Харків, на жаль, залишився радянським – історик

Історія з поваленням пам’ятника Леніну у Харкові, за якою «в прямому ефірі» стежили в неділю ввечері тисячі телеглядачів та відвідувачів інтернету, виявилася неоднозначною – дуже різні погляди на цю подію можна почути. Від «Ленін впав – навіки впав» до «його треба повернути на місце» (зокрема, до останнього закликає мер Харкова Геннадій Кернес). 28 вересня харківська міліція спершу повідомила, що за фактом спроби повалення пам’ятника Леніну на площі Свободи відкрили кримінальне провадження (за статтею про знищення, руйнування чи пошкодження об’єктів культурної спадщини) Кримінального кодексу України. Згодом міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що у зв’язку з виходом розпорядження голови ОДА Ігоря Балути про знесення пам’ятника Леніну, він дав команду припинити кримінальну справу про його пошкодження. Радіо Свобода попросило прокоментувати ситуацію харківського історика Андрія Парамонова, директора Музею міської садиби.

– Я вважаю, що це потрібно було робити раніше, ще в 91-му році, як і люстрацію треба було робити раніше, теж в 91-му. А зараз, у такий скрутний час для країни, якщо це і символічна подія, але вона може привести до таких дій з боку реакційних сил... Ця символіка, вона, дійсно, має місце бути, бо ж Харків – це перша столиця України і це найбільший пам’ятник Леніну, який був побудований. Але як історик я хочу зауважити, що я не хочу виступати за те, щоб руйнувались пам’ятки, будь-які.

Андрій Парамонов

– Тобто Ви вважаєте, що його потрібно було залишити?..

– Харків’яни вже не звертали увагу на Леніна. Стояв і стояв. Ніхто вже не звертав увагу на те, чи є він, чи ні. Це показувало і те, скільки виступало людей за його збереження, дуже невелика кількість. А більшість харків’ян, особливо в цей час, вони бачили, до чого це може привести – до тих подій, які відбувалися в Луганській області, у Донецькій області. В Харківській (області) люди такого не хочуть, не хочуть війни. І тому ніхто би його не захищав насправді. Його потрібно було руйнувати або раніше, або пізніше, коли в країні настане більш сильна влада.

– І порозуміння, так? Отже Ви вважаєте, що зараз не на часі взагалі займатися «ленінопадом», чи лише конкретно в Харкові не на часі?

– Я вважаю, що в Харківській області треба було зберігати той хиткий мир. У Харкові настрій у суспільстві, як пружина. І до чого це може привести, ми ще не знаємо. Як будуть ставитися до цього більшість харків’ян? Я вважаю, що якби на площу вийшло 20, 30, 40 тисяч харків’ян і сказали: «ми за те, щоб його зруйнувати, нам він не потрібен»... Але така більшість суспільства за це не вийшла, по-перше. По-друге, і супротивників цього зламу такої кількості не було. Не варто було це робити зараз.

– Незважаючи на те, що це все ж таки було зроблено згідно з розпорядженням голови ОДА Балути, що це була не самодіяльність?..

– А як міг держслужбовець порушувати Закон про охорону пам’яток? Це ж пам’ятка, вона в реєстрі. Треба було звернутись до Міністерства юстиції, чи Міністерства культури, отримати дозвіл на те, що це не пам’ятка, і з цього приводу вже робити такі висновки, що ми вважаємо, що це не пам’ятка і тому можна її прибрати. А голова ОДА безпосередньо тільки за своїм бажанням не міг видавати такого наказу.

– А чи не здається Вам, що саме конкретно для міста Харкова цей символізм знесення – чи повалення – цього пам’ятника Леніну, це ще в якомусь сенсі і прощання міста зі своїм більшовицьким іміджем? Адже у Харкова такий імідж досі був.

– Ми досі живемо в «Українській Радянській Соціалістичній республіці». І дуже велика кількість чиновників, дуже велика кількість науковців, які працюють у всіх університетах, академіях, держслужбовці, всі вони пронизані цим духом більшовизму. І ми нікуди не дінемось. Скільки людей зараз страждають ще від тих чиновників, які залишаються при владі. От заступник голови держадміністрації, (Василь) Хома такий є, він досі працює, ще з яких часів, і скільки він заважав людям робити якісь справи. І залишається при владі. А нові, які приходять, вони не знаходять місця, їх не затверджують. І як Ви вважаєте, що таке революція, революція в душах, чи революція в пам’ятках починається?

Те, що ми залишились в «радянській республіці, це однозначно». Якщо би ми жили вже в новому часі нової країни, то Балута робив би свій наказ інакше. Як це гідно в суспільстві європейському. Тобто революція з пам’яткою Леніна нічого не зробила. Люди, які не бачили цього Леніна, вони зараз будуть відчувати якісь втрати і якийсь наступ на їхні інтереси. Я так вважаю.

Я дуже шкодую, що мій батько не дожив до цієї години, коли Леніна нема. Я дуже радію в душі (що його скинули), але я вважаю, що зроблено не так, як робиться у дійсно цивільному суспільстві. Тому що це не зробить нас багатшими. Це не дасть нам газу для опалення. Нам ніхто не каже, як ми будемо переживати зиму. Ми не знаємо, буде в нас електрика чи газ. Оце в душах людей заважає їм бути щасливими від того, що Леніна цього звалили. Бо дуже багато в нас людей, які були розкуркулені, які постраждали від більшовицького ладу, так звичайно. І все ж таки треба відчувати, що це не дасть нам шансу пережити зиму щасливими.

– А після цього, коли вже знесли цей пам’ятник, який Ви хотіли би побачити на цьому місці інший пам’ятник? Що Ви собі уявляєте?

– Я бачив би на цьому місці пам’ятник Шевченкові. Той, який стоїть в Університетському саду, в саду Шевченка. Він же стоїть на місці пам’ятника Каразіна, якого в радянські часи звідти прибрали і поставили пам’ятник Шевченка. І я бачив би цей пам’ятник Шевченка взагалі на тій площі Свободи, і воно дуже доречно, і пам’ятник би розцвів. Але цього, мабуть, неможливо зробити зараз. Але от така ідея була вже давно.