Матір української льотчиці Надії Савченко зустрічається у Берліні з Анґелою Меркель. Днями Марія Іванівна Савченко написала канцлеру Німеччини листа з проханням допомогти визволити її доньку з російського СІЗО. На лист відповіли запросинами до Берліна. Напередодні відбуття із Києва з мамою легендарної льотчиці спілкувалися наші кореспонденти Оксана Лігостова і Руслан Дейниченко.
Багатоповерхівка, спальний район столичної Троєщини. Тут жила українська льотчиця, яка стала легендою. Бранка Путіна. Українська «Солдат Джейн». Герой України Надя Савченко.
Мама Надії, Марія Іванівна, радо проміняла б геройське звання дочки на її обійми.
«Нащо мені та зірка. Якби дитина додому прийшла, оце мені була б радість».
У цій кімнаті зростали дві сестри – Надія і Віра.
«Як вони були маленькі, тут було дві кроваті, два коврички висіло».
Батько, Віктор Савченко, пішов із життя давно. Ремонт у цьому помешканні на Троєщині жінки робили власноруч. Як хвалиться Марія Іванівна, її Надя спеціаліст на всі руки. Вміє полагодить крани, знає, як провести електрику. Бетонну стіну на балкон пробила перфоратором, поставила для мами у лоджії швейну машинку. Так з дитинства було – замість бавитися з лялькою, Надя цікавилась моторчиком всередині.
«Подарили ляльку. Вона зразу її розкручує – що там «пікає», що там говорить «мама».
Колись, замолоду, Марія Іванівна тричі відмовляла майбутньому чоловікові, перш ніж погодилась вийти за нього. Ось і дочки пішли в неї, не поспішають заміж. Кажуть мамі: ти народила пізно, то й від нас не чекай так скоро онуків. У Наді не бракувало залицяльників, сватались навіть з інших країн. Але їй забаглося вчитись на модельєра, пробувати себе у журналістиці, вступати у театральний. Потім була служба в армії, участь у миротворчій місії в Іраку, стрибки з парашутом, навчання на штурмана вертольоту Мі-24. «Моя душа в небі», – пояснювала мамі. І мама розуміла. Як зізнається Марія Іванівна – швачка за фахом—вона й сама потай мріяла про літаки.
«Можу цілу ніч простояти, дивиться в небо. І от мені хтілося буть льотчиком. І я казала – якби я була хлопцем, я була б обовя’зково льотчиком. Ну, а тепер мені говорять, що твої гени передалися твоїй дочці».
Коли почався Майдан, обидві сестри були там. У Наді на нозі лишилося шість міток від гранати. А у шафі досі висить її пропалена на Грушевського курточка. Просто з Майдану сестри пішли на фронт, записавшись добровольцями у батальйон «Айдар». Надя поїхала у травні, у червні потрапила в полон. Терористи захопили її під Луганськом і силоміць перевезли через кордон, в Росію.
Відтоді вже 9 місяців український офіцер Савченко – чи то заручниця, чи військовополонена. Їй приписують причетність до вбивства російських журналістів на Донбасі, але звинувачення не тримається купи. Коли загинули ті журналісти, Савченко, викрадена бойовиками, вже їхала з мішком на голові, на задньому сидінні автівки, дорогою з Луганська у Воронеж.
«Абсолютно ніяких доказів. Я розумію так: якщо людина винна, то її треба судить. Якщо людина невинна, її треба відпустить. Нащо її 9 місяців тримають і продовжують слідство. Так дослідіть! Ви ж не можете нічого дослідить. Тому що його немає».
З протесту проти незаконного ув'язнення Савченко голодує від грудня минулого року. Її життя – це її останній аргумент. Вона зважилась іти до кінця, і вмовляти її даремно.
«Я коли була їздила на суд 10 лютого, то я просила: Надя, перестань голодувать. Раді мене, мені вже 77. А вона каже – мамо, ні раді тебе, ні раді себе не перестану голодувать. Через то, що сиджу я тут безневинно, я ні в чому абсолютно не винувата. Що мені вони придумують?»
Востаннє вони бачилися в інституті Сербського – в психушці у Москві. Говорила з донькою крізь скло. Дивилась на її загострені вилиці і мусила терпіти, щоб не заплакать. Бо Надя сказала їй: «Мамо, не плач! Згадай, ти вчила нас: хай плаче душа, а лице нехай сміється!»
Українська Жанна д’Арк – проти путінської інквізиції. Він не поступиться, але й вона не здасться. Щоб взяти гору, у Наді Савченко все менше у запасі днів. Але крапки над «і» – хто тут злочинець, а хто герой – розставлені вже.
«Путін думав – от, бачте, яку ми пташку зловили. Льотчицю, і ми її заставим работать на Росію. Но не можуть заставить, і ніколи в житті вони її не заставлять. Тепер Путін сам себе загнав у такий кут, що йому вже стидно. І випустить Надю треба – і стидно, бо падає лицем у грязь».
І все-таки мати вірить: її Надя повернеться додому. Пише листи до світових лідерів, їздить за кордон на високі аудієнції. Марія Іванівна знає: доля її дочки в руках одного-єдиного чоловічка, що нині царює в Кремлі. І мусить же бути у цілого великого світу на цього чоловічка управа.
«Ет, суд! Що Путін скаже, те суд буде робить. Там даже слідчий комітет нічого не значить. Путін каже – «єслі суд оправдаєт, я ее випущу севодня». Брехня! Що Путін скаже, те й буде. Я не хочу даже слухать, бо там один Гітлер командує!»
