Каліфорнійське подружжя Джіо Гелера і Кендіс Нгуєн-Гелера чекали на народження своєї першої дитини від сурогатної матері в Україні, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення.
Сурогатне материнство Україна унормувала у 2013 році. Такі репродуктивні послуги можуть отримати лише офіційно одружені чоловік і жінка, українці чи іноземці, яких визнали безплідними. Народжена сурогатною матір'ю дитина вважається юридично належною біологічним батькам від самого моменту зачаття.
Іноземці можуть обрати варіант дистанційного запліднення й передати свої ембріони до України через спеціального кур'єра, однак забирати дитину й оформлювати документи про народження й паспорт батькам потрібно лише особисто. Тож подружжя Гелера переживало, як вони зможуть забрати малюка додому, який мав народитись у травні 2022.
Про подорож в охоплену війною Україну, довгоочікувану зустріч із сином та про рішення повторити цей досвід пара розповіла в інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Прус.
Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності
Марія Прус, Голос Америки: Розкажіть про себе та свою родину, де ви живете, чим займаєтесь.
Джіо Гелера: Ми - чоловік і дружина, протягом останніх 10 років ведемо скромний бізнес, невелике кафе в промисловій зоні неподалік Сан-Франциско в Каліфорнії. Ми одружені з 2011 року і знаєте, ми намагалися протягом перших 10 років нашого шлюбу мати дітей, ми не виявили жодних проблем із народженням дітей на початку, але ми просто не могли завагітніти. Тому з часом ми вирішили, що вам варто навчитися шукати отримати допомогу із цим. Тож ми пішли в клініку, і саме тоді все сталося (пара дізналась про проблеми зі здоров'ям - ред.)... І зрештою почались наші стосунки з Україною, почалася наша велика подорож в Україну для народження дітей.
почалася наша велика подорож в Україну для народження дітей
М.П.: Як ви обрали Україну? Це далеко, ви тоді знали, що вам потрібно було туди самим поїхати, так?
Д.Г.: Це було до того, як почалась (повномасштабна) війна, очевидно, ми провели широке дослідження програм сурогатного материнства, тому що це була наша єдина альтернатива на той час. Через медичний діагноз у моєї дружини це потрібно було негайно зробити.
Тож до того, як усе це сталося, ми знали, що в Україні існує "золотий стандарт" сурогатного материнства, помічників для сімей, які хочуть дітей. Тож вони приймали лише людей за медичними показаннями, тому ми раніше цього не робили, бо раніше нам казали, що у нас немає медичних причин, але потім ми дізналися, що були медичні причини, і тоді ми одразу обрали варіант робити це в Україні через їхні стандарти.
Все йшло добре починаючи із зачаття, пошуку сурогатної матері. Все пройшло чудово, а потім через півроку - почалася війна.
М.П.: А в яке місто в Україні ви їздили і з якого міста була сурогатна мати?
Д.Г.: Вона з Потавської області, але переїхала до Києва, і тоді у нас все почалося, власне, в тамтешніх поліклініках. Це було велике агентство "Адоніс", з яким ми працювали у Києві. Тож їй треба було приїхати у Київ.
М.П.: Тож вам спочатку потрібно поїхати в Україну для запліднення ембріонів, а потім потрібно повернутися назад, щоб самостійно забрати народжену дитину й привезти її додому?
Д.Г.: Так.
М.П.: Де ви почули про початок повномасштабного вторгнення? Що ви відчували, розуміючи, що ваша дитина там?
Д.Г.: Ми слухали новини, дивилися CNN і багато іншого, чули ім'я Путіна, говорили, що накопичують війська.. Я розмовляв з людьми в Україні, і вони сказали, що так, це звичайне явище, вони вели цю розмову роками, і ми не знаємо, чи це справді станеться.
Кендіс Нгуєн-Гелера: Так, нам казали: "Не хвилюйтесь, все як завжди". Тож ми й не турбувались, але із тим, як розвивались події...
Д.Г.: Війська наближалися, їх було все більше... А потім людина, яку я знав зі школи, дивним чином випадково, як я дізнався, працювала у посольстві США у Києві, і вона мені сказала, що все стане реальністю, їх можуть евакуювати. У той же час це було дуже шокуюче, здавалось несправжнім. Ми дуже нервували.
Але наше агентство було дуже чітким у спілкуванні з нами та дуже регулярно комунікувало, щоб переконатися, що ми знаємо, що відбувається з їхнього боку, із нашою сурогатною матір'ю.
Подорож до охопленої війною України
М.П.: Що сталося далі? Ви розуміли, що наближається час народження дитини. Як ви зв'язалися з Project Dynamo?
Д.Г.: На Project Dynamo ми вийшли тому, що наше агентство потрапило до новин, тому що в їхня клініка зазнала атаки (йдеться про пологовий будинок "Адоніс" на Житомирській трасі біля Києва - ред.).
ми вирішили убезпечити себе
Тоді була вся ця історія про близнюків, яких врятував, вивіз Project Dynamo, - ці близнюки були також із того самого агентства. Тому, коли ми проводили ці регулярні зустрічі в Zoom з нашим американською представницею клініки, вона розповідала нам про те, що якщо нам потрібна допомога, можна зв'язатися з Project Dynamo, щоб дізнатися, чи вони зможуть щоб допомогти нам. Тож ми вирішили убезпечити себе і зв'язатись із ними, - адже ми не мали уявлення, що відбувається. Ми не мали уявлення про те, де ми будемо, тому що тоді вони більше не мали клініки в Києві й перевозили всіх до Львова, тож наша сурогатна матір, ймовірно, мала опинитися у Львові.
Тому ми зв’язалися з Dynamo і просто сказали, що ми чули, як вони допомагають іншим батькам. Вони одразу ж відповіли нам, вони також провели віртуальну зустріч з нами, і вони все координували, і вони сказали: "Просто виконуйте наші вказівки, ми подбаємо про вашу безпеку". І вони дуже допомогли.
М.П.: То ви поїхали у Польщу у травні перед орієнтовною датою народження дитини?
Д.Г.: Ми поїхали за два тижні до цього, ми зупинились у Варшаві. Тоді Браян Стерн, глава Project Dynamo, їздив між Варшавою та Україною. І тоді він якраз щойно повернувся з однієї з його місій порятунку, він врятував хлопця, який був у великій біді. Вони якраз доїхали до Варшави, ми зустрілись із ним (Стерном - ред.) вночі у готелі. Це була наша перша зустріч, він розповів нам детально, як все відбуватиметься.
Нас також фільмували National Georgaphic.
М.П.: Як ви почувались щодо цього?
Д.Г.: Це був певний спосіб залучити його (Стерна - ред.) до нашої ситуації, що допомогло нам почуватися трохи спокійніше, що з нами також буде хтось, знаєте, документувати речі. І так, це зробило речі трохи більш авантюрним і цікавими для нас.
М.П.: В інтерв'ю Стерн розповів мені, що він врятував Кирила Александрова та інших американців, а також допоміг американським прокурорам зібрати докази воєнних злочинів, вчинених проти Александрова російськими військовиками.
Д.Г.: Так, ми добре знали, що робить Dynamo, і не тільки у випадку з Кирилом, але було ще кілька випадків, коли вони допомагали майбутнім батькам вивезти їхніх дітей, виїхати з країни в безпечне місце. Але вони також дбали про благополуччя тих, хто залучений у всю ситуацію, місцевих жителів, як-то про нашу сурогатну матір. Було добре, що їм показали, що вони також піклуються про них.
М.П.: Отже, ви у Варшаві, дізнаєтесь, що народилась ваша дитина. Що відбулось далі?
Д.Г.: Тож ми пройшли через кордон Медика, перейшли через кордон пішки, і він (Стерн - ред.) уже чекав на нас з іншого боку. Він нас супроводжував, відвів нас до безпечного місця (safehouse), де ми провели ніч і готувалися забрати дитину. І того ранку ми поїхали забирати Вінсента.
Перша зустріч із сином
М.П.: Що ви відчували під час першої зустрічі з ним?
Д.Г.: Довкола відбувалось так багато...
К.Г.: Це було тому, що з нами була вся знімальна група, камери були спрямовані в наші обличчя. Знаєте, відбувалось дуже багато речей. Було чудово зустріти його, але водночас нас відволікали камери.
Д.Г.: Трошки було забагато всього з точки зору медіа, оскільки вони стежили за нами. Але також це була невідомість, ми не знали, що відбувається, на кого ми натрапимо у дорозі. Але Брайан був дуже практичним і дуже контролював ситуацію.
Ми також переживали за дитину й заспокоїлись, коли побачили його, все стало на свої місця, і хоча ми були приголомшені в той самий момент, що це сталося.
Емоції справді виплеснулися, коли ми потрапили в безпечне місце у першу ніч з дитиною, прийшло усвідомлення того, що нашому хлопчику довелося пройти через так багато
Емоції справді виплеснулися, коли ми потрапили в безпечне місце у першу ніч з дитиною, прийшло усвідомлення того, що нашому хлопчику довелося пройти через так багато.
Ми стежили за тим, що відбуваються з нашою сурогатною матір'ю, нам казали, що це не типово мати такі стосунки, коли ви безпосередньо контактуєте з вашою сурогатною матір'ю. Але обставини війни і все це призвело до того, що ми побудували з нею дуже близькі стосунки.
Ми спілкувались у Viber, і вона регулярно надсилала нам фотографії, де вона перебуває, як у неї справи, і поки вона все ще була вдома з нашою дитиною в очікуванні, ми просто стурбовані (як вона добереться до пологового у Львові - ред.), її безпека була під сумнівом. Тому ми намагалися зробити все можливе, щоб її перевезли.
Бачити потяг, фотографії людей у поїзді, які вона робила, і наскільки він був завантажений, як їй важко було туди потрапити з дитиною на восьмому-сьомому місяці вагітності, це була дуже стресова ситуація.
Тож побачити цю дитину - тієї ночі нас переповнювали емоції, сльози радості та полегшення.
І добре, що ми змогли це задокументувати, адже пізніше, коли нашому хлопчику буде років 10, і він почне кумедно поводитися з нами, наприклад, казати: "Ти мене не любиш".. (Я відповім:) "Дозволь мені показати тобі відео, як ми здобули тебе". (Сміється)
"Однозначно повна" сім'я
М.П.: Як він зараз? У вас зараз уже двоє дітей, молодшому півроку, так?
Д.Г.: Говорячи про другого (сина), ми були настільки приголомшені, що наше агентство допомогло попри цей хаос зробити все гладко, це було дуже вражаюче. Але на початку ми думали, що більше цього не будемо робити. Але наша сім’я просто продовжувала казати: "Давайте, ви повинні це зробити, якщо існує спосіб, ваш хлопчик такий чудовий".
У нас було більше ембріонів у сховищі (в Україні). Ми думали, що більше цього не станеться, і тоді ми якось жартома обговорили це і сказали, що ми зробили б це знову, якби у нас була та сама сурогатна мати, якби вона ще раз була готова це зробити. Ми були дуже задоволені досвідом із нею, ми побудували хороші стосунки.
Я не знаю, чи це був щасливий збір, але буквально через тиждень чи так, через тиждень агентство зв'язалося з нами і сказало: "Не знаю, наскільки ви зацікавлені і хочете продовжити цю мандрівку з братом чи сестрою, але ваша сурогатна мати щойно сказала нам, що вона дуже хотіла б знову виносити для вас дитину, якщо ви хочете зробити це знову".
Тож ми зробили це знову. І так, цього разу це було, знаєте, очевидно, знаєте, деякі частини країни були трохи більш контрольовані, у Львові було набагато спокійніше у той час. Завдяки агентству ми мали більше впевненості, щоб сказати, що ми можемо зробити це знову, у них було все краще налагоджено від початку війни. І це був справді чудовий досвід другий раз. (Другий син) був народжений у листопаді, між ними рівно 18 місяців різниці.
М.П.: Як його звуть?
Д.Г.: Його звати Раян.
М.П.: То ваша сім’я тепер повна, чи ви хочете іще дітей?
Д.Г.: Так, однозначно повна, ми сказали, що це все. Наші ембріони були створені до того, як (Кендіс) зробити гістеректомію (видалення матки, яке було проведене через онкозахворювання - ред.), до того вилучили яйцеклітини. Тому це все, у нас більше немає ембріонів, і все успішно, вони (діти) здорові, ми абсолютно щасливі.
І я маю сказати вам, що Україна - це чудова країна. І дуже прикро, що їй доводиться пройти через усе це, просто щоб зберегти свої кордони. І знаєте, ми дуже вдячний країні, людям.
М.П.: Якщо хтось запитає про вашу історію чи ваших дітей, чи розповідаєте їм щось про Україну?
Д.Г.: О так, звісно, ми завжди дуже багато говорили про війну, про людей, що їм потрібна допомога. Тут є католицькі благодійні організації, ми зробили свої пожертви для них, тому що вони відправляють допомогу Україні. І Project Dynamo на початку проводив багато операцій з порятунку (в Україні), тож ми лобіювали за підтримку для них.
Тому так, дуже важливо, щоб про це продовжували говорити, тому що Україна є дуже важливою країною у питанні світових відносин, зокрема через сільське господарство та інше, там багато важливого.
