«Який план: законсервувати чи звільняти?» – у статті під таким заголовком газета «День» закликає бути рішучішими у війні за Донбас. Адже саме зволікання керівництва призвело до того, що аеропорт взагалі був оточений». Стояти на місці і лише оборонятися – це так само втрати. Більш того, це ще й втрата часу. Так чи інакше, і донеччани, і луганчани чекають на наступ української армії, наголошує газета. Хоча ситуація ускладнюється тим, що в ці міста за півроку повернулося багато мешканців, що дає змогу сепаратистам прикриватися людьми як живим щитом. Розмиті коментарі вищого керівництва не дають зрозуміти, який зрештою у влади план. Законсервувати Донбас чи все ж так звільняти? Саме відчуття незрозумілості посилює роздратування особливо на тлі перманентних втрат, посилення ворога і його зухвалої агресії, наголошує видання.
Про Мінські домовленості можна забути. Кремль і не збирався їх виконувати, використавши «перемир’я» винятково для доозброєння своїх військ, стверджує «Газета по-українськи». Тому журналісти вважають, що досить називати події на Сході антитерористичною операцією і вести ігри з ворогом. Ставлячи до зброї дедалі більше українців, держава повинна і в іншому виходити з того, що це – війна з Росією. Київ має радикально змінити політику щодо агресора, провести власну зовнішньополітичну мобілізацію на Донбасі та наведення ладу серед сепаратистів.
Російський фундаменталізм небезпечніший за ісламський бодай тому, що Росія має ядерну зброю, наголошує «Газета по-українськи». А ще тому, що російські фундаменталісти воюють у центрі Європи, вбиваючи зовсім не карикатуристів і зовсім не за малюнки. Ще вони небезпечні тим, що ці фундаменталісти не мають фундаменту – лише ненависть. По-науковому її називають ресентиментом. Цей термін означає бажання створити образ ворога, щоб помститися за невдачі. Ресентимент – мораль рабів, які прагнуть стати панами, мораль заздрісників, розлючених лузерів, які звинувачують увесь світ в аморальності. Найстрашнішими є відсутність фундаменту та виразної ідеології. Із фундаменталістом – ісламським, православним, католицьким – можна принаймні розмовляти, розпочинати діалог. Його можна навіть переконати. У фанатика є віра, його почуття можна образити. Ця віра принаймні сформована, має прихильників і ворогів. Фанатику є за що помирати. Його можна ненавидіти, але не можна не визнати його щирості. Це сумнівна чеснота стосовно терору. Та він принаймні вбиває за ідею, а не за влаштування камери тортур для боржників або «віджимання» нерухомості у сусіда. У сучасного російського фундаменталіста, який прагне дійти до Києва, а потім – до Брюсселя, жодної віри, окрім помсти, немає. Він ненавидить Захід, бо там краще живуть і задля самоповаги не потребують безперервного нарощування репресій.
Нині питання дефолту України залежить лише від доброї волі Міжнародного валютного фонду. Найімовірніше, його не буде, бо він не потрібен не лише українцям, але і кредиторам. Тому, як переконує газета «Україна молода», МВФ гроші дасть. А от куди витратили кошти, які вже були отримані Україною, журналісти збагнути не можуть. Бо їхні цифри не збігаються з цифрами, озвученими у Верховній Раді головою Нацбанку Валерією Гонтаревою. 12 мільярдів доларів кудись щезли, переконує видання. Можливо, на війну. Може, на компенсацію валютних надходжень від експортерів. Але чи всі гроші пішли саме туди? Про це видання запитує в статті «Купуй або програєш!».
| Передрук з "Радіо Свобода" |
