Як перекласти мову війни?

Київ – У Києві розпочався фестиваль «Дні перекладу», присвячений перекладацькій справі у найширшому значенні – як суто літературній діяльності, так і способу комунікації між культурами. Захід розрахований не лише на фахову спільноту – в рамках «Днів перекладу» відбудуться також перформанси та читання. А розпочали фестиваль актуальною дискусією про те, чи можливий переклад з мови війни на мову порозуміння, і як слова можуть ініціювати збройну агресію.

«Дні перекладу» починаються із обговорення метафоричних мов – мов конфлікту і миру. Адже переклад – це ще й зв’язок між культурами. Пострадянська культура і її мова наскрізь мілітаризовані, вважає один із гостей фестивалю, російський філолог Гасан Гусейнов. Це очевидно із того, як відбувалася підміна понять у радянській лексиці. Війною називали лише «Велику вітчизняну». Тим часом війна в Афганістані перетворилася на «перебування обмеженого контингенту радянських військ» або «виконання інтернаціонального обов’язку», а радянське вторгнення до Чехословаччини у 1968 році – на «введення військ».

«Це була дуже коротка війна, але не «введення військ»! Коли в якомусь з українських міст одна божевільна жінка стояла з плакатом «Путин, введи войска!», вона використовувала старий радянський евфемізм. Насправді вона просила: «Почни війну!» І війна почалась. Цей змінений стан свідомості десятків мільйонів людей можна порівняти зі станом зміненої свідомості у нацистській Німеччині», – зазначає Гусейнов.

Війна, яку вела Росія проти усього світу, ніколи не була «холодною», вважає науковець, і продовжується дотепер. А інформаційний простір, як Росії, так і України, й досі переповнений мовними викривленнями, які постійно оновлюються засобами російської пропаганди.

У тому, що війна насправді ніколи не закінчувалася, переконана і українська журналістка та критик Оксана Форостина. Вона наголошує, що потрібно розрізняти мову війни і мову агресії. Приклад першої – цинічні анекдоти про четників, які з’являлися в Югославії під час війни. Натомість мова агресії не починається разом із самим конфліктом, наголошує критик.

«Я пригадую ці вияви мовної агресії від дитинства. З тієї простої причини, що я народилася і виросла у Радянському Союзі. Весь дискурс у радянській школі був сповнений мілітаристською лексикою – взяти б хоча б вислів «битва за врожай». Це не з’явилося минулої весни, ми із цим зростали. Врешті-решт, це завершилося російсько-українською війною», – каже вона.

Фізична агресія з боку Росії породила суто українську «мову війни», зазначає Оксана Форостина. Це – як поява пафосу і героїки у суспільних обговореннях, так і карнавальні реакції типу популярної пісеньки про Путіна.

Школярі, вчителі і «Путін х…ло»

Юрій Андрухович

Письменник Юрій Андрухович, однак, зауважує, що звертання до сміхової культури – це радше вияв мови примирення. Адже «висміяний» означає «вбитий», але на символічному рівні.

Окрім того, письменник каже, що з початком війни ставлення українців до російської мови лише поліпшилось, тому що серед солдатів виявилося повно російськомовних. Але змінилися уявлення українців про етичні мовні рамки.

Запрошення до кафе-галереї у Львові (ілюстраційне фото)

Андрухович розповідає, як у одній із подорожей їхав поряд із колоною військової техніки. У різних містах уздовж дороги люди із прапорами і гербами вітали солдатів.

«Це був такий флешмоб. Але що було нетипове: у багатьох місцях школярі тримали транспаранти «Путін х…ло». Мене страшенно вразило, що поруч із ними стоять їхні ж вчителі. Не просто вчителі української мови і літератури, а вчителі-галичани! Вони тепер, можна сказати, стоять і матюкаються разом зі своїми учнями. Це прекрасне порозуміння поколінь. Однак, такі речі свідчать про те, що певні межі загальноприйнятої етики перейдено у зв’язку із жорстокістю війни. А особа агресора опиняється поза будь-яким табу», – пояснює письменник.

«Дні перекладу» триватимуть до 14 червня. Програму можна переглянути на сайті фестивалю.