Питання незалежності України на півтора року затримало появу Української служби Радіо Свобода на початку 1950-х років. Українська еміграція потужно відстоювала принцип української незалежності по поваленні Радянського Союзу, інші народи радянської імперії були менш принциповими у цьому питанні, мовиться в історичній розвідці Радіо Свобода про початки Радіо “Визволення”, як на той час називалась радіостанція.
Українська редакція – почала мовлення у серпні 1954 року, Російська – у березні 1953-го, Татарська - у грудні 1953 року, Білоруська – у травні 1954.
“Чи це буде незалежність, чи республіка існуватиме як федеративна одиниця у складі Росії” – стало темою розколу свого часу серед народів, що емігрували до США, і які разом з американським керівництвом творили мовні служби Радіо Свобода.
Українська еміграція не приймала другого варіанту, називаючи його “федералізмом”, “а федералізм був для них поганим словом”, – цитує Радіо Свобода свідчення свого багаторічного працівника Радіо Свобода Джеймса Крічлоу, подані у книзі Олени Ремовської “Говорить Радіо Свобода. Історія Української редакції”.
Саме така позиція стала однією з причин того, що українці не погоджувалися з одного з пунктів редакційної політики, розробленої американцями. Вони вимагали від емігрантських груп, щоб ті погодилися на так звану політику «non-predetermination» – «відсутності визначеності наперед», тобто що могли бути варіанти співжиття з росіянами в одній країні, з чим українці не погоджувалися.
Колишній співробітник Української редакції Радіо Свобода Григорій Панчук згадує, що "заборонено було торкнутись цілісности Радянського Союзу".
"Не могло бути мови про якесь усамостійнення різних державних республіканських структур СРСР. Найважливіше правило: українська редакція повинна була визнати радянську Україну, УРСР, як політичну реальність і навколо цієї “істини” розбудовувати інформаційну програму для наших слухачів”, – нагадує він.
Компромісу було досягнуто лише у 1955 році, коли на Радіо Свобода провели навіть спеціальний семінар з провідними експертами-радянологами.
Як згадує один із співробітників редакції, Джин Сосін, вони «погодились з нашим відкиданням мети насильницького усунення (режиму) на користь прийняття тиску, який в підсумку приведе до більшої поміркованості режиму».
Ще однією причиною затримки було інше принципове для українців питання – незалежності самої редакції. І тут допомога надійшла від татар, яким так само не пасувала ідея перебувати у складі Російської служби.
Рім Ґілфанов, директор Татаро-Башкирської редакції, каже, що російська еміграція, передусім колишній голова Тимчасового уряду Росії Олександр Керенський, впливала на американське керівництво і пропонувала, щоб "Вірменська, Грузинська, Українська, гірські народи Кавказу та інші під Російською редакцією".
Серед аргументів на користь підпорядкування іншомовних редакцій Російській редакції було й те, що, мовляв, російську мову розуміють в СРСР усі. Також тодішні "хороші росіяни" навіювали імперську модель, де Москва і Росія відігравали провідну роль.
"Татари й українці різко виступили проти цього – ось чому затягнули зі створенням Української і Татарської редакцій», – каже Ґілфанов. – Українці й татари були за повністю самостійні редакції, а не за відділення при Російській редакції. Це був один з основних моментів".
За його словами, українці й татари, серед яких були представники еміграції, які ніколи не жили під радянським пануванням, не хотіли працювати "під Керенським".
"Тому чекали довше на відкриття, бо це затягнулося через адміністрацію радіостанції", – пояснює Ґілфанов, пригадуючи розмови зі старшими колегами-ветеранами в Мюнхені в 1990-х роках.
Радіо Свобода було засноване Американським комітетом звільнення від більшовизму (Амкомліб) – антикомуністичною організацією, що виникла в США наприкінці 1940-х років – якраз коли починалася Холодна війна, нагадує автор публікації Ростислав Хотин.
“При заснуванні радіо Амкомліб набирав штат, керуючись рекомендаціями політичних осередків того чи іншого народу за кордоном… Такий підхід вплинув і на формування української редакції. Однак сам цей процес – набору співробітників до різних мовних служб – був непростим”, – пише у своїй книжці колишня співробітниця Української редакції Олена Ремовська.
За спогадами колишніх керівників Радіо, майже всі народи СРСР були в еміграції представлені щонайменше кількома політичними групами, які конкурували між собою, і посадити їх за стіл переговорів було складно.
Як пригадував у книжці «Інший голос Америки» (1983 рік) Сіг Мікельсон, президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода на початку 1970-х років, найбільше проблем з набором кадрів Амкомліб мав саме з українською еміграцією.
Перші п’ять років існування Української редакції (1954–1959) вона називалась Радіо Визволення. І якщо для інших мовних служб це було образно – як визволення з-під гніту більшовиків і Москви, то в українському звучанні це мало й інший, безпосередній наголос.
Річ у тім, що ще в Україні тривала буквальна боротьба за визволення, боротьба зі зброєю в руках з боку Української повстанської армії (УПА).
Хоча спротив радянському режиму з боку УПА був вже меншим, ніж на межі 1940-х та 1950-х років, але ще діяли в той час окремі підрозділи – аж включно до спроб з боку УПА завадити просуванню радянських танкових колон для придушення Угорського повстання 1956 року.
Україна була другою за потужністю республікою в СРСР, а 44 мільйони українців були другим за чисельністю народом радянської імперії – до того ж одним з найнескореніших народів.
Попри складні моменти, 16 серпня 1954 року почала роботу Українська редакція Радіо Свобода (Радіо “Визволення”).
Першим словами в ефірі були: “Брати і сестри! Українці! Ми живемо за кордоном, та наші серця й думки завжди з вами. Жодна «залізна завіса» не розділить нас і не стане на перешкоді”.
Мине 37 років, один тиждень і один день, і 24 серпня 1991 року Україна проголосить державну Незалежність. Одним з перших, хто повідомить про це в прямому ефірі, буде Українська редакція Радіо Свобода.
"Два леза ножиць"
Українська служба Голосу Америки почала мовлення на п'ять років раніше, за Радіо Свобода, 12 грудня 1949 року. Першою штаб-квартирою були приватні приміщення в Нью-Йорку, а першими співробітниками були біженці – так звані "переміщені особи" - ДіПі.
Закон, ухвалений у 1948, започаткував "створення інформаційної служби для поширення за кордоном інформації про Сполучені Штати, їх народ і політику". Головним засобом досягнення цієї мети мав стати Голос Америки.
Українська служба і у цьому випадку створилася майже на 2 роки пізніше від російської, яка стала першою на території Радянського Союзу. Російська служба Голосу Америки почала мовлення 17 лютого 1947 року, Українська – у грудні 1949 року. На Заході це був другий україномовний радіоефір після “Радіо Ватикану”.
Для США потенціал українців у боротьбі з комунізмом і московською владою був однією з головних причин налагодження мовлення Голосу Америки українською мовою.
Як зазначав колишній директор “Голосу Америки” Генрі Луміс, Радіо Свобода і “Голос Америки” вели мовлення як “два леза ножиць, працюючи спільно щоб ефективно різати кромку”.
