"Прощатись з Тобою було найбільшою мукою. Та я гордо трималась, як жінка справжнього Лицаря. Я хотіла, щоб ті хто вперше побачив нас разом, не відводили погляди від побаченого болю, а навпаки, дивились та бачили нашу спільну силу", - написала запорізька громадська діячка Ярина Геращенко в листі до свого загиблого коханого воїна.
Ще до загибелі Ростислава Ярина заснувала проєкт “Коханий, я живу”, який підтримує, а інколи й рятує, дружин загиблих військових.
Системна й послідовна допомога
Громадська діячка розповідає - все почалось із загибелі друга родини воїна Іллі Волошина. Тоді його дружина Альона звернулася за допомогою до родини Геращенків.
“Я порадилась з мамою, яка є фаховою психологинею, і вона сказала, що якщо ми хочемо допомогти комусь, то це має бути системна допомога - послідовна й довга. А не так, що один раз зустрілись і все, бо це не має жодного сенсу. Таким чином народився наш проєкт. Альона стала нашим першим поштовхом”, - каже Ярина
Наразі 36 дружин військових, які втратили своїх чоловіків, взяли участь в проєкті “Коханий, я живу”. Громадська діячка каже, нещодавно допрацювали з п'ятою групою.
“В грудні 2023-го року в Авдіївці загинув мій коханий - Ростислав Терещенко. Він був надзвичайно сильною людиною, і дуже підтримував мене, коли я тільки запустила проєкт. Він був моїм натхненням. Тепер цей проєкт став по-справжньому моєю дитиною і моєю особистою терапією. Ми ховали Ростислава 4 січня, а вже 6 січня у нас була чергова зустріч з учасницями проєкту. І я туди пішла, щоб не скласти руки”, - розповідає Ярина Геращенко.
Загалом кожна група жінок проходить вісім зустрічей. Кожна зустріч ділиться на дві частини: перша частина - це закрита психологічна сесія, а друга частина - закріплення умовно пройденого матеріалу через певну діяльність. Діяльністю може бути, як арттерапія, так і фізична активність, фотосесія тощо.
Проєкт повністю самостійний - не має зовнішньої фінансової підтримки, тобто всі події й психологічна підтримка відбуваються на волонтерських засадах.
“Абсолютна більшість дівчат говорять, що третя зустріч стає переломною. На третій зустрічі учасниці проєкту пишуть листи своїм загиблим коханим, роблять із них човники й пускають їх по воді. В рамках цієї ж зустрічі дівчата пригощають одна одну улюбленими стравами своїх чоловіків. І це також терапевтично, тому що часто після втрати коханого чоловіка взагалі не хочеться готувати. І коли психолог дає завдання щось робити, то це насправді дуже терапевтично працює”, - підкреслює засновниця проєкту.
Ключову роль в “Коханий, я живу” грає мати Ярини - Вікторія Геращенко - кризова психологиня, спеціалістка по роботі з втратами. Вона й працює з жінками за власною програмою.
Ярина Геращенко підкреслює, що навіть після проходження восьми тижнів зустрічей, у дівчат є можливість потім зустрічатись.
“Ми нікого не кидаємо. У нас є окремий проєкт пам`яті, в рамках якого ми зустрічаємось. Тому підтримка ніколи не закінчується. Є таке поняття, як “відкат”. Це в основному буває в річниці. Тому ми нікого не кидаємо - кожна учасниця проєкту знає, що в неї є така велика родина, до якої вона може звернутися”.
Учасниці проєкту “Коханий, я живу” поділилися своїми історіями.
Не дочекався народження сина
Чоловік Вікторії Завгородньої - Олександр Пімєнов був добровольцем, який пішов на війну з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Воював на Запорізькому напрямку, а потім у Херсоні.
“Звісно, мені не сподобалось його рішення йти у військо. Але я ніколи не могла йому щось заперечувати, тому що він сам приймав рішення. Він був такою людиною, що якщо він щось вирішив, то так і буде - ніхто не мав впливу на нього. Рішучий і самостійний”, - розповідає Вікторія.
Жінка каже, що з початку великої війни в Запоріжжі було особливо лячно, позаяк фронт геть поруч. Чоловік на евакуації, тож Вікторія виїхала в Чехію.
“Тільки я виїхала, як він пішов добровольцем. Може тому й “вирядив” мене, щоб спокійно піти. Я прожила в Чехії рівно п'ять місяців, і повернулась додому. Не могла залишатися далеко від чоловіка - дуже сумувала за ним”.
Жінка каже, так чи інакше, підтримувала повністю Олександра. Повернувшись із Чехії, Вікторія завагітніла. Чоловік ще встиг дізнатися про те, що у нього буде син.
“Саша загинув, коли я була на шостому місяці вагітності. Але ми встигли обговорити наші плани й мрії стосовно сина. Він дуже хотів, щоб ми подорожували, щоб син якомога пізніше взяв до рук гаджети, щоб вчив дві мови одночасно”, - розповідає жінка.
Вікторія каже, що вже зараз втілює бажання чоловіка в життя: молода мама разом півторарічним сином Романом активно подорожує. Вже думає, як прищепити сину любов до піших походів, які любив батько.
“Мій чоловік - це та людина, яку я чекала все своє життя. Я таких людей, як він, не зустрічала… Він був дуже турботливий, я не знала з ним жодних проблем. Найкращий на Землі”.
Вікторія розповідає, що проєкт “Коханий, я живу” дуже допоміг пережити втрату чоловіка. Підтримка жінок, які переживають таке саме горе, - це вже неабияка допомога.
“Вони розуміють мене, як ніхто інший, тому що пройшли через те саме, що і я. Також Ярина і Вікторія роблять неймовірну справу, за що я їм дякую!”.
Стала інструкторкою з вогневої підготовки
Катерина Ілюхіна говорить: якби чоловік не пішов у військо, то це зробила б вона сама. Віталій Плаксін пішов захищати країну від російських загарбників 3 березня 2022 року.
“Звісно, що я пишаюсь його вибором. В мене ніколи не було відчуття, що він мене покинув тощо. Якби він цього не зробив, то я б зробила. Я зневажаю чоловіків, які не йдуть захищати Україну. З ким нам виховувати нове покоління? З ухилянтами? Мій чоловік загинув не для того, щоб якийсь інший чоловік сидів зараз і пив каву зі своєю дружиною”, - говорить Катерина.
Віталій служив на донецькому напрямку в складі 53-ї бригади морської піхоти. Загинув 20 серпня 2022-го.
Після загибелі чоловіка Катерина пройшла навчання і стала інструктором з вогневої підготовки. Каже, що знайшла свій спосіб служити.
“На жаль, я не можу доєднатися до лав - в мене син, який потребує моєї уваги. Тому я знайшла своє місце таким чином - навчаю як цивільних, так і військових. У нас п'ять разів на тиждень проходять тренування і десь до сотні цивільних приходять вчитися. До речі, більшість з них - жінки”, - розповідає Катерина Ілюхіна.
Про проєкт “Коханий, я живу” Катерина дізналась в мережі. Каже, спочатку вагалась, чи приєднуватись.
“Так, була впевнена, що впораюсь сама, але потім зрозуміла, що допомога психолога не завадить. Дуже важлива підтримка інших дівчат, які в такому самому стані. Не треба добирати слова й доводити щось, щоб тебе зрозуміли. Там без слів всі розуміють один одного”.
Катерина Ілюхіна підкреслила, попри те, що всі по-різному переживають втрату, - хтось злиться, хтось бажає помсти, хтось у відчаї, хтось хоче все забути, як і не було, - врешті всіх об'єднує особиста трагедія. І після місяців терапії наступає, якщо не зцілення, то принаймні полегшення.