Перші журналісти змогли потрапити на територію Курщини, яку контролюють ЗСУ. Серед них була й воєнна кореспондентка Hromadske Діана Буцко. Раніше вона висвітлювала деокупацію Херсонщини і документувала роботу українських захисників на передових рубежах — в Бахмуті, Авдіївці, Часовому Яру та інших місцях.
У інтерв’ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Ульяновській Буцко розповідає, що побачила у Суджі, чому місцеві кажуть, що російська влада їх покинула, чим контрольовані Україною території РФ відрізняються від звільнених від росіян українських територій, як наступ ЗСУ на території Росії повернув силу духу українським військовикам, та чи відчули оборонці полегшення на інших напрямках.
Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності
Марія Ульяновська, Голос Америки: Діано, ти нещодавно повернулася із Суджі, де однією з перших побувала на російській території, яку зараз контролюють Збройні сили України. Що ти побачила?
Діана Буцко, Hromadske: Насправді, ми до кінця не знали, що там відбувається — Україна дотримувалася режиму інформаційної тиші, а військові, які там були, казали, що містом ще ходять диверсійно-розвідувальні групи. Тому ми вагалися і чекали команди, коли туди можна буде поїхати.
Я очікувала, що ситуація з безпекової точки зору буде набагато гірша, — що там будуть вибухи, які ми зазвичай чуємо на нульовій лінії фронту, та дрони — перед цим я була в Часовому Яру і там літало дуже багато безпілотників.
Коли ми в'їхали в Суджу, мене здивувало те, що місто виглядало звичайним. Однак, було відчуття, що там зупинилося життя.
Коли ми в'їхали в Суджу, мене здивувало те, що місто виглядало звичайним. Однак, було відчуття, що там зупинилося життя, тому що людей на вулицях майже немає — більшість ховаються в підвалах. Але місто стоїть, більшість будинків цілі, магазини не розграбовані. Так, є кілька зруйнованих споруд у центрі — це переважно адмінбудівлі. Тим не менш, місто збереглося, на відміну від того, що ми бачили в українських прифронтових містах — Часовому Яру, чи селах на Покровському напрямку.
Я спілкувалася з українськими військовими, безпосередньо штурмовиками, солдатами, які брали участь у цьому наступі, і вони кажуть, що їх інструктувало командування — що можна робити, що не можна. Були чіткі інструкції дотримуватися міжнародного гуманітарного права. І самі солдати кажуть, що вони не росіяни і нікого ображати не будуть. Вони заходили, питали цивільних, що їм треба, якщо була можливість, допомагали, давали воду. Я сподіваюся що так буде і надалі. Зараз туди заходить військова комендатура, яка, я маю надію, спостерігатиме за тим аби права цивільних росіян там зберігалися.
М.У.: А як місцеві реагували на українських журналістів на українській Збройні сили? Що вони кажуть про те, що українці тепер ведуть військові операції на території Росії?
Місцеві скаржилися, що влада покинула їх напризволяще.
Д.Б.: Коли ми підходили до місцевих, я всім казала що ми українські журналісти. Мені здається, це справедливо, — аби вони розуміли з ким розмовляють. Деякі просили не знімати і не показувати їхніх облич, бо вони бояться, що якщо раптом повернеться російська влада, їх можуть за це переслідувати.
Російські цивільні дуже налякані. Вони не до кінця розуміли, що відбувається. Для них це все було раптово. Їх ніхто про це не попереджав, а місцева влада виїхала. Заможніші люди, в яких були машини, теж виїхали. А ті, хто називає себе біднішим класом, скаржилися, що їх покинули напризволяще.
Коли ми підходили знайомитися, я спочатку думала що з ними треба говорити російською, але вони відповідали українською і так ми порозумілися. В них розмовна українська мова, хоча вони кажуть що це є їхній “хохляцький” діалект.
М.У.: Що місцеві розповідали про ставлення українських військових? Наскільки вони хочуть співпрацювати з українською владою — чи вони зберігають російський патріотизм, чи їм байдуже?
Д.Б: Я думаю, що відверто на це питання ні я, ні вони не можуть відповісти. Я знаю що військові інструктували місцевих, що потрібно ховатися в підвали, не готувати вночі, бо нічні дрони можуть їх побачити.
Коли по місту ходять українські солдати, місцеві кажуть, що ті нічого погано їм не роблять, і навпаки допомагають. Але не можу сказати, що є якась прихильність. Вони кажуть що “наші” хлопці втекли, а “ваші” хлопці допомагають — мені здається є цей поділ на “ваші” і “наші”. Але думаю, що треба спілкуватися з більшою кількістю людей, щоб зрозуміти це глибше. Ми поспілкувалися лише з кількома — вони всі налякані, не розуміють, що відбувається, тому я не знаю, наскільки вони щирі загалом у своїх відповідях.
М.У.: Діано, ти спілкувалася з українськими військовими, які проводять цю операцію, який в них настрій і загалом бойовий дух?
Той факт, що війна перенесена на територію Росії, дуже надихнув втомлені Збройні сили.
Д.Б.: Ми поки не розуміємо, яка кінцева мета цієї операції та чи вдалося вже досягти задуманого. Ця операція точно дуже вплинула на інформаційний простір. Але крім цього, вона дуже підняла бойовий дух втомлених українських військових — вони відчули, що знову можуть наступати, а не лише відступати, що можуть проводити блискавичні і цікаві операції, захопити ворога зненацька і робити щось дуже неочікуване. І той факт, що війна перенесена на територію Росії, дуже надихнув втомлені Збройні сили.
М.У.: Водночас, ця операція досить ризикована через те, що українські Збройні сили зараз на території ворога. Чи говорять військові про ціну цього маневру?
Д.Б.: Звісно. Насправді, поки що про ціну говорити зарано, бо найскладніше ще попереду, якщо українське командування має намір закріплюватися на цій території. Перші бої були раптовими і через це багато російських солдатів здавалися в полон та відступали. Безперечно кожне людське життя цінне, але з того, що мені відомо, в українців не було багато загиблих — це число не можна порівнювати з контрнаступом чи з іншими операціями.
М.У.: Розвідка США підтвердила, що росіяни перенаправляють деякі бригади з території України на захист Курської області. Ти спілкуєшся з багатьма військовиками — чи кажуть вони про те, що стало легше дихати чи цього поки немає?
Найскладнішими напрямками залишаються Торецький і Покровський. Західна преса писала, що ЗСУ провели цю операцію, ймовірно, щоб забрати сили росіян саме звідти. І саме на цих напрямках, ЗСУ поки не відчувають полегшення. Днями Deepstate повідомив, що росіяни майже повністю окупували селище Нью-Йорк і стрімко просуваються на Покровському напрямку.
Я вважаю що росіяни тиснутимуть там доти, доки в них ставатиме сил. Можливо, вони перекидатимуть на Курськ війська з інших напрямків — Харківського чи навіть з Краматорського.
Водночас, в Часовому Яру останнім часом було відносне затишшя. Але я не знаю, це пов'язано з тактичним перегрупуванням, чи з перекиданням сил.
