Чому деякі історики заперечують Голодомор?

У Києві розпочалася програма Seminarium – серія фахових дискусій, присвячених різним аспектам вивчення Голодомору в Україні. Програму ініціювали канадський Науково-дослідний і освітній центр вивчення Голодомору (Holodomor Reseаrch and Education Consortium), Український центр дослідження Голодомору та Інститут історії Національної академії наук України. Радіо Свобода побувало на зустрічі експертів і з’ясувало, як відбувалися перші дослідження Голодомору, чому Роберт Конквест переоцінив кількість жертв, а деякі історики намагаються виправдати Сталіна.

Роберт Конквест

Книгу «Жнива скорботи: радянська колективізація і Голодомор» британського історика Роберта Конквеста англомовний світ побачив у 1986 році. Автор описував не лише, власне, Голодомор і його причини, але й торкнувся значної частини історії України. Якщо у «Великому терорі», іншій роботі Конквеста, він ще називає українців росіянами, то у «Жнивах скорботи» такої двозначності немає. Френк Сисин, канадський історик з Holodomor Reseаrch and Education Consortium, переконаний: наукове дослідження Голодомору на Заході починається саме із праці Конквеста.

Утім зазначає, що перші розвідки розпочалися задовго до Холодної війни. До того ж, над дослідженням працювали не лише галицькі емігранти, але й центральні та східні українці, які самі пережили Голодомор. А виходу книги Конквеста сприяло створення у США й Канаді українознавчих студій.

«Конквест не знав багато про Україну, про її національні справи. Тобто це були рефлексії людини, яка сама відкривала Україну. Частково йому це вдалося через те, що ми вже мали певні наукові інститути. На той час також вже активізувались українські студенти на Заході через дисидентський рух», – розповідає Сисин.

Загалом на «Жнива скорботи» вийшло понад 60 рецензій. «Всюди було величезне здивування, що про таку масштабну подію не було нічого відомо. Деякі дослідники визнали: раніше вважали, що не мають можливості вивчати ті події, бо не мають доступу до архівів, але виявилось, що досліджувати все-таки можна. Загалом відгуки були схвальні, рецензенти визнавали, що Голодомор був. Щоправда, після публікації частини книги у одній із найбільших газет у Торонто, Радянське посольство намагалось усе спростувати. Так само, як і деякі лівоцентристські дослідники. Деякі з них були переконані, що радянська влада непричетна, або не вірили, що кордони України справді було закрито», – каже історик.

«Сталін точно знав: треба, щоб кілька мільйонів загинуло»

Пишучи про жертви Голодомору в Україні, Роберт Конквест називає цифру у п’ять мільйонів людей. Утім фахівці вважають її завищеною.

«Конквест використовував для підрахунків різницю населення. Сучасні дослідження використовують інший метод і зупиняються на цифрі 3,9 мільйона людей», – зауважує Олександр Гладун, експерт Інституту демографії Національної академії наук України.

Станіслав Кульчицький

Одним із опонентів Роберта Конквеста був професор Мельбурнського університету Стівен Віткрофт. Він відкидав причетність Сталіна до трагедії і писав, що «голод був небажаним і неочікуваним», розповідає Станіслав Кульчицький, дослідник Інституту історії Національної академії наук України.

Історик каже: існував «загальносоюзний голод 1932-33 років», який був також і в Україні, але лише 1932 року і був пов'язаний із хлібозаготівлею. Якщо говорити про Голодомор, то це – 1933 рік і лише в Україні і на Кубані. Утім, наголошує Кульчицький, вже у 1932 році більшість українських сіл були поставлені на «чорні дошки». А з наступного року почався терор голодом, фізична та інформаційна блокада. У Радянському Союзі говорити про голод дозволили лише з 1987 року.

Саме ця заборона була однією з причин, чому Віткрофт виправдовував Сталіна, каже Станіслав Кульчицький. Є документ постанови про надання допомоги голодним від лютого 1933 року. Але про реальний порятунок, зрозуміло, не йшлося. «Сталін точно знав, що треба, щоб кілька мільйонів загинуло, – каже історик. – Голодомор насамперед був спрямований на винищення частини населення».