В Інституті Кеннана у Вашингтоні відбулось обговорення стану громадянського суспільства та бізнес-клімату в Україні через 20 років після отримання незалежності. Головний доповідач, колишній керівник офісу НАТО в Україні Джеймс Ґрін, своїми спостереженням щодо рівня громадянської свідомості, активності малого та середнього бізнесу, а також виборчого процесу в Україні поділився з Наталією Леоновою.
Н.Л.: Пане Ґрін, Ви провели багато часу в Україні, зокрема щойно повернулись після тижня перебування там. Які у Вас склались враження, наскільки сильним є українське суспільство після 20 років незалежності?
Д.Ґ.: Кожного разу, коли я приїжджаю в Україну, я вражений тим, що відбувається у суспільстві, вражений динамікою розвитку та якістю людського ресурсу. Цього разу моя поїздка була пов’язана з комерційними справами і я мав зустрічі з представниками малого та середнього бізнесу. Їх бачення ведення справ є абсолютно європейським, найвищої якості, вони хочуть робити все правильно. У мене виникло своєрідне подвійне відчуття. З одного боку Україна має потужне та гнучке суспільство, з іншого боку – існує політичний клас, який просто не здатний використати цей чудовий матеріал у якості основи для сучасної демократичної держави.
Н.Л.: Виходить, навіть за відсутності сприятливих політичних умов, суспільство може вижити, розвиватись далі та навіть процвітати?
Д.Ґ.: Чи може за таких умов суспільство процвітати? Я б сказав за певних умов, воно може розвиватись, але без них, мова може йти лише про виживання. І саме це я почув під час своїх зустрічей в Україні – люди виживають. У них є готівка. Вони б хотіли свій капітал кудись інвестувати, вони б хотіли наймати на роботу інших, розвивати бізнес. Однак, вони переживають, якщо зроблять інвестиції і у них з’явиться конкурентоспроможний продукт, на якому вони зароблятимуть гроші, вони привернуть до себе увагу можновладців, і на них почнуть тиснути. З них вичавлюватимуть податки, вимагатимуть всіляких неофіційних сплат. І ці люди відчувають, що їх примушують залишатися у тіні, а там вони бути не хочуть, тому що це не є успішним розвитком.
Н.Л.: На Вашу думку, яким чином зовнішні партнери можуть підтримати позитивні зрушення в України?
Д.Ґ.: У приватному секторі Україна має шанси на розвиток, чи то йдеться про бізнес, чи то про громадянське суспільство, чи наукову громаду, яка в країні є на найвищому рівні. А у відносинах з політичними колами у нас проблеми, і цілком нормально для міжнародних партнерів трошки відсторонитись. Але замість того, щоб цілком відмовитись від співпраці з країною, ми повинні просто перемістити свої вектори, ми повинні продовжувати взаємодію з тими сегментами, де відбувається поступ. Рано чи пізно, новими політичними лідерами стануть вихідці із суспільства, вони будуть ним сформовані і ним же будуть і підтримуватись.
Н.Л.: На Вашу думку, як повинна формуватися політичний клас в Україні? На сьогодні, яка виборча систем є найбільш прийнятною для України?
Д.Ґ.: Одна з найбільших проблем в Україні зараз – це той факт, що громадськість відсторонена від політичного процесу. Цілком очевидно, що політики мають надзвичайно низьку популярність серед населення. Втім народ віддалений не лише від окремих політиків, але і від партій. І причина в тому, як формуються ці партії. Зараз Україна є лише на половину демократичною державною. Народ може вибирати партії, але не має жодного впливу на те, ким наповнюються їх виборчі списки. Так, що першочерговим завданням сьогодні, на мою думку, є дати можливість українському виборцю прямо впливати на те, хто саме представлятиме його у парламенті, а це означає відкриті партійні списки.
Н.Л.: Гаряча для України тема – справа Юлії Тимошенко. Якими можуть бути кроки української влади, щоб врятувати репутацію країни, яка, на думку багатьох західних експертів, була заплямована цим процесом?
Д.Ґ.: Цілком очевидним є ставлення в Європі та Сполучених Штатах до цього питання. Оскільки Україна прагне стати членом громади розвинутих та процвітаючих демократій, чи то йдеться про вільну торгівлю, чи то про партнерські стосунки з іншими країнами світу, ключовим питанням завжди є система цінностей. Вибіркове правосуддя підриває саму сутність системи політичних цінностей. Насправді, мова йде навіть не про Тимошенко, мало хто бачить в її фігурі політичний порятунок України. Вона політик з певними позитивними якостями та певними негативними рисами. Я думаю, ні для кого це не є таємницею, якщо справа Тимошенко була б вирішена завтра, все одно було б цілком очевидно, що за сьогоднішньої системи, влада може діяти незаконно і свавільно. І перелік справ, на які треба звернути пильну увагу, дуже довгий.
Н.Л.: Джеймс, ви протягом багатьох років були керівником офісу НАТО в Україні. Яким є Ваш прогноз щодо майбутнього відносин України з Альянсом у світлі нещодавніх заяв представників НАТО про розширення практичної співпраці?
Д.Ґ.: Сила співпраці між Україною та НАТО завжди була у її практичній площині. Коли я був керівником місії НАТО в Україні, я працював з п’ятьма різними урядами. Кожний уряд мав свої потреби, застереження та вимоги. Якщо вони мали якісь проекти чи хотіли провести певні реформи ми завжди питали, що є пріоритетним, і як ми можемо допомогти. Тому Україна та НАТО завжди мали дуже потужні практичні стосунки, і зараз відбувається радше продовження цієї співпраці, ніж її відживлення.
Одним з викликів щоправда, наскільки я розумію, є те, що вже протягом довгого часу залишається не досягнутою ціллю – систематичний вплив співпраці НАТО - Україна. Я говорю про побудову нової системи урядування, нових шляхів ведення бізнесу, проведення стійких реформ. Деякий поступ, якого було досягнуто, коли я був керівником місії з 2004 до 2009 років, певні рішення були відмінені на тому підґрунті, що вони були прийняті у співпраці з НАТО. Насправді, ці рішення були прийняті для задоволення головних потреб України – налагодження співпраці між різних агентствами чи координації дій різних сил. Добре робити щось разом, добре робити речі, які матимуть позитивний вплив на якусь конкретну галузь. Але наша головна ціль – це допомагати партнеру рости систематично, робити постійний прогрес та поступово перетворюватися на країну з такими можливостями та потужностями, які мають члени НАТО.
