(Рубрика «Точка зору»)
У Росії 4 листопада відзначили День народної єдності – свято, покликане замінити річницю більшовицького «жовтневого перевороту» і наповнене шовіністичними промовами і гаслами. Головною подією свята стало відкриття пам’ятника Київському князю Володимиру. Присутні біля підніжжя нового постаменту російські керівники не приховували своєї прихильності до ідеї «одного народу», яка відкриває перед країною можливості для агресії проти України та Білорусі.
Агресивні наміри влади підтримує більшість громадян Росії. Бандити, які воювали на Донбасі і навіть особисто причетні до знищення малайзійського літака, вільно пересуваються по вулицях Москви і стають гостями телевізійних шоу. Їм не потрібна охорона – в народній свідомості ці вовкулаки – герої. У російському парламенті можна побачити зрадників, які перейшли на бік окупанта після анексії Криму. Кожен із цих людей – символ того, що для більшості громадян Росії війна стала «продовженням політики».
На нашій пам’яті такої суспільної агресії не було. Головним народним девізом радянської епохи був принцип «тільки б не було війни». Його повною мірою розділяли і радянські керівники, багато з яких були ветеранами війни та керівниками СРСР у воєнні роки. Навіть коли СРСР вдавався до агресивних дій, риторика не змінювалася. Радянський Союз активно підтримував рух за мир на Заході. Вважалося, що війна – найстрашніше, що може бути. Заради миру пропонувалося терпіти тоталітаризм, голод і злидні.
Але так було не завжди. Напередодні Другої світової війни СРСР – агресивна держава, жителі якої буквально марять війною. Вважається, що є «погана» війна проти буржуазії – і «хороша», заради перемоги пролетаріату. Кумири радянських хлопчаків – «воїни-інтернаціоналісти» в Іспанії. Радянські війська несуть величезні втрати у спробі захопити Фінляндію. Радянських людей переконують, що їхня армія розгромить будь-якого ворога. Божевільна агресивність призводить Йосипа Сталіна до союзу з Адольфом Гітлером.
Протверезіння приходить тільки 22 червня 1941 року – і то не відразу. Наступні чотири роки для жителів більшовицької імперії – час суцільного жаху. Війна залишає країну у розпачі. Мільйони загиблих, мільйони покалічених, розруха, злидні, голод, холод. Повоєнні роки не набагато кращі за попередні, при цьому бандитська влада вважає, що тепер у неї є повне право відігратися на народі. Все це – справжнісіньке щеплення від агресивності. Радянські люди починають боятися війни. І влада це добре розуміє.
Вулик агресії не може не вибухнути
Але за минулі після війни сім десятиліть тих, хто розуміє що таке війна, в російському суспільстві майже не залишилося. Навіть їхні діти сьогодні – літні люди, які не грають ніякої ролі в суспільстві. Активна роль – у тих, хто народився у спокійні повоєнні десятиліття. Ці люди ніколи не знали справжньої воєнної небезпеки, зате пережили непрості 90-і роки, які зараз зображуються їхньою владою як «час приниження». Вони не змогли побудувати успішну країну. Росія сьогодні – бідне анахронічне утворення, яке перетворилося на світового парію. А його мешканці прагнуть реваншу і не розуміють небезпеки. Російське суспільство переповнене агресивністю, взаємною ненавистю, неповагою до навколишнього світу. І цей вулик агресії не може не вибухнути.
Ми не знаємо, до чого призведе цей неминучий вибух. Можливо, Росія зважиться на відкриту війну з іншими країнами, спробує застосувати ядерну зброю, захопити чужі території. А може бути – і це ймовірніше – росіян очікує кривавий внутрішній конфлікт, війна всіх проти всіх, соціальні та національні конфлікти, терор, конфронтація регіонів. Передбачити не беруся.
Але одне я знаю напевно – своє щеплення від війни населення сучасної Росії обов’язково отримає.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Дивіться також:«Голос Америки»: Експерти - посилення впливу Росії на Балканах все більше загрожує міцності ЄС
