Понад 300-річний досвід парламентаризму у Британії виробив особливі правила і стиль політичної реклами. Найпомітніші з них – це різні вимоги до преси і телебачення, й радіо.
Пересічний скептичний британець, напевне, скаже, що практично усе, що політики роблять на людях можна назвати політичною рекламою. Наприклад, цього тижня, для чого британський прем’єр-міністр Дейвід Камерон після виступу в ООН подався на канал американський телеканал CBS для участі у програмі The Late Show with David Letterman?
Камерон не знав відповідей на усі запитання, але причарував аудиторію гумором. І, звичайно ж, репортажі про це з’явилися у британських ЗМІ, що відповідає інтересам прем’єра і його Консервативної партії.
Телебачення без засилля політичної реклами
Проте, коли йдеться про пряму політичну рекламу, Британія дуже відрізняється і від США і від України. На британському телерадіомовленні платна політична реклама заборонена.
Натомість провідні партії під час виборчих кампаній мають право на безкоштовний ефір – кілька хвилин, які можуть бути прямими зверненнями політиків, громадських діячів, або яскравими рекламними роликами.
В одному з таких відеозвернень науковець Роберт Вінстон закликав голосувати за лейбористів, щоб «врятувати» Національну систему охорони здоров’я NHS від реформ Консервативної партії.
На відміну від телерадіомовлення політична реклама у британських газетах чи наочна реклама на вулицях може з’являтися коли завгодно і обмежена насамперед фінансовими правилами.
Грошові рамки і контроль
Під час типової парламентської виборчої кампанії британський кандидат має право витратити до 25 тисяч фунтів і додатково по 7 пенсів на кожного виборця в окрузі. Кандидат зобов’язаний повідомляти про джерела фінансування кампанії.
Правила вимагають, щоб пожертви сумою понад 50 фунтів були документально зареєстровані. Виборча комісія домагається, щоб кандидати документували надходження і витрати з підтвердженням у вигляді чеків, квитанцій тощо.
Партійні фінанси також підлягають контролю і перевіркам. Партії зобов’язані декларувати фінансові потоки Виборчій комісії, яка регулярно публікує звіти про їх надходження і видатки.
Пожертви на користь партії, які перевищують 7 тисяч 500 фунтів повинні бути задокументовані з вказуванням імені жертводавця.
Реклама з іронією
Чи має політична реклама у Британії якийсь особливий стиль? Фахівець із лондонської рекламної фірми AMV BBDO Венедикт Принґл вважає, що на відміну від американців британці не дуже люблять прямолінійність.
«У Британії люди більш стримані і не люблять виставлятися. Реклама це відображає. Британська реклама не така відверта. Часто використовується іронія. Я вважаю, що в кожній країні реклама відображає культуру народу, на який намагаються вплинути рекламодавці», – сказав Венедикт Принґл в інтерв’ю Радіо Свобода.
Останнім часом британські політики намагаються вплинути на виборця і через інтернет.
Наприклад, Нік Клеґ – лідер Ліберально Демократичної партії, яка є партнером консерваторів в урядовій коаліції, прямим відеозверненням в мережі просив вибачення у суспільства за те, що його партія не змогла дотриматися однієї з головних обіцянок – не підвищувати ціни на навчання в університетах.
Цей крок спрацював із несподіваним поворотом. Комп’ютерні умільці переробили слова пана Клеґа «I am sorry» (мені шкода) на смішну пісню, яка блискавично поширилася в таких cоціальних мережах як Фейсбук.
Наскільки шкідливою стала ця пародія на виступ лідера Ліберальних демократів буде зрозуміло на наступних загальних виборах – приблизно через два роки. Хоча чимало британців стверджують, що політична реклама на них не діє, а обіцянкам політиків вони вірять щораз менше.
Пересічний скептичний британець, напевне, скаже, що практично усе, що політики роблять на людях можна назвати політичною рекламою. Наприклад, цього тижня, для чого британський прем’єр-міністр Дейвід Камерон після виступу в ООН подався на канал американський телеканал CBS для участі у програмі The Late Show with David Letterman?
Камерон не знав відповідей на усі запитання, але причарував аудиторію гумором. І, звичайно ж, репортажі про це з’явилися у британських ЗМІ, що відповідає інтересам прем’єра і його Консервативної партії.
Телебачення без засилля політичної реклами
Проте, коли йдеться про пряму політичну рекламу, Британія дуже відрізняється і від США і від України. На британському телерадіомовленні платна політична реклама заборонена.
Натомість провідні партії під час виборчих кампаній мають право на безкоштовний ефір – кілька хвилин, які можуть бути прямими зверненнями політиків, громадських діячів, або яскравими рекламними роликами.
В одному з таких відеозвернень науковець Роберт Вінстон закликав голосувати за лейбористів, щоб «врятувати» Національну систему охорони здоров’я NHS від реформ Консервативної партії.
На відміну від телерадіомовлення політична реклама у британських газетах чи наочна реклама на вулицях може з’являтися коли завгодно і обмежена насамперед фінансовими правилами.
Грошові рамки і контроль
Під час типової парламентської виборчої кампанії британський кандидат має право витратити до 25 тисяч фунтів і додатково по 7 пенсів на кожного виборця в окрузі. Кандидат зобов’язаний повідомляти про джерела фінансування кампанії.
Правила вимагають, щоб пожертви сумою понад 50 фунтів були документально зареєстровані. Виборча комісія домагається, щоб кандидати документували надходження і витрати з підтвердженням у вигляді чеків, квитанцій тощо.
Партійні фінанси також підлягають контролю і перевіркам. Партії зобов’язані декларувати фінансові потоки Виборчій комісії, яка регулярно публікує звіти про їх надходження і видатки.
Пожертви на користь партії, які перевищують 7 тисяч 500 фунтів повинні бути задокументовані з вказуванням імені жертводавця.
Реклама з іронією
Чи має політична реклама у Британії якийсь особливий стиль? Фахівець із лондонської рекламної фірми AMV BBDO Венедикт Принґл вважає, що на відміну від американців британці не дуже люблять прямолінійність.
«У Британії люди більш стримані і не люблять виставлятися. Реклама це відображає. Британська реклама не така відверта. Часто використовується іронія. Я вважаю, що в кожній країні реклама відображає культуру народу, на який намагаються вплинути рекламодавці», – сказав Венедикт Принґл в інтерв’ю Радіо Свобода.
Останнім часом британські політики намагаються вплинути на виборця і через інтернет.
Наприклад, Нік Клеґ – лідер Ліберально Демократичної партії, яка є партнером консерваторів в урядовій коаліції, прямим відеозверненням в мережі просив вибачення у суспільства за те, що його партія не змогла дотриматися однієї з головних обіцянок – не підвищувати ціни на навчання в університетах.
Цей крок спрацював із несподіваним поворотом. Комп’ютерні умільці переробили слова пана Клеґа «I am sorry» (мені шкода) на смішну пісню, яка блискавично поширилася в таких cоціальних мережах як Фейсбук.
Наскільки шкідливою стала ця пародія на виступ лідера Ліберальних демократів буде зрозуміло на наступних загальних виборах – приблизно через два роки. Хоча чимало британців стверджують, що політична реклама на них не діє, а обіцянкам політиків вони вірять щораз менше.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
