Виповнюється тридцять років відтоді, як на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Це була найбільша в історії атомної електроенергетики катастрофа й одна з найбільших техногенних катастроф в історії людства, одним із наслідків якої стало радіоактивне забруднення великих територій. Утім, парадоксальним чином, одна з найбільших техногенних та екологічних катастроф призвела до виокремлення великої території, де дика природа відновила свої права. І якщо люди переважно уникають зони відчуження, то дикі тварини почувають себе тут цілком комфортно, запевняють екологи.
Як встановило розслідування, через стрибок напруги під час випробувань в ніч на 26 квітня 1986 року стався вибух на четвертому енергоблоці, що призвело до руйнування реактора та потужного викиду радіації. Попервах офіційне слідство всю провину поклало на персонал станції. Однак згодом міжнародні експерти казали також і про технічну недосконалість реактора, і про помилки в проекті самої Чорнобильської АЕС. Очевидно, кажучи про причину аварії, варто говорити про збіг кількох факторів.
«Доводилося лізти в ці уламки,– згадує ніч аварії колишній працівник ЧАЕС Олександр Зеленцов. – Уже люди були такого бордового кольору. В усіх постійні позиви до блювання».
Різні виміри Чорнобиля
Чорнобильська катастрофа призвела до одного з найбільших викидів радіації – у триста разів потужнішого за той, що мав місце після вибуху атомної бомби в Хіросімі. Це призвело до масового радіаційного забруднення територій, з яких виселили близько 200 тисяч осіб. Зони відчуження були створені на території Київської області в Україні, Гомельської та Могильовської областей Білорусі, а також Брянської області Росії.
За офіційними даними, упродовж року після аварії від радіаційного опромінення померло 28 осіб, а загалом констатовано щонайменше 64 таких випадки. Також медики кажуть про помітне збільшення кількості випадків раку щитовидної залози та лейкемії, насамперед, у мешканців забруднених районів.
Не менш руйнівними були політичні наслідки катастрофи для радянського керівництва, яке применшувало масштаби катастрофи. Апофеозом такої політики стало те, що в Києві, попри підвищений рівень радіації, навіть не скасували першотравневу демонстрацію. Згодом українські радянські керівники стверджували, що не стали скасовувати першотравневу демонстрацію на вимогу тодішнього радянського очільника Михайла Горбачова. У підсумку, все це мало дуже негативні наслідки для репутації керівництва – як УРСР, так і СРСР загалом.
Це не мертва зона, а зона відновлення життя – еколог
Між тим, екологи наголошують, що в 30-кілометровій зоні відчуження природа відновила своє панування: ці території заросли лісом, тут відновилися болота і дикі тварини почувають себе тут цілком комфортно.
«Зараз у Чорнобильської зоні є рисі, заходять з Білорусі ведмеді. На решті території Полісся цих тварин немає. Це велика територія без людей – і це вирішальний фактор, що диким тваринам там добре», – розповідає заступник голови Національного екологічного центру Олексій Василюк.
Зоологи дійшли висновку, що радіаційне забруднення не стало для тварин великою проблемою. Адже їхня природна тривалість життя недостатня довга, щоби відчути згубний вплив радіації. Щоправда, були зафіксовані окремі випадки мутацій тварин – особливо, одразу після катастрофи – але це радше винятки, які не визначають ситуацію.
Відтак екологи пропонують створити на цих територіях заповідник із особливим статусом. До речі, такий заповідник існує на суміжних територіях Білорусі.
«Є ідея створити велику заповідну територію з нашого боку, яка би разом із білоруським радіаційним заповідником утворила міжнародний біосферний заповідник. З точки зору охорони природи, це дуже непогана ідея. Тому що немає в Європі іншої такої великої території, де не було би господарської діяльності людини», – каже Олексій Василюк.
Експерт наголошує на необхідності спеціального, окремого статусу для чорнобильського заповідника – як це зроблено в Білорусі. По-перше, ця зона є радіаційно зараженою і не може бути повноцінним заповідником. По-друге, може виникнути ситуація, коли можновладці створення такого заповідника намагатимуться видати за загальне збільшення заповідного фонду – на території чи то Київщини, чи України загалом. Адже йдеться про особливий випадок. Тоді як загалом екологам доводиться вести боротьбу за створення доволі невеликих у пару гектарів заказників.
«Зараз на центральній площі Прип’яті між бетонними плитами ростуть квіти, занесені до Червоної книги. Це не мертва зона! Для природи – це зона відновлення життя!», – наголошує Олексій Василюк.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
Дивіться також «Голос Америки»: Голлі Морріс: «Рідний дім – сильніший за радіацію»
