У неділю у Вашингтоні біля меморіалу загиблим та зниклим безвісти під час В’єтнамської війни – не проштовхнутись. На День пам’яті полеглим воїнам до Вашингтона з’їжджаються з усієї країни.
69-ти річний ветеран війни Джері Курц приїхав із Савани, штат Джорджия. Він упевнено прямує до вже звичної секції і влучно просить відбити імена друзів, яких він втратив 50 років тому.
"Цей чоловік, він був командиром нашої повітряної бази в Тайланді. Я був техніком із озброєння, я заряджав його літак бомбами... Його збили 10-го квітня 1967, а його останки нарешті знайшли та повернули додому аж у 1987 році", розповідає ветеран В’єтнамської війни Джері Курц.
Сьогодні Джері ледь втримує сльози. Йому було 19, тоді він двічі на день, впродовж майже двох років, завантажував бомбами літаки. За цей період, він втратив чимало знайомих, понад 16 однокласників, декількох близьких друзів з фронту та навіть двоюрідного брата.
"А це мій кузин, 19 років, закінчив курс підготовки підводників. Був на фронті 21 день і був убитий", - ділиться ветеран.
На меморіалі викарбувано п'ятдесят вісім тисяч триста імен. Усі вони - людські втрати армії США у цій війні. Цікаво те, що ветеранам, яким тоді довелося вижити, вдома були не раді. Їх закидували помідорами прямо в аеропортах.
"Ім’я мого батька на цій стіні. Він був вбитий у В’єтнамі, коли я була зовсім маленькою", каже волонтер Келлі Колман.
Ветеранів В'єтнаму тоді не сприймали добре, ним не радилі вдома, як зараз, сприймають сучасних солдатівВолонтер Келлі Колман
Волонтер Келлі Колман, яка так само втратила найдорожчу людину у цій війні, каже, сучасне американське суспільство має інше ставлення до тієї трагічної війни. Ветерани та загиблі В’єтнаму сьогодні отримують шану, на яку заслуговували більш ніж 40 років тому.
"Ветеранів В'єтнаму тоді не сприймали добре, ним не радилі вдома, як зараз, сприймають сучасних солдатів. Тож ми бачимо що більшість людей приходить аби віддати шану воїнам, яку вони мали б отримати ще 30-50 років тому. Тож вони отримують її тепер", - каже Келлі.
А це пояснює кількість людей, які відвідують меморіал. Тут не тільки ті, хто когось втратив, але й звичайні громадяни, які розуміють що колись ці 58 тисяч людей віддали свої життя за свободу у цій країні.
"Перше це поділитися з дітьми, як люди віддають свої життя задля нашої країни, тому в нас і є свобода в тому що ми робимо сьогодні. Це завдяки тим чоловікам та жінкам які служили своїй країні і навіть поклали своє життя", - каже відвідувач меморіалу Річард Кетч.
А в натовпі тим часом хтось прошепоче: у цьому конфлікті ми втратили ціле покоління. Адже навіть ті кому вдалося повернутися живим – змінились на усе життя, тягар війни не залишиш на полі бою.
Дивіться також: Ось як американські поліцейські віддають шану загиблим колегам
