Білоруська письменниця Світлана Алексієвич, яка народилася в Українській РСР, у Стокгольмі 10 грудня отримала з рук короля Швеції медаль лауреата Нобелівської премії з літератури за 2015 рік. Алексієвич стала першим лауреатом цієї престижної премії в історії незалежної Білорусі.
Виступаючи під час урочистого банкету Світлана Алексієвич приділила увагу трагічним сторінкам історії Радянського Союзу, ролі мистецтва в сучасному світі і ситуації в Білорусі. Частину своєї промови вона виголосила білоруською мовою.
Нобелівський лауреат назвала своїми вчителями білоруських письменників Алеся Адамовича і Василя Бикова, і розповіла, як її українська бабуся в дитинстві читала їй «Кобзаря» Тараса Шевченка напам'ять.
За словами Алексієвич, присуджену їй Нобелівську премію, приймає - «як уклін багатьом поколінням радянських людей, які ще недавно жили разом у величезній країні СРСР, марксистської лабораторії світлого майбутнього. Як уклін їх стражданням, їх болю. Вони йшли в небуття у сталінських таборах, на шахтах Магадана і Воркути, отримували кулю в потилицю в катівнях НКВС, гинули на фронтах Другої світової війни та інших воєн, які вела імперія. Велика ідея безжально пожирала своїх дітей. Ідеям не буває боляче. Жалко людей», - підкреслила Алексієвич ставлення радянського режиму до людини і ціни людського життя.
Лауреат висловила жаль, що незважаючи на мрії про свободу в часи перебудови, «на пострадянському просторі замість свободи розцвів тоталітаризм різних мастей - російський, білоруський, казахський».
Говорячи про ситуацію в Білорусі, Світлана Алексієвич зазначила: «... після серпневого путчу 1991 року, коли Білорусь отримала незалежність, вже виросло кілька поколінь. У кожного з них була своя революція. Вони виходили на площу, вони хотіли жити у вільній країні. Їх били, відправляли в тюрми, виганяли з інститутів, звільняли з роботи. Наша революція не перемогла, але герої революції у нас є. Свобода - це не швидке свято, як ми мріяли. Це шлях, довгий шлях».
Світлана Алексієвич сказала, що хоч її називають письменником катастроф, вона весь час шукає слова любові: «Ненависть нас не врятує. Нас врятує тільки любов, я сподіваюся».
Ненависть нас не врятує. Нас врятує тільки любов, я сподіваюсяСвітлана Алексієвич
За словами Алексієвич, «мета мистецтва - накопичувати людину в людині». Разом з тим, вона визнала, що, коли вона була на війні в Афганістані і, коли розмовляла в Україні з біженцями з Донбасу, вона чула, «як швидко злазить культура і виповзає чудовисько, оголюється звір».
Алексієвич звернула увагу, що в нашому спільному світі стало незатишно, коли на перше місце знову почала виходити сила:
«Вмикаєш телевізор, і там, захлинаючись від захвату, диктор розповідає про нові військові літаки, кораблі - російською, англійською та іншими мовами. Знову настала епоха варварства, епоха сили. Демократія відступає».
На завершення виступу Алексієвич подякувала Шведській академії і присутнім словами «дякую за ваші серця, за те, що ви почули нашу біль».
Дивіться також: Очевидиця Голодомору: «На вулицях мерці діти, по радіо – розповіді про щасливе радянське дитинство»
