4 липня у Києві Михайлівському Золотоверхому соборі відбулася церемонія прощання з письменницею Вікторією Амеліною. Письменниця померла 1 липня у лікарні Дніпра. 27 червня вона отримала поранення, несумісне з життям, внаслідок ракетного удару росіян по Краматорську.

Разом з делегацією кампанії "Тримайся Україно!", яку розпочали іспаномовні письменники та митці Латинської Америки, Амеліна під час обстрілу перебувала у ресторані "Ріа", куди влучила ракета. Після поранення лікарі чотири дні боролися за її життя, проте в неділю ввечері Вікторія померла.

У письменництво львів’янка Вікторія Амеліна прийшла зі світу IT. Успішна програмістка та керівниця у міжнародних IT компаніях, у 2015-му залишила кар'єру в IT, аби зосередитися на письменницькій та громадській роботі. Вона - засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю в Україні, який вперше пройшов у містечку на Донеччині у жовтні 2021-го.

З Каталіною Гомес Анхел, яка є кореспонденткою іспаномовної редакції "Франс24" та висвітлює конфлікти, Вікторія познайомилася у січні цього року у колумбійській Картахені, де вони обоє брали участь в одній з панелей, присвячених Україні. Вже за півроку Саме Каталіна була поруч з Вікторією в момент її поранення у Краматорську.

До цього разом вони їздили до донецького Нью-Йорка. Каталіна каже, Амеліна робила неймовірну роботу не лише як письменниця, але й як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях. Вікторія працювала на сході, півдні та півночі України. У Капитолівці на Ізюмщині саме вона знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка. За словами Каталіни, саме цей людський вимір війни допомагає боротися з російською пропагандою та доносити світу правду.

Загибель Амеліної сколихнула Україну та світ. ЇЇ друзі обіцяють, що будуть продовжувати справи письменниці. Зокрема, вже в роботі - видання її майже закінченої книжки, а також збірки поезій, яку вона активно писала під час війни. А також після перемоги планують відновити організований Амеліною фестиваль у Нью-Йорку.

Кореспондентка "Голосу Америки" Ірина Соломко поспілкувалася Каталіною Гомез Анхел, яка була з нею в момент влучання ракети. Вона розповіла, як Вікторія любила Донбас, як розповідала історії людських трагедій, а також про те, чи можна змінити російській наративи та пропаганду в Латинській Америці.

Ірина Соломко, кореспондентка "Голосу Америки": Каталіно, розкажіть, як ви познайомилися з Вікторією?

Каталіна Гомес Анхел, колумбійська журналістка: Я вже давно працюю у зонах воєнних конфліктів. Висвітлювала Сирію, зокрема. Коли почався конфлікт на Донбасі, почала працювати в Україні. Останні 16 місяців я практично постійно тут. Вікторію я зустріла на фестивалі у Картахені.

Я кожного січня їжджу до Колумбії на цей фестиваль. І цього року вони запросили мене бути модератором і організували кілька дискусій, пов’язаних з Україною, через мій досвід роботи в Україні. Вікторія була там. Ми багато говорили про Україну, і офіційно, і поза виступами, і стали дуже близькими. Вона сказала, що її мрія - повернутися до Нью-Йорка та до її фестивалю.

Я сказала, що у квітні-травні повертаюся до України, мовляв, якщо ти поїдеш до Нью-Йорка, то ми можемо зробити репортаж про це. І ми це зробили. Він ще не вийшов. Ми поїхали до Нью-Йорка на день. Це було прекрасно, тому що для неї було дуже важливо повернутися туди. Ми поїхали в цей центр, який ще не був зруйнований. Культурний центр, де проходив фестиваль, росіяни знищать за кілька тижнів. Ми пішли до бібліотеки, яку також атакували, ми ходили туди багато разів. Ми пішли в ресторан, де годують людей, і працівники там пам'ятали її.

Вони кричали: "О, Вікторія, Вікторія". Вона була така гарна, розумна, така добра людина. Ми були і у Слов’янську, де вона проводила майстер-клас з дітьми. Вона вчила їх малювати.

Наприкінці червня ми зустрілися знову. Цього разу - на "Книжковому Арсеналі" у Києві. Я підтримувала колумбійського політика Серхіо Харамільйо та письменника Ектора Абада Фасіолінсе. На арсеналі вони мали дискусію про підтримку України Латинською Америкою та презентували кампанію "Тримайся Україно!"

Коли ми були разом, розповіли їй, що хочемо поїхати на Донбас, і запросили приєднатися. Вона відповіла, що хоче, але не може, бо вже мала плани. Наступного дня, в неділю, вона приєдналася до нас на вечерю і сказала: "Я збираюся скасувати ці плани та поїхати з вами".

Вона справді була дуже прив’язана до тієї частини країни та тому, що там відбувається. І оскільки її прийняли в літературну резиденцію в Парижі, яку вона збиралася почати у вересні, вона сказала, що це буде її остання можливість поїхати на Донбас та побачити його. Я сказала Вікторії: "Ти не повинна", - але вона мала це відчуття, що вона хоче поїхати на Донбас.

І.С.: Якою була мета вашої поїздки?

К.Г.А.: Вона познайомила нас з рідними письменника Володимира Вакуленка, хотіла показати нам його історію. Місце, де вона знайшла його щоденник. Ми пройшли через той сад. В Ектора Абада Фасіолінсе – фантастичний колумбійський письменник – у нього теж є книжки про насильство в Колумбії, його батька вбили воєнізовані формування. Він записав дуже глибоке інтерв’ю про цю трагедію.

Потім ми поїхали до Краматорська. Вже було пізно, ми переживали, що зможемо не встигнути повечеряти. Навіть думали замовити їжу в "Ріа". Це було її улюблене місце. Вона провела там багато часу, коли була у Краматорську та працювала над організацією цього нового фестивалю у Нью-Йорку. Тому вона сказала нам: "Ввечері ми повинні піти у Ріа". І ми бігли туди, щоб через комендантську годину встигнути замовити їжу. І потім після того, як ми прийшли, хвилин через 10-15 прилетіла ракета.

І.С. Те, що разом з Вікторією були ви та ваші колеги з Колумбії, і вони стали свідками цієї трагедії, наскільки це допомагає боротися з російськими наративами, які домінують у Латинській Америці?

К.Г.А.: Є два моменти. Так, російська пропаганда дуже сильна, але, окрім неї, ще й антиамериканські настрої. Є недовіра до того, що Сполучені Штати зробили в Латинській Америці та в інших частинах світу.

Проблема ще й в тому, що Україна дуже далеко від Латинської Америки, у неї довга та складна історія, яку непросто зрозуміти цьому досить молодому континенту. Коли мова йде про 600-700 років історії, для Латинської Америки - це як інший всесвіт. Тому можна легко обдурити людей, які не мають часу досліджувати це питання глибше. Це реальність.

Тому і Серхіо, і Ектор, і багато інших людей намагаються не просто пояснити, чому ми повинні підтримувати Україну, і чому те, що зробила Росія, це порушення усіх міжнародних законів.

Вони хочуть створити зв’язки. Бо те, що нам показувала Вікторія про цього друга-письменника, якого викрали та стратили, і про це не було довго відомо, ми бачили це у Колумбії багато років. І треба показувати ці зв’язки.

Вони полягають у тому, що світ скрізь однаковий. І в Україні, і в Колумбії. І що всі є людьми, і всі – страждають, і в цій країні кояться воєнні злочини. І Вікторія намагалася показати їх. Вона була дуже віддана тому, щоб показати світу, що є люди, які страждають. Розповісти: хто вони? Хто ті, що воюють? Чому вони воюють. І було дуже зворушливо бачити, як пристрасно вона хотіла все це показати.

Тому ініціатори кампанії Серхіо та Ектор створюють відео, на яких пояснюють ці всі речі, чому Росія вторгнулася в Україну, що вона продовжує коїти воєнні злочини. Кампанія об’єднує іспаномовних письменників, музикантів, активіста та розслідувачів воєнних злочинів з усієї Латинської Америки. Дуже багато людей підтримують її.

Дивіться також: Колумбійська журналістка та подруга Вікторії Амеліної розповіла про її останню поїздку на Донбас