Юрій Луценко: «Я знаю, що рішення посадити мене в тюрму прийняв Президент Янукович»

Син колись першого секретаря Рівненського обкому КПРС, Юрій Луценко, перепробував у своєму житті багато ролей. З 2000-го року він пройшов шлях від польового командира протесаного руху «Україна без Кучми» та бойового командира Помаранчевої революції до міністра внутрішніх справ України. Сьогодні Юрій Луценко підсудний та ув’язнений, але здається його головна роль ще попереду.

Мирослава Ґонґадзе: Юрію, у чому Ви бачите головну причину свого переслідування? Чому, на вашу думку, влада вдалась до цього кроку?

Юрій Луценко: У моєму розумінні є дві причини політичного переслідування мене і Юлії Тимошенко. Перша – політична, яка мала за мету усунення конкурентів – лідерів двох політичних сил, які перемагали Януковича. Одночасно регіонали розраховували, що розправа над нами дасть потужний імпульс страху в суспільстві. А без страху нинішня українська ретрототалітарна влада не уявляє системи управління країною. Друга причина – особиста. Її дуже добре сформулював Альбер Камю: «Мораль кримінальника – це безкінечне чергування перемог, що завершуються помстою, і поразок, що породжують відчай і злобу».

МҐ: Чи вбачаєте Ви у вашому кримінальному переслідуванні помсту з боку теперішніх високопосадовців і кого зокрема? Хто відповідальний за те, що Ви сьогодні сидите в тюрмі?

ЮЛ: З багатьох джерел я знаю, що рішення посадити мене в тюрму прийняв Президент В.Янукович. Виконавцем цієї вказівки став перший заступник Генпрокурора Р.Кузьмін, який примусив підлеглих сфабрикувати кримінальну справу та провести незаконний арешт. Багато урядовців Партії регіонів всіляко підтримували і схвалювали ці дії. Це – їх помста за пережитий після Помаранчевої революції страх. Так, їм вдалося похоронити у Генпрокуратурі безліч виявлених і оприлюднених мною злочинів, до яких вони дуже ймовірно причетні, але система кругової поруки еліт вимагає від них демонстративного покарання політика, який ні з ким не домовлявся і нічого не замовчував.

МҐ: Чи могли Ви та ваші соратники по Помаранчевій революції зробити кроки, які б унеможливили те, що сьогодні відбувається в державі – переслідування опозиції, згортання демократії, обмеження прав та свобод громадян та бізнесу?

ЮЛ: Гарантією прав та свобод країни є незалежний і об’єктивний суд. Будь-яка державна діяльність в економічній, соціальній, правоохоронній та іншій сфері має опиратися на міцний правовий фундамент, на принцип «Закон один для всіх». Без цього всі результати демократизації України нагадують солом’яний будиночок Ніф-Ніфа, який з першої спроби здує злий Сірий Вовк. Я особисто усвідомив це у 2006-му році. На дострокових парламентських виборах 2007-го року політичний блок «Наша Україна – Народна самооборона», який я очолював, виступав за глибоку реформу «сектору справедливості» – МВС, ГПУ, судів. На жаль, вже на другий день після перемоги об’єднаних демократичних сил Адміністрація Президента знову почала війну із БЮТ. Відтак, у вогні «домашньої війни» демократів згоріла парламентська більшість, а з нею – і можливість створення системи незалежного судочинства в країні. Впевнений, що це – ключова помилка президента Ющенка і демократичної команди.

МҐ: Якщо б повернутись на шість років, чи зробили б Ви щось по-іншому в урядуванні та політичній кар’єрі?

ЮЛ: В умовах, коли безглузда війна В.Ющенка з Ю.Тимошенко знищила парламентську демократичну більшість, я, як міністр, не мав шансів на глибоке реформування пострадянського репресивно-детермінованого МВС. Близько 50-ти законопроектів, які я підготував, так і лишилися нерозглянутими у Верховній Раді. На жаль, я був приречений на функцію наглядача Майдану в 300-тисячному відомстві з надзвичайно запущеними спадковими хворобами. Тож всі мої досягнення зводяться в основному нанівець. У моєму МВС не розганяли мітинги, не відбирали бізнес, не арештовували політичних опонентів, не утискали ЗМІ, не покривали бандитів. Як можна було покращити результат? Думаю, що після зміни всієї корумпованої верхівки системи МВС я мав би зробити ще один важливий крок – призначити начальників слідчих підрозділів у центрі і на місцях виключно з числа осіб, які мали 5-10 років адвокатського стажу. Це дало би однозначний позитив у переломі каральної психології української міліції.

Якщо ж говорити про політичну кар’єру, то я дійсно міг зробити її більш успішною. «Народна самооборона» могла самостійно пройти в парламент, щоб грати «проти всіх». Я б міг нещадно критикувати всіх і все, міг би пристати на схему «дозволений опозиціонер» з максимальним режимом фінансового, медійного та адміністративного сприяння правлячою олігархією. Все це мені пропонували не раз. Але я і сьогодні, в тюрмі, гордий і щасливий з того, що обрав інший шлях – шлях об’єднання партій заради національного інтересу, шлях урядування без парламентської більшості і непримиренної боротьби на президентських виборах на чолі із Юлією Тимошенко заради європейського вибору.

МҐ: Чи мають право, на вашу думку, такі лідери як Ющенко сьогодні претендувати на підтримку людей і обрання вчергове до парламенту?

ЮЛ: Для мене очевидним є те, що статус екс-президента дає величезні можливості захищати українські інтереси. Ці можливості незмірно більші, ніж повноваження одного з 450 депутатів Верховної Ради. Тому я розглядаю балотування Ющенка до парламенту як чергову участь у сценарії Партії регіонів по розпорошенню голосів демократичних та патріотичних сил українського загалу.

МҐ: Що, на вашу думку, сьогодні можна зробити, щоб зупинити «білорусизацію» України?

ЮЛ: Роботи забагато. Загалом вона зводиться до трьох завдань. Перше – радикальна чистка правоохоронної та судової системи, введення виборності голів Апеляційних судів, започаткування судів присяжних та інші кроки для створення незалежного судочинства в країні.

Другий напрямок – декомунізація суспільства, що постійно знаходиться в полоні привидів свого минулого. Я впевнений, що країна потребує програми розвитку української ідентичності як основи своєї державності.

Третій напрямок – демонополізація та дебюрократизація економіки, створення системи вільної конкуренції та підприємництва. Тільки це може зупинити трагічне зубожіння абсолютної більшості українців, відновити їх довіру до своєї держави.

Але говорячи про «що робити?», дуже важливо дати відповідь «як цього досягнути?». Головне питання українського порядку денного – пробудження суспільства, відновлення національної дієздатності. Іспанський філософ Ортега-і-Гасет якось сказав, що нація – це постійний плебісцит. («Нація живе не традицією і не минулим… Нації формуються і живуть лише настільки, наскільки уособлюють в собі прагнення здійснити загальну програму майбутнього».

На поточних парламентських виборах українці мусять обрати своє майбутнє. Опозиційні політики, хай і недосконало, але свою роботу зробили – вибачилися за помилки, об’єдналися навколо дієвої програми змін і запропонували суспільству альтернативу. Вибір між Партією регіонів та «Батьківщиною» – це не просто вибір між двома політичними силами. Це вибір між мафією і демократією.

Його не замінять ні санкції ЄС та США, ні мрії про новий Майдан. Повернути Україну на європейський шлях здатен лише рішучий опір авторитарному клептократичному режиму, свідомий вибір вільних людей на користь демократії.

МҐ: Як Ви бачите сьогодні майбутнє України?

ЮЛ: Якщо називати речі своїми іменами, то сьогодні влада в Україні захоплена мафію. Декілька олігархічних кланів, народжених ще в часи дикої приватизації Л.Кучми, на чолі з владною сім’єю В.Януковича, опираючись на державні органи примусу та безкарні бандформування, вибивають з економіки країни свою «гангстерську ренту».

Ознакою мафіозної влади стало не тільки примусове поглинання або обкладання даниною бізнесу. Але й відверте функціонування так званих «смотрящіх» з числа криміналітету на територіях та у певних галузях в країні.

Відтак країна перебуває в точці цивілізаційного вибору. Або повернення на європейський шлях політичної та економічної конкуренції та свобод, або сповзання в систему кримінально-олігархічної деспотії, яка невідворотно приведе до поглинання Кремлем. Звичайно, я робив і буду робити все, аби український народ обрав перший шлях.

МҐ: Як Ви себе сьогодні почуваєте фізично та морально. Як вплинуло на Вас перебування за ґратами, чи змінило воно Вас?

ЮЛ: Звичайно, ці 19 місяців у бетонному мішку не могли не вплинути на мене. Фізичний стан, безумовно, не є найкращим. Півроку я просив медогляду. Потім ще півроку від мене приховували виявлений діагноз. Повноцінного лікування я так і не добився. Наодинці лікарі говорять про необхідність термінової госпіталізації, але в складі комісії підписують заготовлені тюремним департаментом рекомендації пити анаболіки та креон. Проте постійно просити у влади лікування вважаю для себе неприйнятним. Я вирішив добитися цих своїх прав через скаргу до Європейського суду з прав людини.

З моральним самопочуттям все набагато краще. Гостре протистояння із режимом дає відчуття єдності того, в що я вірю, що я говорю і що я роблю. Дуже допомагає підтримка рідних, друзів та листів від простих людей. Я повний оптимізму і планів на майбутнє.

Своєю відкритою і зрозумілою системою захисту я виграв громадську думку про мій процес як політичну розправу. Я задоволений об’єднанням української опозиції та мобілізацією активної частини громадянського суспільства. Я сповна використовую час для поповнення знань. 210 прочитаних за цей час книжок серйозно допомогли мені провести внутрішню дискусію і посилити свої переконання. Напевно, я став терплячішим. Але залишився вірним своєму гаслу «Не боятися в мріях! Не відступати в діях!».

МҐ: Що є найважчим у перебуванні в тюрмі? З чим доводиться найбільше боротись, і з чим довелось змиритись?

ЮЛ: Лук’янівська в’язниця збудована у середині ХІХ-го століття. Згідно з «Оксфордською історією в’язниць» вона відноситься до системи «тюрем залякування». Але, чесно кажучи, дикунські умови утримання не вплинули на мене аніскільки.

Інше питання – психологічні навантаження, оборона свого «я». Звісно, я розумів, що не просто так мене помістили в блок для пожиттєво ув’язнених, а в сусідній камері сидить вбивця міліціонерів. Я знав також, що роздруківки з камерної системи відеоспостереження носять «на гору» для втіхи замовників. Звичайно, я усвідомлював, що мене випробовують, водячи по коридорах Генпрокуратури на довгому ланцюгу в наручниках, позбавляючи їжі та туалету на 10-12 годин. Найпаскудніше було, коли у відкриті двері мені ніби випадково показали, що старшого сина викликали на допит. Але все це відпало дуже швидко через співчуття і повагу, яку я бачив в очах і відчував, у рукостисканнях персоналу, міліціонерів, лікарів, більшості ув’язнених. Це зняло з мене величезний психологічний тягар. Єдине, чого неможливо позбутися – турботи про сім’ю. Адже покарали саме їх, мою кохану дружину і двох синів. Та вони виявилися справжніми Луценками з таким самим, як і у мене, негнучким хребтом. Усвідомивши це, я отримав спокійну впевненість, що жив і живу недаремно. А тюрма – лише зовнішній тимчасовий декор, який не може нас ні зламати, ні роз’єднати.

МҐ: Ви в тюрмі, але поза її стінами в Україні іде повним ходом виборча кампанія. Якби Ви брали участь у складанні списків опозиції на цьогорічних виборах, чи були б у них інші люди і хто?

ЮЛ: З цього приводу я висловлювався ще минулої осені. Моя позиція, до речі, співпала із точкою зору Ю.Тимошенко і зводилася до необхідності запрошення у список опозиції знакових фігур громадянського суспільства. Я вважав і вважаю, що знакові депутати мають отримати підтвердження своїх мандатів на мажоритарних округах. Це було б і чесніше, і результативніше.

МҐ: Чого сьогодні не вистачає опозиції окрім лідерів?

ЮЛ: Загальновідомо, що неможливо грати в шахи з шулерами, кінцевим аргументом яких є біта. Протистояти залякуванню, підкупу й фальсифікаціям можна, лише змінивши площину дискусії. Якщо влада на виборах опирається на гроші й спецназ, опозиція має озброїтися правдою і переконаннями.

У своєму останньому слові у Печерському суді я казав, що сьогоднішня Україна гостро потребує ін’єкції оптимізму. Я думаю, що для успіху опозиції потрібне випромінення сили духу, віри, впевненості.

МҐ: Що сьогодні могло б об’єднати країну і людей?

ЮЛ: На мою думку, об’єднавчою для всієї України є вимога декриміналізації та деолігархізації економічного та політичного життя. Саме це і є не тільки головним питанням цих виборів, але і питанням життя і смерті української демократичної держави.

МҐ: Чи маєте Ви плани балотуватись у президенти?
ЮЛ: Я буду робити все, аби Україна мала нового президента.