У зв’язку з проведенням антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях та окупацією Криму, 18 вищих навчальних закладів були змушені переїхати в інші міста. Про те, як вони ставали на ноги, розповідається в документальному фільмі Displaced Universities.
У відеопроекті зібрано реальні історії переселенців-освітян і студентів. Герої фільму діляться спогадами про те, як ухвалювали рішення про переїзд, як залишали все, що мало цінність, як із літньої відпустки з валізами приїжджали в нове місто на роботу.
«У нас не було ніяких документів, ми не змогли взяти ні ліцензії, ні печатки, нічого, – згадує Токарева Валентина Іванівна, проректор Донецького державного університету управління. – Приїхавши сюди, ми починали з чистого аркуша».
«Коли настав вибір: переїжджати до Красноармійська (тепер – Покровськ – прим. ГА) і, виходить, невідомо який диплом, звичайно, було багато сумнівів тому, що залишається абсолютно все, – зізнається Анастасія, студентка «Донецького національного технічного університету». – Залишається спів, яким займався все життя, залишаються батьки, собака. Залишається абсолютно все, що цінуєш».
Загалом за межі окупованих територій переїхали 3,5 тисячі науково-педагогічних працівників і майже 40 тисяч студентів. Серед міст, у яких осіли навчальні заклади – районні центри Донецької та Луганської областей, а також Харків, Миколаїв і Вінниця. З часом знайшлися донори, університети почали працювати над міжнародними проектами. Зараз збільшується набір студентів, деякі заклади навіть планують будівництво академічного містечка. Проте перспектива можливого повернення в рідні міста залишається бажаною.
«Можна повернутися тільки в український Донецьк, – наголошує Нагорняк Тетяна Леонтіївна, проректор Донецького національного університету імені Василя Стуса. – В український Донецьк не де-юре, я думаю, ми чекати будемо не так довго, Донбас буде офіційно Україною. А чи буде це Україна де-факто? Підняти державний прапор, визнати особливий статус, надати можливість російській мові дорівнювати державній мові – це ж не побудувати там Україну».
«Всі ми якийсь час могли б обрати те, що просто, – зауважує Зайченко Ірина Анатоліївна, викладач ДНУ. – Просто було залишитися в комфортних умовах у Донецьку. Так, високі ціни. Так, інший прапор. Але можна було там працювати. Але ми обрали те, що правильне».
«Питання реінтеграції – воно найболючіше для всіх вищих навчальних закладів, тому що немає горизонту планувань, – пояснює Рябчин Олексій Михайлович, викладач ДНУ та народний депутат 8-го скликання. – Вони не знають, чи будуть розвиватися тут, чи повертатимуться».
У фільмі Displaced Universities показано трагічні історії вигнання, приклади спільних зусиль задля перетворень, історії підтримки і зради, перемоги і відчаю, патріотизму і байдужості. Команда проекту об’їхала 13 міст, у яких розміщені 15 переміщених ВНЗ.
Проект реалізований ГО CISID, Координаційним центром переміщених ВНЗ за підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) у межах програми Українська ініціатива з підвищення впевненості (UCBI).
Дивіться також: Чому гімнастка США Сімон Бейлс відкинула запрошення престижник університетів і вступила до онлайн-коледжу
