концепт, який, як на мене, ідеально поєднує дві протилежні речі — романтику і раціональність.
