Американський бізнесмен Морґан Вільямз приїхав в Україну ще на початку дев’яностих. Тут займався аграрним бізнесом. У вільний час ще й вивчав українську історію.
Лише 20% голодоморів спричинені якимись природними катаклізмами. А решта – рукотворні, які організували або уряди, або корумповані політики
“Більшість мого життя пов’язане із сільським господарством. І так сталося, що я зацікавився темою голоду в різних країнах, і його причин. І я прийшов до парадоксального висновку, що лише 20% голодоморів спричинені якимись природними катаклізмами. А решта – рукотворні, які організували або уряди, або корумповані політики.
Коли я дізнався про масове знищення людей в Україні у 1932-33 роках, я почав досліджувати, як це сталося, як Сталін заморив голодом мільйони людей, щоб ліквідувати сімейні господарства. Це було просто неймовірно. Звичайно, вони намагалися все це приховати. І ховали сімдесят років. Отже, я почав це питання вивчати, шукав фотографії. Але не було жодних фотографій, не було ніяких картин, нічого не було”.
У Києві Морґан познайомився із іншим американцем – відомим дослідником Голодомору Джеймсом Мейсом. Каже – після спілкування з істориком і вирішив збирати твори мистецтва про цю трагедію“.
За це могли розстріляти. В радянські часи навіть говорити про це було небезпечно
Я дуже потоваришував із Джеймсом Мейсом. Він займався цією темою, робив дослідження про Голодомор для Конгресу США. Якось я побачив у виданій у Гарварді книзі фотографії, які були підписані “голодомор в Україні 1933 року”. Я кажу Джеймсу – на фото не Україна 33-ого року. Це – Росія 1922-ого року. Він відповідає – але в нас не було ніяких фотографій про український голод, нам довелося ілюструвати книгу тим, що мали. Хоч це й не правильно. Я запитую – а де можна взяти якісь ілюстрації саме українського Голодомору? Він відповідає: Морган, ти не розумієш. Їх взагалі немає. За це могли розстріляти. В радянські часи навіть говорити про це було небезпечно, не кажучи вже про якісь картини. Так що шукати було дуже складно. І мені практично так нічого і не вдалося знайти щось написане раніше, ніж 1989-ий рік”.
Він об’їхав сотні майстерень і виставок, знайомився із художниками. Пригадує – на початку дев’яностих знайти, картини присвячені Голодомору було майже неможливо. Радянська влада наклала повне табу на все, пов’язане із трагедією.
На одній із виставок Морґан познайомився із художницею Вірою Кулебою. Вона мала декілька робіт про голод у селі на Полтавщині.
“З нас система готувала художників-ідеологів комунізму, щоб ми прославляли партію. А я не могла, я малювала своїх селянських жінок, своїх бабів. Я ще в радянські роки малювала картини про голод. Тільки вони десь у фондах якихось зберігалися”, - пригадує Кулеба.
На її картинах – історія її власної родини, каже вона. “На моїх картинах конкретно мій дід і баба. Баба Марфа і дід Микола. Вони обоє померли, хоч на хуторі мали і садок красивий, і все інше. Але в них все забрали, нічого не залишили. Я звичайно бабу свою не пам’ятаю, бо вона в голодовку померла. Тільки мама мені за неї розповідала”, - продовжує свою розповідь художниця.
Якогось комерційного інтересу в збиранні картин про Голодомор немає, пояснює колекціонер. Це не ті твори, на продажу яких можна заробити. Навпаки – на деяких виставках Морґану погрожували комуністи, яким не подобалося, як зображені Ленін і Сталін. Але колекціонер продовжує виставляти картини як в Україні, так і на закордонних майданчиках. Хоче, щоб про цю трагедію дізналися якомога більше.
“Просто дивовижно, наскільки досі мало відомо про Голодомор в Україні. А в світі про це знають ще менше. Росія старанно приховує інформацію про цю трагедію", - ділиться своїми роздумами американець.
Нині в зібранні Морґана понад 400 робіт. Він регулярно влаштовує експозиції зібраних картин і плакатів у різних виставкових залах і в Україні, і за кордоном. Має надію колись показати свою найбільшу в світі колекцію і в музеї Голодомору. Коли його нарешті збудують.
