Бейсбол, другий за популярністю професійний вид спорту у США, і мабуть найпопулярніший поміж американських дітей. По всій країні діє безліч так званих Маленьких Ліг, в яких за трофеї змагаються від малюків до старшокласників. Фінальні змагання команд, які пройшовши регіональний відбір та борються за звання чемпіона країни, транслюють у прямому ефір провідні спортивні канали.
Однак, є люди, яким спорт здавалося б, не доступний через фізичні вади. У маленькому містечку в Північній Кароліні дитячий тренер взявся довести, що бейсбол не має меж, і грати в нього може будь хто. Створена ним ліга швидко розрослась.
Ще кілька років тому у містечку Гендерсонвіл не було бейсбольної команди, до якої міг потрапити хлопчина на ім’я Тру.
Мелані усиновила Тру з російського Сибіру, коли йому було 2 роки. Майже негайно хлопчик захопився спортом. Жінка згадує, що він в усьому намагався наслідувати свого старшого брата Бредшоу та решту прийомної родини:
«Тру обожнює бейсбол. Він любить спорт. Йому подобаються усі види спорту на відкритому повітрі. Він роками спостерігав за грою свого брата, завжди його підтримував, і завжди мріяв грати сам».
Мелані розповіла, як вони раділи, коли дізналися про існування бейсбольної ліги для людей з особливими потребами. Заснував лігу Дані Джонс разом зі своїм братом Чатом.
«Я був тренером юнацької команди понад 15 років. На ігри завжди приходили ці діти, які спостерігали за своїми братами та сестрами. Я завжди звертав увагу на них. Якось я подумав, тут їм нема чим зайнятися. Хіба, що влаштувати для них щось на зразок пара-олімпіади, це було б святом для них», - сказав Дані.
У цій лізі немає обмежень за віком чи фізичними можливостями. За трохи більше року існування, кількість її учасників фактично подвоїлася - зі 40 гравців до майже 80.
Дані каже, що ліга для всіх, хто хоче грати, і він не дбає про рівень їх підготовки. Для них знайдеться спосіб повноцінно брати участь у грі.
Ліга не могла б існувати без відданої допомоги родичів гравців і волонтерів.
«За цією грою цікавіше спостерігати, ніж за грою великої ліги», - каже волонтер Марв. «Там, за деякий час, стає нудно. А тут не буває нудно».
Прийомна мати Тру каже, що записала сина у бейсбольну команду без вагань, не дивлячись на його протези. До речі, своїми протезами, на яких зображені персонажі «Зоряних війн», Тру дуже пишається.
Бейсбольна ліга для людей з особливими потребами почала працювати у цій частині Північної Кароліни весною 2011-го року. Дані розповів, що почав думати про її заснування досить давно, от тільки не знав, як почати. Керувався він одним – це повинна бути безплатна ліга:
«Ми почали сезон з усього 4-ма командами. У нас було 40 гравців. Восени у нас уже було 6 команд. Гравців ставало все більше. У мене не було проблем знайти спонсорів. Всі спонсори, які з нами починали, досі працюють з нами. Мені вони сказали, завжди розраховуй на нас».
Як і у звичайній лізі, в кінці сезону тут проводяться змагання. І хоча переможець є лише один, всім гравцям прийнято вручати трофеї і медалі. Звичайно, що дають їх не тільки за здобуті очки, а й за віру у свої можливості.
«Тру може робити все. У нього немає обмежень. Він може робити все, що захоче у своєму житті», - заявила його мати Мелані.
Однак, є люди, яким спорт здавалося б, не доступний через фізичні вади. У маленькому містечку в Північній Кароліні дитячий тренер взявся довести, що бейсбол не має меж, і грати в нього може будь хто. Створена ним ліга швидко розрослась.
Ще кілька років тому у містечку Гендерсонвіл не було бейсбольної команди, до якої міг потрапити хлопчина на ім’я Тру.
Мелані усиновила Тру з російського Сибіру, коли йому було 2 роки. Майже негайно хлопчик захопився спортом. Жінка згадує, що він в усьому намагався наслідувати свого старшого брата Бредшоу та решту прийомної родини:
«Тру обожнює бейсбол. Він любить спорт. Йому подобаються усі види спорту на відкритому повітрі. Він роками спостерігав за грою свого брата, завжди його підтримував, і завжди мріяв грати сам».
Мелані розповіла, як вони раділи, коли дізналися про існування бейсбольної ліги для людей з особливими потребами. Заснував лігу Дані Джонс разом зі своїм братом Чатом.
«Я був тренером юнацької команди понад 15 років. На ігри завжди приходили ці діти, які спостерігали за своїми братами та сестрами. Я завжди звертав увагу на них. Якось я подумав, тут їм нема чим зайнятися. Хіба, що влаштувати для них щось на зразок пара-олімпіади, це було б святом для них», - сказав Дані.
У цій лізі немає обмежень за віком чи фізичними можливостями. За трохи більше року існування, кількість її учасників фактично подвоїлася - зі 40 гравців до майже 80.
Дані каже, що ліга для всіх, хто хоче грати, і він не дбає про рівень їх підготовки. Для них знайдеться спосіб повноцінно брати участь у грі.
Ліга не могла б існувати без відданої допомоги родичів гравців і волонтерів.
«За цією грою цікавіше спостерігати, ніж за грою великої ліги», - каже волонтер Марв. «Там, за деякий час, стає нудно. А тут не буває нудно».
Прийомна мати Тру каже, що записала сина у бейсбольну команду без вагань, не дивлячись на його протези. До речі, своїми протезами, на яких зображені персонажі «Зоряних війн», Тру дуже пишається.
«Тру може робити все. У нього немає обмежень. Він може робити все, що захоче у своєму житті».Мелані, мати
Бейсбольна ліга для людей з особливими потребами почала працювати у цій частині Північної Кароліни весною 2011-го року. Дані розповів, що почав думати про її заснування досить давно, от тільки не знав, як почати. Керувався він одним – це повинна бути безплатна ліга:
«Ми почали сезон з усього 4-ма командами. У нас було 40 гравців. Восени у нас уже було 6 команд. Гравців ставало все більше. У мене не було проблем знайти спонсорів. Всі спонсори, які з нами починали, досі працюють з нами. Мені вони сказали, завжди розраховуй на нас».
Як і у звичайній лізі, в кінці сезону тут проводяться змагання. І хоча переможець є лише один, всім гравцям прийнято вручати трофеї і медалі. Звичайно, що дають їх не тільки за здобуті очки, а й за віру у свої можливості.
«Тру може робити все. У нього немає обмежень. Він може робити все, що захоче у своєму житті», - заявила його мати Мелані.
