Вдруге за несповна місяць було досягнуто домовленості про припинення вогню на сході України. Перерва в обстрілах повинна була вступити в силу після опівночі четверга, 29 березня.
Це не особливо незвично; багато режимів тиші було оголошено з початку конфлікту навесні 2014 року. І, як і інші домовленості про припинення вогню, цього також не вдалося втримати. Попереднє припинення вогню розпочалося 5 березня, і вже через кілька годин обидві сторони почали обстрілювати одна одну.
Проте останні тенденції свідчать про те, що загалом інтенсивність конфлікту йде на спад.
Про причини, які можуть «надихнути» російського президента Володимира Путіна припинити агресію проти України, пише міжнародний оглядач і колишній речник ОБСЄ в Україні Майкл Боцюрків у статті для видання вашингтонського аналітичного центру Atlantic Council.
Автор посилається на представника ОБСЄ в Мінській контактній групі Мартина Саджика, який сказав, що «останнім часом стало можливим суттєво скоротити середню кількість порушень припинення вогню до одного з найнижчих рівнів за останні два роки».
Можливо, гадає Боцюрків, це вказує на те, що Путін перебуває у настрої запобігти запровадженню додаткових санкцій проти Росії.
Опинившись перед безпрецедентною об'єднаною реакцією на Заході у відповідь на підозру Росії у причетності до нападу з використанням нервово-паралітичної отрути на Сергія Скрипаля та його доньку, Путін відповів висланням з країни західних дипломатів. Тепер, пише Боцюрків, він може проявляти бажання «заспокоїти нерви».
Існує безліч причин для того, щоб Кремль прискорив повернення спокою у східній Україні.
«Справа Скрипаля» викликала у Путіна і його найближчого оточення певні занепокоєння. По-перше, Путін боїться, що Чемпіонат світу з футболу в Росії цього літа може зіткнутися з бойкотом єдиного фронту на чолі з Об’єднаним Королівством. По-друге, його турбує, що Об’єднане Королівство запровадить цільові фінансові та візові санкції щодо наближених до нього олігархів.
Існують й інші фактори, які можуть відохотити Путіна від подальшої прихованої підтримки бойовиків у Донецьку та Луганську, - зазначає Боцюрків.
Росії стає дедалі складніше приховувати велику кількість тіл, що надходять з Донбасу, пише він. Автор звертає увагу на провокативну статтю в російському виданні «Новая газета», яка стверджує, що «українці, на відміну від нас, своїх убитих на війні ховають відкрито і з гідністю».
За словами оглядача, не секрет, що російська присутність на Донбасі стає дедалі коштовнішою для Росії і потребуватиме більш вишуканої дорогої технології. В будь-який момент надані Україні Сполученими Штатами «Джавеліни» з’являться на українському боці контактної лінії. За оцінками експертів, ця зброя може знищити все, за винятком найдосконаліших російських танків.
Дехто дотримується погляду, що Москва зовсім не зацікавлена у деескалації, і що її кінцева мета це з’єднати окуповані східні території для створення наземного моста з Кримом. Але таку ідею, здебільшого, експерти відкидають.
Ясно, що Путін не є лідером, якому легко відступати у відповідь на погрози ззовні. Але в нього немає чим похвалитися, зокрема, щодо економіки. Йому треба представити імідж, який вписується у російську психіку і її прагнення до перемоги, і повернути контроль над найважливішим імперським аванпостом Росії, - пише Майкл Боцюрків. Однак, він підкреслює, що стає дедалі важче для RT та інших державних медіа виправдовувати участь Росії в східній Україні.
Беручи до уваги отруєння Скрипалів у Британії, у причетності до чого звинувачують Росію, і відповідь на це Заходу, Путін може спокуситися спланувати вихід з гідністю з Донбасу, який здобуде для Росії полегшення від подальших санкцій Заходу.
Тому не виключено, що Путін вже незабаром може бути готовим до деескалації. «У якийсь момент навіть найбільші жорстокі диктатори відчувають потребу діяти гарно та підлещуватися. Можливо прийшов такий час і для Путіна. Вихід із Донбасу становить таку нагоду», – пише Майкл Боцюрків у статті у виданні аналітичного центру Atlantic Council.
Дивіться також: Успіх усього демократичного світу в руках нового покоління українських реформаторів – вважають в Стенфорді
