Архівні документи руйнують міф про антисемітизм ОУН, – Володимир Вятрович

Український історик Володимир Вятрович у Гарвардському університеті досліджує архів одного з керівників Організації українських націоналістів, Миколи Лебедя.

Це більше тисячі мікрокопій оригінальних повстанських документів та тисячі документів про діяльність різноманітних українських організацій в діаспорі.

«Архів Лебедя є історичною сенсацією. Після керування ОУН, Лебідь тривалий час очолював референтуру зовнішніх зв’язків Організації українських націоналістів. У 1944-му він залишив Україну і за дорученням Шухевича вивіз великий архів матеріалів, які стосуються історії ОУН з 40-их років. Лебедь поповнював архів, перебуваючи у Західній Німеччині, а потім в Америці», – розповів історик Українській службі «Голосу Америки«.

За словами Вятровича, архівні документи дозволяють спростувати антиукраїнські історичні міфи. Зокрема, про «антисемітизм» українських націоналістів та участь ОУН в Голокості.

«Наприклад, звинувачення Романа Шухевича в участі у єврейських погромах у Львові в 1941-му році. Документи з архівів СБУ розказали, як цей міф створювали наприкінці 50-их років з політичною метою – дискредитувати тодішнього західнонімецького міністра Теодора Оберлендера. Влітку 1941-го він був у Львові. Документи показують як шукали та готували свідків, як проводили судове засідання», – каже Володимир Вятрович.

Документи з архіву Миколи Лебедя розповідають про участь євреїв в українському підпіллі, показують, що українське підпілля особливо в післявоєнний період намагалось налагодити співпрацю з євреями.

«У підручниках КДБ міститься інформація, що у 1947-му році представники єврейських націоналістичних кіл намагалися встановити зв'язок з українським підпіллям та Романом Шухевичем», – підкреслив Вятрович, який в 2009-2010-му роках очолював архів Служби Безпеки України.

Уявлення про близькість українців до росіян, поширене навіть серед західних істориків, теж спростовується архівними документами. За словами науковця, історичні документи свідчать, що весь період з 1918-го по 1991-ий роки радянська влада в Україні трималась виключно на насильстві:

«До середини 20-их років повстання піднімались на території південної, центральної та східної України під національними гаслами та вимогами незалежності України. Повстанський рух як такий було зламано лише Голодомором 1932-33-их років».

«Українці століттями вели боротьбу за незалежність, і отримання її у 1991-му році не було випадковим», – підкреслив Вятрович, який в 2002-му році створив у Львові Центр дослідження визвольного руху.

Співпраця українських націоналістів з нацистами – ще один міф.

Вятрович розповідає, що насправді колаборація тривала не довше, ніж співпраця Радянського Союзу із Третім Рейхом:

«Вже 25 листопада 1941-го року по лінії Гестапо виходить розпорядження про необхідність знищення бандерівців, тому що вони готують повстання проти Рейху. Після 30 червня 1941-го року коли націоналісти проголосили незалежність України у Львові, нацисти затримали керівників ОУН Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Потому керівники націоналістів опинились у концтаборах. Із вересня 1941-го року розгортається антинацистський опір ОУН. У німецьких звітах з осені 1941-го є окрема графа про антинімецький рух, який очолювала ОУН».