Український письменник та журналіст, володар гран-прі конкурсу «Коронація слова» 2005-го року. Книги виходять друком у найбільших українських видавництвах. Кокотюха активно співпрацює з національними газетами та журналами. Кілька творів було екранізовано.
На прохання Голосу Америка Андрій Кокотюха міркував про те, що може стати основою для збереження незалежності України.
Г.А.: Що може стати цементом, який буде утримувати незалежність України?
А.К.: Не люблю політику, але є таке поняття, як політична воля, мені все одно, хто буде партія влади, якби вона відстоювала національні інтереси, задекларувавши ці інтереси. Якщо в побуті ми можемо говорити будь-якою мовою, то мова кіно, мова офіційних документів, мова публічних осіб мусить бути українською.
Це при тому, що в побуті ця людина може бути іншомовною. І потрібно, щоб не було в Києві, в Україні місця, де б регулярно вимикали гарячу воду, де не працювала б каналізація, де б була купа сміття – це зовнішній вигляд країни, ми повинні бути чистими. Жити в чистій країні, де нам самим за себе буде не соромно - ось це має бути фундаментом.
Г.А.: Як ви оцінюєте 20 років незалежності України?
А.К.: У нас за 20 років дуже помітна одна тенденція – все дуже погано з політикою, немає жодних досягнень, жодна влада не озвучила і вголос не сказала, навіть збрехавши, що ми відстоюємо національні інтереси. Було один раз, з островом Тузла, і то сказав Кучма, який був загальним ворогом на той час.
На противагу цьому помітний загальний рух та прогрес, позитивна динаміка розвитку культурного життя, при чому, це культурне життя, на щастя, жодним чином не підтримується державними відомствами та жодними казенними установами.
Все, до чого прикладає руку Міністерство культури – воно все гине. Розвиток української гуманітарної сфери – це виключно приватні ініціативи. Вони ні з ким не узгоджуються, ні від кого незалежні. Саме тому вони демонструють постійну динаміку на противагу політичному життю.
Г.А.: Що, на вашу думку, потрібно змінити в країні в першу чергу?
А.К.: Потрібно, щоб у даху, який сьогодні є і називається державний суверенітет, незалежність; щоб у цього даху був фундамент, цемент. Без цього – він постійно падає. А фундамент будь-якої держави – це національні інтереси, усвідомлення себе окремою нацією, а для цього потрібний культурний заміс, гуманітарна складова, грамотні культурні люди, які б розвивали цю культурну ідею. За ці 20 років слова національна ідея, патріотизм, вже затягані; об це багато хто витер ноги , потрібно, щоб це були не слова, а діла.
Г.А.:Що було втрачено за 20 років?
А.К.: Мені б хотілося, щоб втратилися пам’ятники Леніну, на приклад. Не було втрат, але не було глобальних набутків, а набуток – це усвідомлення, що в України є спільні герої, спільна ідея, спільні національні інтереси. Ми себе поки що ще не поважаємо.
Втрачено те, що ми вже не усвідомлюємо себе частиною великої держави, якою колись був Радянський Союз. Це так, ця втрата вганяє в депресію половину країни, але особисто я за цією втратою не шкодую, про неї потрібно забути. Це дуже добре, що ми попрощалися з Радянським Союзом. Не здобуто позитиву, ми чомусь не навчилися собою пишатися.
