Для більшості людей, наявність стабільної роботи – запорука життєвого успіху, за який вони тримаються. Але є люди, які прагнуть змін і готові поміняти налагоджене життя на щось нове і невідоме. У штаті Техас одне подружжя залишило роботу та велике місто, переїхало у село та відкрило козяче господарство – справу, в який вони не мали ніякого досвіду, а всю необхідну інформацію зібрали в Інтернеті.
Доїння кіз є обов’язком Крістіана Сіґера, як і їх годівля. Його дружина Ліса займається кухнею, стежить за чистотою, адже у приміщенні знаходиться дороге устаткування для пастеризації молока.
«Ведення господарства не можна сприймати як хобі. Ми повинні були вкласти гроші і поставитися як до справжнього бізнесу», – каже Ліса.
Ще 5 років тому подружжя Сіґерів мешкало у місті. Ліса працювала у рекламному бюро. Крістіан у студії звукозапису. Утім мрія відкрити власний бізнес не давала їм спокою.
«Я працював на інших людей все своє життя. Я відчував, що давав їм більше, аніж отримував від них. Але хто ж захоче обділяти себе, щоби платити комусь більше», – каже Крістіан.
У 2006-му році Сіґери ризикнули купити 4 гектари землі і все необхідне для ведення господарства. Завели кіз і почали продавати молоко і сири власного виготовлення ресторанам поблизу та пересічним громадянам. Щотижня вони також вивозять свою продукцію на базар, що влаштовується на університетській стоянці у Г’юстоні. Їх клієнтами є, переважно, мешканці міста, які віддають перевагу свіжим продуктам місцевого виробництва.
Подружжя Сіґерів не приховує, що в них не було жодного досвіду роботи на господарстві чи у виробництві продуктів харчування. Однак це ніяким чином не зупинило їх від намірів відкрити власний бізнес.
«Ми зрозуміли, що у цей дивовижний вік можна навчитися всьому в Інтернеті. Ми все знайшли через Ґуґл», – зізнається Ліса.
Ведення господарства, каже Ліса, навчило їх жити за природнім розкладом:
«Узимку кози їдять о 17 годині, тоді ж ми їх і доїмо. Спати вони йдуть о 18 годині. У літню пору, коли темніє пізніше, ми вовтузимося до 9.30 вечора».
Ліса зізнається, робота їй подобається, а кози, взагалі, стали повноправними членами її родини:
«Догляд за тваринами, дбайливе ставлення до них та планети – нелегка справа. Якщо ми не можемо піклуватися ними у прийнятний спосіб, тоді ми не повинні цим займатися».
Сьогодні Сіґери повністю занурилися у свій бізнес і своє життя на селі. Оглядатися назад вони не хочуть, не відчуваючи у цьому ніякої потреби.