Пожежник з німецького міста Нюрнберг, Нільc Сал уже кілька місяців допомагає українським пожежникам на війні. Нільс працює у Харкові, де разом із українськими рятувальниками гасить пожежі, спричинені російськими обстрілами. На війну вирішив поїхати під час своєї відпустки.
В інтерв'ю Голосу Америки Нільс розповідає, що його мотивувало взяти участь у війні, що ведеться на території чужої для нього країни.
Христина Шевченко, Голос Америки: Я знаю, що наприкінці цієї зими і напередодні російського вторгнення ви відпочивали у Таїланді. Що вас мотивувало покинути "райський куточок" і відправитись на війну?
Нільс Сал: Так, я був у Таїланді, у відпустці і планував залишатись там ще. Але я побачив у новинах, що відбувалося в Україні, особливо в Києві, я побачив багато людських страждань, і відчув, що з моєю кваліфікацією я не можу просто залишитися і дивитися. Мені потрібно щось робити. Тож я вирішив завершити тривалу відпустку і … поїхати в Україну.
Моя родина була трохи стурбована. Вони сказали, що мені, можливо, варто залишитися в ЄС і робити щось на кшталт водіння вантажівки, привозити якусь гуманітарну допомогу біженцям. Я вирішив не робити цього, бо цим й так багато людей займаються. Я побачив, що в Україні дуже потрібні рятувальні служби. Так у березні я приїхав у Харків, де долучився до місцевої команди рятувальників.
Х.Ш.: Коли ви відчули, що ви на справжній війні?
Н.С.: Коли я їхав через кордон в Україну, я відчував, що їду кудись, звідки мене все тіло відштовхує. Київ уже був звільнений, але Харків на той час був ще в облозі. І я бачив фотографії та новини, і знав, що це ніби гаряча точка бойових дій. Я відчував, що зараз не можу просто зупинитися й розвернутись назад. Отже, я повинен продовжувати.
В Харкові було багато обстрілів, щоночі були ракети і вибухи. Іноді детонації були дуже близько і я бачив білі спалахи вночі, чув як падають уламки. Водночас я трохи хвилювався, тому що я бачив, що багато людей, особливо на початку літа, поверталися до Харкова, і я бачив, що багато дітей також вже були там. У нас було багато викликів на пожежу, переважно в нічний час, і ці виклики були здебільшого на об’єкти цивільної інфраструктури. Так, видається, триває і зараз.
Отже, це були школи, які були складами їжі. Це були електростанції, а також лікарні та пожежна частина. Коли я їхав містом було багато зруйнованих будівель. Дуже помітно, що зруйновані були саме ті, що дуже нагадують міську інфраструктуру.
Х.Ш.: Чи боялися ви в якийсь момент, що помрете?
Н.С.: Не зовсім. Ймовірно, це може статися, але це залежить від того, як ви там себе поводите. Ми базувалися в масивній будівлі. Також якби ракети влучили в будівлю, то, ймовірно, влучили б з протилежного боку. Тож, ймовірно, не було б жертв. І ми досить повільно їхали з пожежної частини. Коли, наприклад, були якісь влучення вночі, ми не виїжджали відразу, ми чекали деякий час, на випадок, якщо ще буде друга ракета, а потім спокійно вже їхали. Я не був дуже наляканий, але, звичайно, завжди була думка, що щось може статися.
Х.Ш.: А як люди, які вас бачили в Україні сприймали той факт, що ви приїхали з Німеччини?
Н.С.: Звичайні люди у магазинах, коли дізнавались, що я приїхав з Німеччини, часом їм було важко стримати сльози. Але от мої співвітчизники до роботи в Україні стаивлись по-різному. Коли я повернувся з України, деякі з моїх близьких друзів, мого близького соціального оточення це дуже цінували, також українські біженці, наприклад, я виступав на сцені з промовою. Але, з іншого боку, у Німеччині також поширюється багато дезінформації, ймовірно, з Кремля. Пропаганда проти війни в Україні чи боротьби за свободу. Зазвичай, типовий кремлівський наратив, наратив, що це НАТО хотіло напасти і Росія просто захищається. Або що українці самі себе розстрілюють.
Х.Ш.: А навіщо вам ризикувати життям заради чужої країни, свободи?
Н.С.: Тому що для мене ця війна це щось спільне. Війна спрямована проти всього того, чого ми досягли після Другої світової війни, двох світових воєн і Голокосту, війна яка підриває Організацію Об’єднаних Націй, Загальну декларацію прав людини, а також загальну свободу, демократію, рівність. Ця війна не знає кордонів.
Дивіться також: Німецький рятувальник допомагає українським пожежникам у Харкові - гасить пожежі, спричинені російськими обстрілами. Відео
Форум