Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Як в українському, так і в американському сегменті соціальних медіа – та навіть у коментарях під матеріалами Бі-Бі-Сі та Аль-Джазіри, які пишуть люди зі всього світу, здається, діють одні й ті самі деструктивні закони. Ідеалістична обіцянка Фейсбуку та інших соціальних медіа про те, що вони вони стануть майданчиком обміну ідей та конструктивного діалогу у значній мірі не справджується - навпаки, саме вони стають ефективним елементом радикалізації та відособлення людей у все вужчі групи за поглядами та переконаннями. Хтось робить це навмисно та професійно – як російські фабрики тролів чи ісламістські пропагандистські відео.
Але значна частина негативу йде від простих користувачів, частково через застосування прийомів аргументування, які в принципі не можуть дати позитивного ефекту. Я нарахувала сім, але запрошуємо наших читачів ділитися і власними спостереженнями щодо способів втрачати друзів онлайн та ні на що не впливати.
Аргумент у вигляді малюнка, чи мема
Одним з деструктивних методів аргументування, на мою думку, є малюнки зі словами, чи меми, в Україні їх ще називають фотожаби. Можна, звичайно, порівнювати внутрішню і зовнішню політику президентів Дональда Трампа і Барака Обами: обговорювати їхні принципи, рішення в питаннях персоналу чи різні підходи до імміграційної політики. А можна розмістити мем, на якому Дональд Трамп - у шкірянці на мотоциклі, а Обама - на триколісному велосипеді. Нібито це є якимось доказом: «от Обама нерозумний, ким це треба бути, аби у дорослому віці сісти на дитячий велосипед?!» Тут важливо не забувати, що фотожаби є виключно проявом креативу їхніх творців і нічим іншим. Щоправда, мушу відзначити, що деякі меми – справжнє сучасне мистецтво, але якими б дотепними вони не були, їх не можна сприймати як аргумент.
Перехід на особистості
"Золотий стандарт" аргументування: критика зовнішності чи якихось інших характеристик опонента. Не знаєте, як відповісти на аргумент жінки? А вона товста і некрасива. Деякі люди, напевно, вірять, що якщо людину принижувати і ображати, вона зрозуміє, яка вона нікчемна, відмовиться від своїх цінностей і переконань і погодиться з їхньою точкою зору. Звичайно, що це можна пояснити радше не бажанням виграти у суперечці, а проявом внутрішньої агресії та пошуком підтримки в інших негативно налаштованих членів групи: «давайте буде разом цькувати!» У цьому випадку працює тільки функція «бан».
У тої же час коментарі – навіть негативні – є показником, як уваги до допису, так і вільного суспільства.
Сюди ж відноситься і такий бридкий прийом, як речення «Мені вас шкода», нібито опонент є таким недорозвинутим індивідуумом, що пояснити йому чи їй нічого не можливо – лише пошкодувати.
У тої же час коментарі – навіть негативні – є показником, як уваги до допису, так і вільного суспільства. В мене одного разу вийшла англомовна колонка, яка виявилася популярною серед молоді азійських країн: під нею на Фейсбуці стояли тисячі лайків, але жодного коментаря чи поширення. «Соромитеся коментувати?» - поцікавилася я. «Соромимося», - відповів найсміливіший читач.
Навішування ярликів
Коли опонент викладає якусь ідею, чимало співрозмовників до змісту і не думають дослухатися. Вони вирішують, до якої малопривабливої категорії це віднести чи в яку ідеологічну скриньку покласти.
Наприклад, людина виступає за оплачувану відпустку із догляду за дитиною (у Сполучених Штатах лише державні установи і підприємства з понад 50-ма працівниками зобов’язані надавати три місяці відпустки за власний рахунок). Замість того, аби запитати, як це бути оплачуватися, хто буде заміняти маму на роботі, поки вона вдома з дитиною, та як це вплине на економіку в цілому – а на це можуть знайтися цілком адекватні відповіді – такі люди поспішають із ярликом. Це – соціалізм, кажуть вони, а від оплачуваної відпустки із догляду за дитиною – один крок до сталінських таборів та венесуельського економічного колапсу.
Як консерватори у США не забувають про радянські злочини та відсталість соціалістичних країн у 20-му столітті, так і ліберали активно використовують опудало Гітлера в аргументах з консерваторами. «Обмеження імміграції? Нацисти, здається, робили щось подібне. Ні? Ну зробили б - от так само, як ви пропонуєте».
Приписування підступних мотивів
Здається, чимало користувачів соціальних медіа навіть припустити не можуть, що хтось може поділиться ідеєю лише тому, що вважає її корисною, а власну думку – цікавою. «Ми ж не у світі рожевих поні живемо!»
Моє "улюблене": пояснювати будь-яку позицію жінки, з якою не погоджуєшся, тим, що «в неї чоловіка нормального немає».
Типовий приклад у США – дебати про доступ до зброї. Думаю, що абсолютна більшість прихильників обмеження доступу до зброї мають дуже простий і зрозумілий мотив: вони не хочуть, аби їх, їхніх дітей, чи інших людей розстріляв якийсь ображений на життя маніяк. Але їхні опоненти шукають інші, підступні мотиви: нібито люди хочуть обмежити право на володіння зброєю, аби відібрати пістолет в конкретного Стіва чи просто палко ненавидять другу поправку до Конституції.
І навпаки. Якими б не були мотиви противників обмеження доступу до зброї, не думаю, що серед них є любов до масових розстрілів.
Ну і моє улюблене: пояснювати будь-яку позицію жінки, з якою не погоджуєшся, тим, що «в неї чоловіка нормального немає», ніби наявність чи відсутність «чоловіка нормального» керує усією розумовою діяльністю жінок.
Оскарження права інших висловлювати свої думки чи піднімати певні теми
Здається, чимало людей не припускають, що будь-яка людина має право звернутися до будь-якої проблеми і у тих рамках, в яких вона для себе визначила. І тут два напрямки атаки: чому саме вона про це говорить і чому говорить про це, а не про це.
Напише хтось про свою поїздку в Таїланд, враження від життя в Америці чи відвідання місцевої лікарні і тут же пішли заперечення: «А чого це вони про це пишуть? Я вже 15 років живу у США і нічого ще не написав». Таке враження, що кількість слів в Інтернеті є обмеженою і якщо хтось звернеться до «їхньої» теми, їм їх може і не вистачити! Якщо не подобається, як хтось описав свій досвід в Таїланді, - опишіть власний! У Фейсбуку немає редактора, який може не допустити ваш допис до друку. (Щоправда, тут треба бути обережним з фото та бажано не вживати нецензурні слова).
Інша лінія атаки виглядає прямо протилежною, але насправді має теж саме коріння. А чому це ви про це говорите, а про це не говорите? Під кожною статтею про жіноче обрізання обов’язково будуть читачі, обурені тим, що в ній не йдеться про чоловіче обрізання, а майже під кожною статтею про насилля проти жінок з боку їхніх партнерів, знайдуться ті, хто нагадає, що, буває, і від жінок чоловікам прилітає.
Можна просто не давати іншим піднімати теми, які їх хвилюють
«Краса» цього прийому в тому, що не потрібно писати власні критичні статті про чоловіче обрізання чи створювати громадські організації на захист чоловіків від домашнього насилля. Можна просто не давати іншим піднімати теми, які їх хвилюють. Якщо автор висвітлить насилля в родині відносно і чоловіків, і жінок, то можна нагадати про дітей, батьків, інших родичів та домашніх тварин. Якщо і це згадають – а як же мафія? Про мафію ви не згадали! Оскільки висвітлити тему насилля в контексті всієї людської цивілізації не можливо, то, за цією логікою, не можна писати чи говорити про насилля однієї категорії людей над іншою!
Примушування опонентів відповідати за слова та дії найрадикальніших представників їх «табору»
Інший широко вживаний прийом – доведення аргументу чи позиції іншої людини до абсурду - як від небажання чи нездатності зрозуміти, так і свідомо підставляючи замість реальної позиції людини позицію максимально радикалізовану. От чесно, не всі люди, які вважають, що права робочих мають бути краще захищеними, є комуністами.
Як казав Джордж Буш: «суперечки занадто легко перетворюються на ворожість. Незгода – на дегуманізацію. Занадто часто ми судимо інші групи за їхніми найгіршими представниками, а себе – за нашими кращими намірами».
Сприйняття будь-якого допису як персонального «наїзду»
Нехай у тексті йдеться про окрему соціальну групу, проблему, яка зачіпає певну категорію чи групу людей, чи особистий досвід автора, чимало читачів сприймають так, ніби мова йде особисто про них. А у них було інакше, а отже – це неправда, роблять вони висновок.
Чомусь під моєю статтею про причини ожиріння в США було багато коментарів, що все це не правда, бо у них самих чи в їхніх знайомих, які колись були у США, зайвої ваги немає. Але ж в тексті вказано, що на зайву вагу страждає близько двох третин населення, а не всі поголовно, і у певних регіонах США ця проблема є набагато критичнішою, ніж в інших. І мова йде про фактори, які впливають на людей різною мірою. Якщо іммігрантка з України живе у Нью-Йорку, сама готує, користується громадським транспортом, не дивіться телевізор і не бачить реклами їжі та майже не вживає солодкого, то ця стаття не про неї!
Часто бачу, коли люди навіть заперечують чи знецінюють персональний досвід інших, бо в них було не так. От описала жінка свій травматичний досвід пологів. А в когось його не було! І про це нібито обов’язково треба заявити, навіть якщо друга людина – чоловік. І якщо в іншої жінки пологи були легкими і вона не оминає можливості вказати цій «страждальці» на її неадекватність, то це просто не красиво.
Отже - сім прийомів, які допоможуть зменшити кількість ваших друзів в соціальних медіа та у реалі і виведуть вас за рамки серйозної дискусії – хтось проігнорує, а хтось і забанить. Порівняно із фейками, покликаними збурити людей та підштовхнути їх до насилля, чи використанням, без відома власника, великого масиву персональної інформації - недобросовісна аргументація не виглядає такою вже великою проблемою. Але це те, над чим ми особисто маємо повний контроль. Ми можемо розпізнавати ці прийоми і не втягуватися у безглузді дискусії та самі утримуватися від їх використання.
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: 5 необхідних кожному навичок, які дає американська освіта. Відеоблог